2.2.Призначення, властивості та зміст топографічних карт.

Зміст топографічних карт визначається як цілісна, комплексна, ієрархічно впорядкована система відомостей про природні та штучні об'єкти і явища, що спостерігаються візуально, їхні типові властивості, зв'язки, відношення. Все це зображується відповідною строгою систе­мою умовних знаків.

Топографічні карти фактично є загальногеографічними за змістом або такими, де окремі елементи місцевості відображуються рів­номірно, без надання для якогось із них пріоритету. До елементів змісту топографічних карт відносять кордони та межі, геодезичні пункти, гідрографію та гідротехнічні споруди, рельєф, автомобільні шляхи, залізниці, дорожні споруди, населені пункти, соціально-культурні, промислові, сільськогосподарські об'єкти, рослинний покрив, ґрунти, географічні назви.

Основні властивості топографічних карт — точність, достовірність, наочність, актуальність (ступінь відповідності сучасному стану місцевості), характер генералізації та відбору об'єктів, які залежать від масштабу карти. Такі карти створюються методами інструмен­тальної топографічної і стереотопографічної зйомки, комбінованими методами з використанням матеріалів аерофото- і космічного зні­мання та укладання за топографічними картами більших масштабів. Існують два основних технологічних варіанти укладання топографіч­них карт — аналогова (де переважає ручна праця, складні та з еко­логічної точки зору не зовсім чисті фотокопіювальні процеси, дов­гий технологічний шлях, що потребує ретельного контролю, особли­во процесу узгодження елементів змісту) та цифрова (відносно швидка і сучасна, що базується на широкому застосуванні спеціа­лізованих програмно-технічних засобів, екологічно чиста, але потре­бує високої кваліфікаційної підготовки виконавців).

Топографічні плани та карти призначені для забезпечення органів державної влади усіх рівнів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацією про місцевість.

Важко перелічити всі галузі, де використовуються топографічні карти та плани: будівництво та житлово-комунальне господарство, паливно-енергетична галузь, землекористування, охорона природи і природокористування, сільське й лісове господарство, гідрометеорологія та моніторинг навколишнього середовища, дорожні служби, автомобільний та залізничний транспорт, авіаційно-космічний ком­плекс, цивільна оборона і служби ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та стихійного лиха, оборона і безпека держави, делімітація, демаркація та охорона державного кордону, охорона громадського порядку, наука і освіта, туризм, фізична культура, спорт тощо.

2.3.Топографічне картографування в період існування урср.

Значні зміни стану місцевості у воєнні і повоєнні роки потребували проведення зйомок та оновлення топографічних карт. У повоєнний час ча­стини Військово-топографічної служби (ВТС) виконували великі об­сяги топографічних і картографічних робіт для демаркації держав­ного кордону СРСР, а також роботи з оновлення топографічних карт на території держав Східної Європи, де були розташовані ра­дянські війська.

У 1944-му році на базі Південного АГП було створено Українське АГП (з 1961 р. — Підприємство № 13). Усього наприкінці 1944-го року в складі Українського АГП налічувалося п'ять польових підрозділів і три камеральні цехи. З другої половини 1950-х років польові підрозділи підприємства переходять на стаціонарне розміщення (Лубни, 1957; Київ, 1957; Суми, 1958; Вінниця, 1959; Житомир, 1960), а у 1966-му році польові загони перейменовуються на експедиції.

У 1949-му році уряд СРСР поставив перед державною картографо-геодезичною службою завдання створити до 1955-го року топо­графічні карти у масштабі 1:100 000 на територію всієї країни. З 1955-го року першочерговою стала потреба топографічного картог­рафування у масштабах 1:25 000 та 1:10 000 насамперед для забезпе­чення промислових і сільськогосподарських районів. ВТС у той період виконувала топографічні зйомки у масштабі 1:50 000.

У 1956-му році були затверджені "Основные положення по созданию топографических карт масштабов 1:10 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000", які узагальнили попередній досвід топографічного карто­графування і уточнили вимоги до методів створення, змісту, точ­ності карт, а також виписали регламент роботи всіх відомств з вели­комасштабного картографування в СРСР. Слід зазначити, що поряд з розвитком техніки і технологій знімальних, картоукладальних і картовидавничих робіт постійно проводились наукові дослідження з удосконалення змісту топографічних карт, уніфікації умовних знаків, картографічної генералізації, методів використання карт. Удосконалення і збагачення змісту топографічних карт та їх зобра­жувальних засобів супроводжувалось постійним збільшенням кількості умовних позначень.

