5.1. Правова база фінансового механізму в природокористуванні та природоохоронній діяльності

Багато спеціалістів, у тому числі і юристи, у розвинутих краї­нах вважають екологічні проблеми по суті проблемами економіч­ними. Така позиція узгоджується з тим, що нині у багатьох країнах спостерігається ослаблення адміністративного регулювання еконо­міки. Економічні методи адресні, однозначно визначають вимоги до об'єкту управління, однак на відміну від адміністративних ко­манд враховують, що об'єкти управління свідомо ставлять перед собою цілі і також свідомо намагаються їх досягти. Така цільова установка — важлива відокремлююча упрацління в соціальних та економічних системах. Тому сутність економічних методів полягає в організації діяльності об'єктів управління шляхом створення пе­реваг у споживанні. Цим управління економічними методами від­різняється від стимулювання, яке передбачає заохочення та санкції неекономічного характеру.

Роль економічних методів полягає в створенні механізмів управління, стимулюючих природоохоронну діяльність та пошук шляхів мінімізації економічних витрат, яких зазнає суспільство за­ради досягнення бажаного стану навколишнього середовища та його окремих компонентів.

Таким чином фінансово-правовий механізм в галузі екології — це система економіко-правових засобів, які застосовуються в регулюванні еколого-економічних правовідносин, спрямованих на досягнення мети і завдань екологічної політики держави.

Запровадження фінансово-правового механізму в галузі еколо­гії можливе у разі дотримання таких вимог, як:

• дослідження і розробка систем, які використовують енергію, що регенерується;

• застосування економічних важелів при здійсненні будь-якої діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів чи спроможної впливати на стан навколишнього природного сере­довища і здоров'я людей;

• визначення джерел фінансування системи екологічних заходів;

• встановлення нормативів плати і розмірів платежів на основі лі­мітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забру­днюючих речовин у навколишнє природне середовище, розмі­щення відходів та інших шкідливих впливів;

• надання пільг фізичним і юридичним особам при запроваджен­ні та здійсненні системи екологічних заходів;

• визначення економічної оцінки шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства та її відшкодування винними особами.

Склад фінансово-правового механізму в галузі екології являє собою сукупність взаємообумовлених елементів, які забезпечують його функціонування.

Основними елементами економіко-правового механізму можна вважати:

• правові норми, які регламентують впровадження і застосування економічних методів в регулюванні екологічних правовідносин;

• наявність спеціальних еколого-економічних правовідносин;

• систему економіко-правових засобів здійснення екологічно об­ґрунтованої діяльності;

• організаційно-правове забезпечення економічних заходів;

• юридичні гарантії.

Однією з найважливіших функцій управління у галузі екології є регулювання економічної діяльності за допомогою правових норм.

Правові норми в системі фінансово-правового механізму в галузі екології -— це сукупність загально-обов'язкових правил економічного змісту, які створюють міжгалузевий інститут еколо­гічного права.

За основною класифікацією правові норми поділяються на нор­ми комплексного регулювання, норми диференційного регулювання і норми міжгалузевого (міждисциплінарного) регулювання.

Комплексне регулювання в галузі екології здійснюється на базі закону України про охорону навколишнього природного середови­ща (ст. 41-49) та Порядку встановлення нормативів збору за забруд­нення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору (затв. Пост. Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року).

До норм диференційного регулювання належать Земельний Ко­декс України (ст. 35-38), закон України «Про плату за землю», По­рядок стягнення плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 75) та Порядок стягнення плати за користування надрами при видобуванні корисних копалин (затв. Постановою Кабінету Мі­ністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014).

Найбільш характерним прикладом третьої групи норм є закон України «Про систему оподаткування».

Другою, не менш важливою складовою, економіко-правового механізму в галузі екології є наявність еколого-економічних право­відносин.

Фінансово-економічними правовідносинами називаються від­носини, які складаються з приводу реалізації економічного механіз­му в галузі екології. їх можна поділити на дві категорії: податкові або бюджетні і неподаткові або позабюджетні. Підставами виник­нення таких відносин для обох категорій є приписи закону.

Суб'єктами податкових (бюджетних) фінансово-екологічних правовідносин виступають з одного боку керівні органи держави (Верховна Рада, Кабінет Міністрів України, Кабінет Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, податкова служба), а з іншого боку — платники податків (власни­ки природних ресурсів, користувачі природних ресурсів, орендарі природних ресурсів).

