4.5. Підходи до проектування малої фірми

Проектування фірми відрізняється від поліпшення фірми методами, які використовуються (табл. 4.6) [48].

В цьому випадку системний підхід за своєю основою є методологією проектування фірм. Перше питання, яке виникає при системному підході, – це ціль існування фірми. Необхідно встановити відносини між даною системою та всіма іншими, в які вона входить або з якими пов’язана.

Таблиця 4.6

Порівняння двох методологій управління розвитком фірми: поліпшення та проектування

Параметри методологій	Поліпшення фірм	Проектування фірм
Умови роботи фірми	Проект прийнятий	Проект під питанням
Об’єкти дослідження	Стан, відхилення та причини	Структура та процес, ціль та функція
Парадигма	Аналіз фірми та її компонент (аналітичний метод, або наукова парадигма)	Проектування фірми в цілому (системний підхід або системна парадигма)
Метод роздуму	Дедукція та редукція	Індукція та синтез
Вихід	Поліпшення існуючої фірми	Оптимізація фірми в цілому
Методика	Визначення причин відхилень реальної роботи фірми від запланованої (прямі витрати)	Визначення різниці між реальним та оптимальним проектом фірми (непрямі витрати)
Основний акцент	Пояснення попередніх відхилень	Прогнозування майбутніх результатів
Підхід	Інтроспективний: від фірми всередину	Екстроспективний: від фірми назовні
Роль управління	Менеджер: слідує існуючим тенденціям	Проектування: впливає на тенденції

Системний підхід у даному випадку називають екстроспективним, так як цей аналіз направлений від фірми до її оточення (назовні) на відміну від метода поліпшення фірм, який являється інтроспективним, тобто розгляд направлений всередину фірми. Поліпшення фірми основане на аналітичному методі, коли умови роботи даної фірми та її компонентів вивчаються методами дедукції та редукції, щоб виявити причину відхилень показників її роботи від норми. При системному підході йдуть від часного до загального, а проект найкращої фірми виявляється методами індукції та синтезу.

При поліпшення фірми шукають причини відхилень в її рамках, не враховуючи необхідність розширити ці рамки. Коли ставиться ціль привести фірму до норми, початкові передумови та цілі, що лежать в основі проекту цієї фірми, не ставляться під сумнів, хоча вони можуть бути невірними та застарілими. При системному підході ситуація зворотна, тут проектувальник переглядає проект та конфігурацію фірми, намагаючись вилучити дію побічних ефектів. Проектувальник повинен пропонувати рішення, які пом’якшують чи навіть вилучають, а не посилюють небажані дії та тенденції попередніх проектів фірм.

Підходи до проектування організації фірми

У теорії проектування систем існують два основних підходи, які використовуються при проектуванні нової фірми:

Класичний підхід. Тут акцент робиться на структурних факторах, функціях або видах діяльності, необхідних для досягнення цілей. По мірі визначення задач та їх наступному групуванні формуються робочі місця, відділи та інші підрозділи з метою ефективної спеціалізації та координації діяльності у рамках нормального навантаження керівників. Далі формується система координації шляхом встановлення підлеглості робітників та границь їх відповідальності в ієрархії управління. Для цього підходу характерні спроби розробити правила (так названі принципи організації), що діють як критерії побудови організації фірми.

Класичний підхід, крім детальної специфікації функцій у відповідності з цілями та стратегією, концентрує увагу на наступних моментах:

1. групування робіт у сектори, секторів у відділи та більш крупні підрозділи;

2. делегування повноважень;

3. визначення відповідальності за виконання;

4. встановлення формальних відносин між робітниками з тим, щоб кожний знав своє місце у групі.

Хоча класична школа зосередила увагу на перерахованих проблемах, слід для повноти додати ще одну: організація роботи безпосередніх виконавців.

Класичний підхід не враховує вірогідну поведінку людей у фірмах з організаціями різного типу. Його прибічники концентрують увагу на фізичних можливостях людей, на деяких фізіологічних потребах та повністю ігнорують емоціональні аспекти природи людини. Співробітники фірми розглядаються як пасивні інструменти, що здатні діяти тільки у відповідності з встановленими правилами, тоді як в дійсності вони можуть діяти на основі власних принципів, які не відповідають офіціальній політиці. Робочі групи, наприклад, створюють свою власну соціальну структуру. До тих пір, поки така структура не буде підключена до діяльності фірми в якості неформальної групи, її члени можуть орієнтуватися на такі цінності та приймати такі практичні дії, які серйозно обмежують можливості фірми по досягненню своїх цілей.

Класичний підхід концентрує увагу на формальній структурі фірми, тобто на тому, як частини цілого відповідають одна одній. Це не дозволяє повністю зрозуміти роботу структури на практиці.

Соціально-психологічний підхід. Акцент робиться на мотивації поведінки людей, керівництва, групової та внутрішньо-групової поведінки. Тут оцінюють наслідки різних організаційних змін і дають рекомендації по удосконаленню управлінських процедур, політики, по створенню такого організаційного клімату і такої структури, які стимулюють спільні зусилля робітників для досягнення цілей фірми. Взагалі, координація діяльності людей не може бути ефективною, якщо вони не бажають співпрацювати, але таке бажання не виникає автоматично: його виникненню може сприяти раціональна організація фірми.