У перші післявоєнні роки основним масштабом топографічного знімання території України був масштаб 1:25 000. В незначному обсязі виконувалось оновлення карт масштабу 1:50 000. З 1949-го року Українське АГП розгортає роботи з топографічного знімання масштабу 1:10 000, у т. ч. за межами України. У той час Українське АГП укладало топографічні карти у масштабах 1:25 000 — 1:300 000 на те­риторію України та на інші регіони СРСР. До середини 1950-х років топографічними картами масштабу 1:10 000 були забезпечені райони майбутнього іригаційного будівництва у південних засушливих районах України, а також центральні та східні райони, де планува­лися значні економічні перетворення (гідробудівництво на Дніпрі, розвиток сільськогосподарського виробництва тощо). Топографічні карти різних масштабів у післявоєнний період готувала до видання і друкувала Київська картографічна фабрика.

У 1961 — 1970-му роках українські геодезисти і топографи виконували значні обсяги робіт з картографування в масштабі 1:25 000 за межами України, що було пов'язане з пріоритетним розвитком продуктивних сил і освоєнням природних ресурсів у північних і східних районах СРСР (Казахстан, Північ і Далекий Схід РРФСР). Українські геодезисти, топографи і картографи створили топо­графічну карту масштабу 1:25 000 на великі території малообжитих районів Казахстану та Російської Федерації. Одночасно проводились роботи у південних та центральних областях України.

З 1972-го року Підприємство № 13 за рішенням колегії ГУТК СРСР від 26-го листопада 1971-го року "Про зони діяльності підприємств" стало виконувати всі топографо-геодезичні, картографіч­ні, інженерні та інші роботи виключно у межах територій України і Молдови.

У 1973-му році розпочинається спеціальне картографування для меліорації земель у масштабі 1:10 000, а також топографічне картографування населених пунктів у масштабах 1:2 000 та 1:5 000. З 1975-го року проводяться топографічні знімання водосховищ Дніпровсь­кого каскаду в масштабі 1:25 000, озер і лиманів Півдня України в масштабі 1:10 000, шельфової зони Азовського та Чорного морів.

На початок 1990-х років вся територія України була майже повністю покрита топографічною зйомкою масштабу 1:10 000 (за винятком невеликих ділянок у Карпатах і в прикордонній смузі) з пе­рерізом рельєфу через 1 та 2 м і повністю зніманнями у масштабах 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000. Регулярно в терміни, обумовлені відповідними інструкціями, перевидаються оновлені топографічні карти всього масштабного ряду.

Натхненною працею багатьох поколінь радянських та українських топографів і геодезистів цю велику задачу покриття території країни топографічними картами вдалося вирішити до 1980-х років, особливо це стосується топографічних карт масштабу 1:10 000, який фактично є первинним, або базовим, масштабом для створення ін­ших похідних карт.

Самовіддано працювали над цією проблемою всі підприємства галузі, експедиції та партії. Українські фахівці часто виконували робо­ти у важких кліматичних і соціально-побутових умовах, але всі вони високо несли звання "перший". Підтвердженням тому були численні нагороди, почесні звання, ордени та медалі. Ніхто не стояв осторонь, всі працювали заради єдиної мети — створити те, що не вдавалося досі нікому. Велика всім дяка — "польовикам" і вченим, креслярам та друкарям, технікам та інженерам. На жаль, обсяг цього ювілей­ного випуску збірника не дає змоги розмістити на своїх сторінках фотографії усіх видатних представників служби різних поколінь, то­му обмежимось тільки окремими фотознімками піонерів української геодезії та картографії.

Сучасний стан топографічного картографування

Система державного топографічного картографування складаєть­ся з дрібномасштабних (1:500 000-1:1 000 000), середньомасштабних (1:100 000-1:200 000), великомасштабних (1:50 000 і більше) топо­графічних карт.

Державні топографічні карти, які складають картографічну осно­ву території України, створювались у минулі роки, як зазначалось вище, відповідно до вимог Основних положень зі створення та онов­лення топографічних карт масштабів 1:10 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000 (Москва, РЮ ВТС, 1984 р.) в системах координат 1942-го року (СК-42) та 1963-го року (СК-63) і в Балтійській системі висот. З 2000-го року топографічне картогра­фування здійснюється відповідно до вимог Основних положень зі створення та оновлення топографічних карт масштабів 1:10 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000 (Укргеодезкартографія, 1999 р.) у системі координат 1942-го року і в Бал­тійській системі висот.

Топографічними картами у масштабах 1:25 000-1:1 000 000 забез­печена вся територія країни, а топографічною зйомкою масштабу 1:10 000 — 96 %. Забезпеченість території України актуальними то­пографічними картами відображено в таблиці 1 та на рис. 2.