Об'єктами податкових правовідносин є диференційовані при­родні ресурси. Ці правовідносини складаються, насамперед, з прав суб'єктів і обов'язків суб'єктів.

Суб'єктами неподаткових (позабюджетних) фінансово-еколо­гічних правовідносин виступають з одного боку юридичні і фізичні особи, а з іншого боку Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, органи податкової служби, органи місцевого са­моврядування, Мінекології України. Об'єктами цих правовідносин є навколишнє природне середовище і здоров'я людини. Крім прав і обов'язків суб'єктів правовідносини містять також волевиявлення суб'єктів.

Підставою для припинення фінансово-екологічних правовід­носин в обох випадках може бути юридичний склад або юридич­ний орган.

Юридичний склад являє собою сукупність юридичних фактів, серед яких основними вважають:

• нормативне забруднення навколишнього природного середовища;

• адміністративні правопорушення, за які накладається штраф;

• понаднормативне забруднення навколишнього природного се­редовища;

• понадлімітне використання природних ресурсів;

• заподіяння шкоди порушенням екологічного законодавства;

• добровільні грошові внески юридичних та фізичних осіб;

• надходження від реалізації предметів скоєння екологічного правопорушення.

Наступною склад б вою фінансово-правового механізму є систе­ма фінансово-правових засобів. Вона являє собою сукупність еконо­мічно обумовленних платежів, стягнень, розрахунків, виплат, яка спрямована на формування бюджетного та позабюджетного фінан­сування заходів щодо забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища і ефективного використання природних ресурсів.

Дуже важливим моментом для даного елементу є питання фор­мування системи екологічного фінансування. На теперішній час іс­нують такі джерела формування системи екологічного фінансуван­ня, як платежі, грошові стягнення (компенсаційні розрахунки), гро­шові внески, стимули і страхові розрахунки. До платежів відносять:

• плату за спеціальне використання природних ресурсів;

• плату за погіршення якості природних ресурсів;

• плату за забруднення навколишнього природного середовища. Причиною накладання грошових стягнень (компенсаційних

розрахунків) може бути:

• порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища;

• порушення санітарних норм і правил;

• завдання шкоди у разі порушення екологічного законодавства;

• надходження від реалізації предметів екологічних правопо­рушень;

• понадлімітне використання природних ресурсів.

Наступне джерело формування системи екологічного фінансу­вання, грошові внески, поділяють на цільові, добровільні і інші (до­бродійні).

Стимулами у разі формування системи екологічного фінансу­вання можуть виступати:

• пільги при оподаткуванні;

• короткострокові і довгострокові позички;

податкова служба), а з іншого боку — платники податків (власни­ки природних ресурсів, користувачі природних ресурсів, орендарі природних ресурсів).

Об'єктами податкових правовідносин є диференційовані при­родні ресурси. Ці правовідносини складаються, насамперед, з прав суб'єктів і обов'язків суб'єктів.

Суб'єктами неподаткових (позабюджетних) фінансово-еколо­гічних правовідносин виступають з одного боку юридичні і фізичні особи, а з іншого боку Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, органи податкової служби, органи місцевого са­моврядування, Мінекології України. Об'єктами цих правовідносин є навколишнє природне середовище і здоров'я людини. Крім прав і обов'язків суб'єктів правовідносини містять також волевиявлення суб'єктів.

Підставою для припинення фінансово-екологічних правовід­носин в обох випадках може бути юридичний склад або юридич­ний орган.

Юридичний склад являє собою сукупність юридичних фактів, серед яких основними вважають:

• нормативне забруднення навколишнього природного середовища;

• адміністративні правопорушення, за які накладається штраф;

• понаднормативне забруднення навколишнього природного се­редовища;

• понадлімітне використання природних ресурсів;

• заподіяння шкоди порушенням екологічного законодавства;

• добровільні грошові внески юридичних та фізичних осіб;

• надходження від реалізації предметів скоєння екологічного правопорушення.

Наступною склад б вою фінансово-правового механізму є систе­ма фінансово-правових засобів. Вона являє собою сукупність еконо­мічно обумовленних платежів, стягнень, розрахунків, виплат, яка спрямована на формування бюджетного та позабюджетного фінан­сування заходів щодо забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища і ефективного використання природних ресурсів.

