5. Становлення особистості дитини в перші роки життя.

Особистість дитини - це жива і органічна єдність її індивідуальних особливостей, але, крім цього, вона має багато сторін, які є типовими для всіх дітей. Гербарт стверджував, що ди­тина - це "хамелеон". Однією з характерних рис дитячої особис­тості є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга риса - ніжність і тендітність дитячої особистості, що відзна­чається її легкою піддатливістю. Дитина легко вбирає різні пере­живання, не вміючи зрозуміти свої конфлікти і правильно їх вирішити. Панування емоцій, реального "Я", слабка влада інтелекту, відсутність звичок, певних стійких оцінок — усе це призво­дить до того, що в дитини немає нічого штучного, вона безпосе­редньо слідує своїм захопленням і почуттям, їй притаманна справжня духовна свобода. У цьому полягає неповторність ста­новлення дитячої особистості, розвиток якої відбувається в на­прямі збагачення її досвіду, волі та інтелекту.

Л. І. Божович вважає, що формування особистості не може характеризуватися незалежним розвитком якої-небудь однієї її сторони - раціональної, вольової або емоційної. Особистість - це вища інтегрована система, а центром її розвитку є свідомість.

Д. І. Фельдштейн, Д. Б. Ельконін говорять те, що становлен­ня особистості дитини відбувається в процесі її діяльності.

Виділяються три етапи розвитку дитячої особистості.

1-й етап (0—1 рік): Новонароджена дитина діє під впливом лише біологічних потреб, але потім її діяльність визначається сприй­манням тих предметів і людей, у яких втілені ці потреби. Уже в періоді немовлят встановлюється позиція дитини "Я в суспільстві", що призводить до розуміння наявності інших і є кроком до станов­лення особистості. Немовлята потребують взаємин з дорослими. Ця потреба задовольняється в інтимно-особистісному спілкуванні.

2-й етап (1—3 роки): У ранньому дитинстві відбувається різкий перехід до предметно-маніпулятивної діяльності. Спілку­вання з дорослими забезпечує присвоєння дитиною їх досвіду, в то­му числі й оволодіння мовою. У віці 2-х років дитина більш чітко виділяє власне "Я" від "ІНШОГО". У віці 3-х років дитина фіксує своє "Я", усвідомлює свою "самість", ставить себе в позицію суб'єкта, виділяє самого себе зі світу об'єктів. З цього моменту по­чинається новий рівень соціального розвитку, коли не тільки суспільство визначає ставлення до дитини, а й вона починає все ак­тивніше вступати у взаємини з іншими людьми. З'являється моти­вуюче уявлення. У дитини виникає прагнення діяти під впливом своїх внутрішніх спонукань, незалежно від ситуації. В віці 3-х років виникає таке особистісне новоутворення, як гордість за свої досяг­нення. Це прагнення досягнути результату і показати свої успіхи дорослому, загострене почуття власної гідності. Ставлення до себе формується в процесі спілкування з дорослими. Диференціація ставлень дорослого до дитини у формі оцінки конкретного досягнення призводить до формування самооцінки дитини. З'являється оцінка своїх можливостей на рівні "можу" або "не можу".

3-й етап (3 — 7 років): У дошкільний період дитина прагне зіставити себе з іншими і активно впливати на ситуацію. У шес­тирічної дитини завдяки ігровій діяльності з'являється орієнтація на суспільні функції людей, норми їх поведінки та ширше ро­зуміння соціальних зв'язків, виробляється уміння оцінити по­ведінку інших дітей і дорослих. Виникає і розвивається потреба співпереживати, яка проявляється в емоційній децентрації. Фор­муються перші етичні інстанції. Моральні інстанції породжують моральні мотиви поведінки. Моральні почуття стають великою спонукальною силою. Звідси випливають і такі новоутворення, як здатність підпорядковувати свої безпосередні бажання свідомим намірам, уміння управляти собою, своєю поведінкою і здатність правильно відтворювати соціальні норми поведінки.

Старші дошкільники прагнуть зайняти нове місце в системі доступних суспільних відносин. Відбувається усвідомлення свого соціального "Я", своєї приналежності до дитячого колективу. Шес­тирічна дитина починає розуміти важливість суспільно корисних справ. У рольовій грі дошкільник вже може отримати задоволення як від правильних рольових дій, так і від відмови на користь цієї правильності від власних безпосередніх бажань. Нова позиція і тип самосвідомості "Я" і "Світ" характеризуються виділенням у взаєми­нах з дорослими норм і еталонів соціального співжиття. Виникає потреба в соціальній відповідності. Дитина починає усвідомлювати свої уміння і деякі якості, відкривати для себе власні переживання.

Цікавий підхід до проблеми розвитку „Я" дитини перших років життя пропонує Карел Блага. Він вважає, що на певних ета­пах розвитку зароджуються окремі структурні компоненти "Я", які інтенсивно розвиваються впродовж усіх періодів, зокрема:

• між 6 — 7 місяцями з'являється структурний компонент "Я - є": усвідомлення власного тіла, відчуття своєї фізич­ної окремості від матері; дитина відчуває себе гордим ініціатором власних моторних дій;

• у віці 2-х років розвивається компонент "Я - умію", "Я -пізнаю", що формується із досягнень дитини (потримати горщик, попроситися тощо);

• у період між 2— 3 роками починає формуватися струк­турний компонент "Я - хлопчик (дівчинка)" та "Я - хочу";

• у віці 3-х роки формується компонент "У мене є". Він утво­рюється з прихильності до батьків, вподобань до іграшок;

• у віці 4-х років з'являється ідеальне „Я" (яким би я хотів бути), сумління совісті (що можна і не можна), поси­люється статева ідентифікація.