Таблиця 1

Масштаби карт	Кількість номенкла­турних аркушів	Роки видання
		до 1970	1971-1975	1976-1980	1981-1985	1986-1990	1991-1995	1996-2000
1:10 000	29 402		1	13	12485	7 694	8 116	278
1:25 000	7 554	846	47	89	760	2 510	2 416	ЗО
1:50 000	1 975	1	49	91	256	1 018	542	18
1:100 000	536	-	17	33	106	289	84	7
1:200 000	157	-	2	7	15	53	72	7
1:500 000	26	-	-	14	8	4	-	-
1:1 000 000	9	7	-	-	2	-	-	-
Разом	39 659	1	-	3	3	1	-	-

Аналіз відповідності топографічних планів і карт сучасному стану місцевості свідчить, що 70 % карт усіх масштабів були створені або оновлені у 1981-1990-му роках, 29 % - у 1991-1995-му і лише 1 % -за останні роки минулого століття. Починаючи з 1997-го року, робо­ти зі створення та оновлення топографічних карт усіх масштабів практично не виконувалися, а карти не видавалися. Таким чином, на сьогоднішній день майже 70 % топографічних карт усіх масштабів на територію держави застаріли більше ніж на 15 років і не відпові­дають сучасному стану місцевості. Рис. З наочно демонструє різке падіння видання та актуальності топографічних карт за останні ро­ки по всіх масштабах.

Дефіцит бюджетного фінансування за останнє десятиріччя не до­зволяв виконувати всі заплановані службою роботи. Ці роки можна охарактеризувати як період різкого падіння обсягів робіт щодо оновлення топографічних карт. Це наочно передають діаграми (рис. 3-6).

Головними причинами такого стану з оновленням топографічних карт усього масштабного ряду є:

• недостатнє бюджетне фінансування робіт, що призвело до фактичної зупинки з 1997-го року аерофотознімальних робіт;

• відсутність сучасних матеріалів дистанційного зондування Землі та недостатнє освоєння технологій їх обробки для оновлення топографічних планів і карт;

• застарілість підходів до інформаційного змісту, засад створення та використання топографічних карт;

• повільне впровадження системи єдиних загальнодержавних інформаційних ресурсів (ЄЗІР), де поряд з іншими реєстрами повинна функціонувати національна інфраструктура геопросторових даних (УкрНІГД);

• відсутність визначення сучасних державних та суспільних потреб в картографічній інформації на рівні міністерств і відомств.

Традиційно основним споживачем топографічних карт є військове відомство. Сучасні топографічні карти за своїм змістом, як пра­вило, ґрунтуються на підходах, що були напрацьовані в результаті узагальнення досвіду використання карт у роки Другої світової війни. Останнє широке обговорення засад створення та використан­ня топографічних карт відбулося в 1958-му році. Тоді було внесено зміни до змісту карт, які полягали насамперед у простому збіль­шенні об'єктів картографування та їхніх характеристик і, відповідно, кількості умовних позначень.

За останнє десятиріччя помітно зменшилася кількість користу­вачів топографічних карт у їх традиційному, тобто паперовому виг­ляді. Це не могло не відобразитися на обсягах тиражування топо­графічних карт (див. рис. 7).

Вирішальний вплив на розвиток топографо-геодезичної та картографічної діяльності наприкінці XX — початку XXI століть мали всебічне впровадження інформаційних технологій, глобальних систем визначення місцезнаходження об'єктів, аерокосмічних систем високої роздільної здатності для отримання інформації про Землю, цифрових методів обробки зображень та геопросторової інформації.

До основних досягнень топографічного картографування в Україні за останні роки слід віднести:

• усвідомлення всіма ланками управління державою та економікою необхідності переходу до використання геопросторових даних у цифровій формі у вигляді різноманітних геоінформаційних систем;

• розроблено та освоєно методики створення цифрових топографічних карт;

• законодавчо зафіксовано фактичний перехід від створення топографічних карт за аналоговими технологіями до цифрових технологій.

Важливе рішення у 1999-му році прийняв начальник Укргеодезкартографії, повністю заборонивши аналогові технології і зобов'я­завши підприємства галузі перейти на цифрові технології створення топографічних карт та освоїти геоінформаційні.

Проголошений Україною курс на вступ до Європейського Союзу вимагає активізації інтеграційного процесу в державі, у т. ч. і в сфері національного картографування. За стандартами країн-членів ЄС оновлення топографічних карт має здійснюватися через 3-5 років. Для України це означає оновлення 6000-10000 номенклатурних аркушів топографічних карт тільки масштабу 1:10 000, що на сьогоднішній день, враховуючи рівень фінансування топографо-геодезичних і картографічних робіт у державі — нереально.