Дуже важливим моментом для даного елементу є питання фор­мування системи екологічного фінансування. На теперішній час іс­нують такі джерела формування системи екологічного фінансуван­ня, як платежі, грошові стягнення (компенсаційні розрахунки), гро­шові внески, стимули і страхові розрахунки. До платежів відносять:

• плату за спеціальне використання природних ресурсів;

• плату за погіршення якості природних ресурсів;

• плату за забруднення навколишнього природного середовища. Причиною накладання грошових стягнень (компенсаційних

розрахунків) може бути:

• порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища;

• порушення санітарних норм і правил;

• завдання шкоди у разі порушення екологічного законодавства;

• надходження від реалізації предметів екологічних правопо­рушень;

• понадлімітне використання природних ресурсів.

Наступне джерело формування системи екологічного фінансу­вання, грошові внески, поділяють на цільові, добровільні і інші (до­бродійні).

Стимулами у разі формування системи екологічного фінансу­вання можуть виступати:

• пільги при оподаткуванні;

• короткострокові і довгострокові позички;

• підвищення норм амортизації основних виробничих природо­охоронних фондів;

• передача позабюджетних фондів; в застава природних ресурсів.

Страхові розрахунки включають добровільне страхування і обов'язкове державне страхування.

Метою такого фінансування є:

• здійснення природоохоронних заходів;

• здійснення ефективного ресурсокористування;

• здійснення заходів щодо охорони здоров'я населення від збіль­шення впливу забрудненого навколишнього природного сере­довища.

Кошти екологічних фондів можуть бути використані у таких напрямках природоохоронної діяльності:

• розробка загальнодержавних, регіональних екологічних про­грам;

• розробка екологічних стандартів, нормативів, методик, юридич­них документів;

• виконання науково-дослідних робіт, дослідницько-коитруктор- ських, проектних розробок по створенню ресурсоохоронних і природоохоронних технологій, техніки, приладів контролю;

• здійснення профілактичних робіт по зниженню забруднення на­вколишнього природного середовища;

• оснащення природоохоронних організацій приладами, устатку­ванням, транспортними засобами;

• поліпшення умов праці і побуту спеціалістів та їх екіпіровки;

• стимулювання фізичних і юридичних осіб у разі здійснення ни­ми екологічної діяльності;

• проведення конференцій, семінарів, забезпечення посібниками тощо;

• залучення експертів для проведення державних екологічних експертиз;

• організація моніторінгу;

• створення систем і банків екологічної інформації;

• проведення заходів у випадках надзвичайних екологічних си­туацій;

• здійснення заходів по охороні територій і об'єктів природно-за- повідного фонду;

• міжнародне співробітництво в галузі екології.

Реалізація будь-яких природоохоронних заходів неможлива без чіткого організаційно-правового забезпечення.

Організаційно-правове забезпечення економічних заходів - це система організаційно-правових засобів, які спрямовані на реалі­зацію економічного механізму. До основних організаційно-правових засобів належать:

• нормативи плати за використання природних ресурсів;

• нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища;

• нормативи плати за погіршення природних ресурсів;

• ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище;

• ліміти розміщення відходів господарської діяльності.

Вирішальним моментом у системі організаційио-правового забез­печення економічних заходів є контроль за дотриманням нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів за­бруднюючих речовин і розміщення відходів господарської діяльності.

Всі перелічені засоби в повній мірі сприяють розвитку та впро­вадженню принципів раціонального природокористування та підви­щенню ефективності екологічних заходів.

Останнім елементом економіко-правового механізму виступа­ють юридичні гарантії. Юридичні гарантії фінансово-правового механізму в галузі екології — це сукупність економічних і право­вих засобів, які спрямовані на застосування їх до юридичних і фі­зичних осіб з метою забезпечення економіко-правового регулюван­ня в цій галузі.

