2. Забезпечення максимальної безперервності процесів виробництва

Безперервність виробничого процесу має два протиречіві боки: безперервність руху предметів праці і безперервність завантаження робочих місць. Питання полягає в тому, якій послідовності виробничого процесу віддати перевагу в тих чи інших умовах.

Дослідженнями встановлено, що в процесі виробництва тривалість усіх взаємопов’язаних операцій вирівнюється до деякої календарної межі. Крім того, мінімальна календарна межа вирівнювання близька за розміром до максимальної тривалості операцій у сукупності взаємопов’язаних операцій, що розглядається. Вирівнювання тривалості операцій може відбуватися як за рахунок простоїв робочих місць, так і за рахунок пролежування предметів праці, або за рахунок того та іншого одночасно.

Слід мати на увазі, що година простою робочого місця (робітника і обладнання) в умовах непоточного виробництва наносить збитків, набагато більших, ніж збитки виробництва від години пролежування предметів праці одного найменування. Тому загальним критерієм оптимізації – є мінімум витрат виробничих ресурсів – в умовах непоточного виробництва може бути забезпеченим за рахунок організації безперервного завантаження робочих місць, тоді як у поточному виробництві – вибором варіанту з мінімальним часом міжопераційного пролежування деталей.

3. Забезпечення достатньої гнучкості та маневровості у реалізації цілі при виникненні різних відхилень від плану.

Аналіз умов виконання перших двох вимог, що пред’являються до організації і управлінню матеріальними потоками, показав, що методи, що використовуються, недосконалі. Щоб в умовах недосконалого планування на рівні цехів та виробничих ділянок забезпечити виконання виробничих планів підприємства, усім лінійним керівникам, диспетчерському персоналу цехів та заводоуправлінню треба багато займатися регулюванням ходу виробництва і перерозподілом робіт по різних пріоритетах з метою зменшення втрат виробництва і робочого часу.

Це єдина вимога до організації і управлінню матеріальними потоками, що реалізується за ”будь-яку ціну” і за рахунок якого виконуються виробничі плани і програми.

4. Забезпечення безперервності планового керівництва

Кожний виробничий підрозділ одержує план (завдання по обсягах, номенклатурі і термінам виконання замовлень), забезпечується відповідними ресурсами і націлюється на досягнення запланованих кінцевих результатів роботи. Але недосконалість календарно-планових розрахунків навіть в умовах інтенсивного використання обчислювальної техніки не дозволяє плановику й майстру надійно планувати роботу ділянки, визначати послідовність і терміни виконання конкретних робіт (операцій) на кожному робочому місці хоча б на декілька днів вперед, тобто безперервність планування як би не доходить до робочих місць.

Тому плановик й майстер ділянки, як правило, розподіляють роботу, формують завантаження кожному робочому за зміну, виходячи з сьогоднішніх пріоритетів.

Для підвищення рівня безперервності планового керівництва повинно навчитися не тільки розроблювати місячні плани-графіки ходу виробництва на кожній виробничій ділянці, але й вміти удержувати виробничий процес в межах складеного плану-графіка за умов впливу на нього різних факторів. Це дозволяє належним чином організувати своєчасну оперативну підготовку виробництва і упереджувальне технічне обслуговування під конкретні виробничі завдання.

В умовах зростання конкуренції, успіх кожного підприємства залежить від швидкості реагування на постійні зміни в зовнішній інфраструктурі. Тому підприємство повинно мати механізми управління, дозволяючи здійснювати адаптацію до ринкових умов і конкуренції. Реалізація цього означає, що споживач повинен визначити напрямки розвитку підприємств. В зв”язку з цим, виникає необхідність формування на підприємствах організаційно-економічних умов, дозволяючи кожному підприємству нормально функцію вати в умовах ринкової економіки. Організаційно-економічні умови, котрі включають сукупність методів та алгоритмів управління підприємства в ринкових умовах, повинні забезпечить досягнення мети функціювання.

Розглядаючи функціювання підприємства з точки зору стійкості його положення в загальній інфраструктурі, можливо відокремити три основні сфери: котрі характеризують і формують стійке положення підприємства на ринку виробників; внутрішньо системна виробничо-збутова сфера, сфера функціювання підприємства в ринковому середовищі і ринкова сфера.

Ринкова стійкість кожного підприємства, компанії, руху продукції у системі оберту. Тому використання в умовах невизначеності ринка логістичного підходу, сприяє конкурентоспроможності підприємств.