Основними економічними і правовими засобами, які забезпечу­ють юридичні гарантії, виступають:

• встановлення екологічних нормативів (серед екологічних нор­мативів виділяють нормативи плати за природовикористання, нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища, нормативи плати за погіршення якості природних ресурсів);

• встановлення екологічних лімітів (до них відносять ліміти при- родовикористання, ліміти скидів забруднюючих речовин, лімі­ти викидів забруднюючих речовин, ліміти розміщення відходів виробництва);

• застосування понаднормативних величин плати (використання п'ятикратного розміру платежів);

• застосування пені у разі прострочення платежів (0,1 % від суми прострочених платежів);

• безакцептний порядок списання економічних платежів (засто­совується у разі порушення строку платежів);

• застосування штрафних економічно-адміністративних санкцій стосовно юридичних осіб, посадових осіб, фізичних осіб;

• юридична відповідальність, яка може виступати у формі адміні­стративної відповідальності, майнової відповідальності, кримі­нальної відповідальності.

5.2. Форми платежів в природокористуванні та природоохоронній діяльності

Здавна відома точка зору, за якою будь-яка забруднююча дія­льність вважається протизаконною. Її прихильники виступають за заборону забруднення навколишнього природного середовища. Цей підхід економічно необгрунтований, оскільки будь-яка діяль­ність, пов'язана з природокористуванням, призводить до забруд­нення. Таким чином в якості основної міри контролю за забруднен­ням навколишнього природного середовища передбачене впрова­дження платежів за природокористування і забруднення навколиш­нього середовихца.

В практиці природоохоронної діяльності існує декілька право­вих форм платежів. Правові форми платежів в галузі екології — юридично встановлені види плати в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпе­чення екологічної безпеки.

Серед юридично встановлених видів плати в галузі екології ви­діляють:

• плату за спеціальне використання природних ресурсів (земель, надр, вод, лісів, тваринного світу, атмосферного повітря, як си­ровини основного виробництва);

• плату за погіршення якості природних ресурсів;

• плату за забруднення навколишнього природного середовища. Під забрудненням навколишнього природного середовища ро­зуміють такі дії, як викиди забруднюючих речовин, скиди забруд­нюючих речовин, розміщення відходів у навколишньому природно­му середовищі.

Далі приведений більш детальний розгляд окремих видів платежів.

Плата за спеціальне використання природних ресурсів — це форма економічного платежу, яка підлягає сплаті фізичними і юри­дичними особами за одиницю природного ресурсу, наданого (пере­даного) для спеціального використання. Базою для її встановлення виступають нормативи плати за використання природних ресурсів та ліміти використання природних ресурсів.

Нормативи плати за використання природних ресурсів — це юридично визначена, фіксована сума коштів, обов'язкова для спла­ти юридичними і фізичними особами, які використовують природні ресурси на титулі права власності або спеціального природокорис­тування (природноресурсовий податок). Під час встановлення нор­мативів враховуються такі фактори, як розповсюдженість, якість, продуктивність, місцезнаходження, можливість відтворення, можли­вість переробки, доступність, комплексність, можливість утилізації та інші. Органами, що встановлюють нормативи плати, виступають Кабінет Міністрів України (ст. 43 Закону «Про охорону навколиш­нього природного середовища» від 21 червня 1991 р. і Верховна Ра­да України (ст. 36 ч. 4 Земельного кодексу України стосовно оподат­кування і середніх ставок земельного податку).

Ліміти використання природних ресурсів — щорічно за­тверджувані компетентними органами виконавчої влади норми, які визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Ліміти використання природних ресурсів державного значення затверджується такими органами, як кабінет Міністрів України, Мі- некології України, природоохоронний орган Автономної Республіки Крим, Державні управління Мінекології областей, міст республікан­ського підпорядкування.

Кабінет Міністрів України затверджує наступні ліміти:

• ліміти використання лісових ресурсів;

• ліміти на видобування незагальнопоширених корисних ко­палин;

• ліміти використання рибних запасів і об'єктів водного промислу. Мінекології України затверджує:

• ліміти використання поверхневих вод;

• ліміти використання підземних вод (в тому числі бальнеологіч­ного значення);

• ліміти використання природних ресурсів у межах територій природно-заповідного фонду;

• ліміти на добування рослин і тварин, занесених до Червоної книги.

Природоохоронний орган Автономної Республіки Крим, Дер­жавні управління Мінекології областей, міст державного підпоряд­кування в межах, затверджених Кабінетом Міністрів і Мінекології України встановлюють:

• ліміти використання поверхневих вод;

• ліміти використання підземних вод.

Суб'єктами сплати платежів виступають фізичні і юридичні особи.

Якщо природні ресурси використовуються в межах лімітів, то джерелом отримання коштів є витрати виробництва. Джерелом отримання коштів при понадлімітному використанні природних ре­сурсів є прибуток. Таким чином формуються екологічні фонди. Далі постає питання про розподіл отриманих коштів.

Розподіл платежів за використання природних ресурсів — це порядок надходження платежів за використання природних ресурсів до відповідних бюджетів.

Платежі за використання природних ресурсів загальнодержав­ного значення розподіляються таким чином: 50 % надходить у дер­жаний бюджет України, а інші 50 % — до бюджету Автономної Рес­публіки Крим або місцевих бюджетів. Суб'єктом розподілу у цьому випадку є Верховна Рада України.

Платежі за використання природних ресурсів місцевого значен­ня в свою чергу надходять до бюджету Автономної Республіки Крим або місцеві бюджети. В цьому випадку суб'єктами розподілу є Верховна Рада Автономної Республіки Крим або місцеві Ради на­родних депутатів за поданням Мінекології України.

Наступною правовою формою платежів у галузі екології ви­ступає плата за забруднення навколишнього природного середо­вища. Це форма економічного платежу, що підлягає сплаті фізич­ними і юридичними особами за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Існує декілька видів плати за забруднення навколишнього при­родного середовища:

• плата за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонар­ними та пересувними джерелами;

• плата за скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти (поверх­неві, підземні, територіальні, внутрішні морські води);

• плата за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Встановлення плати для стаціонарних джерел здійснюється на підставі лімітів викидів забруднюючих речовин, лімітів скидів за­бруднюючих речовин, лімітів розміщення відходів та нормативів плати за викиди, скиди і розміщення відходів. При встановленні розміру плати для пересувних джерел додатково враховується кіль­кість використаного пального.

Ліміти викидів забруднюючих речовин — це фіксовані обся­ги забруднюючих речовин, дозволених до викиду юридичним і фізи­чним особам у навколишнє середовище.

Ліміти скидів забруднюючих речовин — це фіксовані обсяги забруднюючих речовин, дозволених до скидання у водні об'єкти фі­зичним і юридичним особам.

Ліміти розміщення відходів — це фізичні обсяги відходів по класах їх токсичності в тонах на рік у відповідності до дозволів, що видаються уповноваженими органами.

Нормативи плати за викиди, скиди і розміщення відходів — це розмір плати за одну тону конкретної забруднюючої речовини або їх класу. Існує декілька форм нормативів плати.

Базові нормативи, що встановлюються у межах відповідних лі­мітів, включають:

• нормативи плати за викиди забруднюючих речовин;

• нормативи плати за скиди забруднюючих речовин;

• нормативи плати за розміщення відходів.

Розробка і затвердження нормативів плати проводиться Міне- кології України за погодженням з Мінекономіки і Мінфінансів України.

Наступне питання, якому слід приділити увагу, це встановлен­ня розмірів платежів. Розмір платежів визначається в залежності від того, до якої групи платежів (лімітних чи понадлімітних) вони належать.

Лімітні платежі встановлюються за забруднення навколишньо­го природного середовища в межах лімітів викидів, скидів, розмі­щення відходів. Під час визначення розміру платежів цієї групи вра­ховується базовий норматив і коефіцієнт екологічної особливості.

Понадлімітні платежі (кратні) стягуються за понадлімітні вики­ди, скиди, розміщення відходів, або у разі відсутності затверджених лімітів. У цьому випадку враховується базовий норматив, коефіці­єнт екологічної особливості та коефіцієнт кратності за понадлімітні скиди, викиди, розміщення відходів.

Обмеження розмірів платежів здійснюється Кабінетом Мініс­трів України. Звільнення від плати за забруднення може бути вста­новлене рішенням місцевих Рад.

За формами внесення платежів, їх можна поділити на дві групи:

• авансові платежі — щоквартальне авансування рівними части­нами від розрахункового річного розміру платежів (15 число місяця наступного кварталу);

• остаточні розрахункові платежі — частина коштів, що підляга­ють сплаті відповідно до фактичної кількості викинутих, скину­тих забруднюючих речовин і розміщених відходів після подан­ня річного звіту або за довідками юридичних осіб, що не готу­ють звітів (десятиденний строк).

Стосовно розподілу платежів за забруднення навколишнього при­родного середовища слід сказати, що він являє собою встановлений за­коном порядок надходження платежів за забруднення навколишнього середовища до відповідних фондів. Він здійснюється таким чином:

• 30 % надходить до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок;

• 50 % надходить до місцевих фондів охорони навколишнього при­родного середовища, що утворюються у складі бюджету Автоном­ної республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки;

• 20 % надходить до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на окремі рахунки.

У містах Києві і Севастополі платежі розподіляються за такою схемою:

• 30 % надходить до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі міських бюд­жетів, на окремі рахунки;

• 70 % надходить до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі міських бюд­жетів, на окремі рахунки.

Останньою серед правових форм платежів виступає плата за погіршення якості природних ресурсів. Це форма економічного пла­тежу, що підлягає сплаті власниками і користувачами природних ре­сурсів за зниження їх властивостей.

Ця форма платежів використовується у разі:

• зниження родючості ґрунтів;

• зниження продуктивності лісів;

• зниження рибопродуктивності водойм;

• іншого погіршення природних ресурсів.

Базою для встановлення цієї плати є нормативи за погіршення якості природних ресурсів. Це юридично встановлена, фіксована су­ма коштів, обов'язкова для сплати власниками або користувачами цих ресурсів за зниження або часткову втрату їх продуктивних влас­тивостей.

Порядок встановлення нормативів плати приймається Кабіне­том Міністрів України. Суб'єктами платежів виступають як юридич­ні, так і фізичні особи. Джерелом коштів вважається прибуток.

Для забезпечення ефективності природоохоронної політики не­обхідно більше уваги приділяти орієнтації економічних інтересів природокористувачів на охорону і раціональне використання при­родних ресурсів. У цьому випадку усувається суперечність між ві­домчим підходом окремих підприємств та інтересами всього сус­пільства, а також відносини в природокористуванні піднімаються на рівень, що відповідає вимогам розвинутого суспільства.

Стимулювання (в цілому) є засобом пробудження інтересів, формою реалізації економічних відносин між людьми в процесі ви­робництва і розподілу матеріальних благ, сукупністю розроблюва­них суспільством заходів і засобів щодо приведення у відповідність результатів виробництва і винагороди.

Під фінансовим стимулюванням екологічної діяльності розу­міють встановлені чинним законодавством пільги, переваги, ком­пенсації та інші економічні форми заохочення, спрямовані на ініціа­тивне здійснення юридичними і фізичними особами заходів щодо ефективного використання природних ресурсів, охорони навколиш­нього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Джерелами фінансово-правового стимулювання екологічної діяльності можуть виступати бюджетні асигнування, позабюджетні ко­шти, кошти юридичних і фізичних осіб та ініціативні екологічні кошти.

Серед форм економіко-правового стимулювання виділяють наступні:

• надання пільг прй оподаткуванні юридичним і фізичним особам (ця форма може бути використана за умови реалізації юридич­ною чи фізичною особою екологічних заходів, таких як перехід на маловідходні і безвідходні ресурсо- і енергозберегаючі тех­нології, організація виробництва і впровадження очисного об­ладнання і устаткування для утилізації і переробки відходів, впровадження приладів екологічного контролю джерел викидів і скидів, здійснення інших природоохоронних заходів);

• надання на пільгових умовах строкових і позастрокових пози­чок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального природокористування та для передачі частини коштів екологіч­них фондів на договірних засадах юридичним і фізичним осо­бам (ця форма може бути використана у разі здійснення заходів щодо гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин, зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологіч­них впливів на екологічну обстановку, забезпечення розвитку екологічно безпечних технологій та виробництв);

• впровадження екологічного лізингу;

• встановлення підвищених норм амортизації основних виробни­чих природоохоронних фондів;

• звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

• надання можливості використання природних ресурсів під заставу;

• стимулювання працівників спеціально-уповноважених органів;

• стимулювання розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази спеціально-уповноважених природоохоронних органів.

Фінансово-правове стимулювання не може здійснюватись за допомогою якогось одного універсального показника, форми. Потрі­бна система різних форм, що залежать від характеру виробництва, ресурсів галузі, підприємств, елементів природного середовища, в якому функціонує підприємство.