5.6. Головні напрямки створення нового механізму фінансово-екологічної діяльності

В попередніх розділах було з'ясовано, що механізм фінансування природоохоронної діяльності в Україні створений відповідно до вимог колишнього адміністративно-командної системи і представлений:

• чисельними фондами охорони навколишнього природного се­редовища в складі місцевих, республіканського, АР Крим бюд­жетів, якими розпоряджаються відповідні ради, в багатьох ви­падках на власний розсуд;

• Державним фондом охорони навколишнього природного сере­довища;

• розділом «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека» у Державному бюджеті, який формується за зали­шковим принципом, видаткова частина якого постійно протягом року урізається, а кошти плануються лише на поточні витрати.

• власними коштами підприємств, установ, організацій. Головними недоліками системи фінансування природоохорон­ної діяльності є те, що:

  1. Обмежені кошти із цих джерел розпорошуються, витрачаються без координації з метою фінансуванню на території регіону ви­значених пріоритетних екологічних заходів та робіт.

  2. Кошти з цих джерел переважно спрямовуються на поточні ви­трати, а не на капітальні видатки. В умовах економічної кризи, що переживає Україна, немає підстав сподіватися на збільшен­ня бюджетних видатків.

Виходячи із зазначеного постає нагальне завдання щодо роз­витку саме позабюджетних джерел та створення нового механізму фінансування екологічної сфери відповідно до ринкових відносин та адміністративної реформи, що здійснюється в Україні. Головними напрямами при цьому є:

1. З метою мобілізації фінансових ресурсів усіх джерел для кре­дитування та фінансування цільових екологічних програм та проектів, управління екологічним зборами необхідно визначити головною державною фінансовою інституцією в природоохоронній діяльності Національний екологічний фонд, створивши його на базі і замість фондів охорони навколишнього природного середовища на наступ­них засадах:

• національний екологічний фонд на загальнодержавному рівні та республіканський АР Крим, обласні, Київський та Севасто­польський міські екологічні фонди з метою реалізації єдиної екологічної політики повинні складати систему та об'єднані за асоційованим принципом;

• зазначені фонди мають діяти на правах юридичних осіб, і за формою бути загальними, тобто здійснювати фінансування ши­рокого діапазону природоохоронної діяльності (охорона повіт­ря, води, грунтів, біорізноманіття, боротьба із відходами та ін);

• керівництво цими фондами слід здійснювати через спостережні ради, до складу яких входитимуть представники зацікавлених міністерств, відомств, місцевих та регіональних органів само­врядування, виконавчої влади, громадських, екологічних орга­нізацій;

• потрібно розширити доходну базу Національного екологічного фонду: крім зборів за забруднення довкілля, доповнити її що­найменше надходженнями від збору за спеціальне використан­ня водних ресурсів, за користування водами для потреб гідро­енергетики та водного транспорту та за спеціальне використан­ня надр при видобуванні корисних копалин;

• видатки коштів Національного екологічного фонду на виконан­ня еколого-економічних проектів, реалізація яких передбачає отримання доходу, здійснювати переважно у вигляді пільгових позичок;

• передбачити прозорість та широку відкритість для участі в отриманні коштів із Національного екологічного фонду (на конкурсній основі, за чітко встановленими критеріями оцінки та відбору проектів, процедурою ранжування проектів).

Об'єднання екофондів в єдиній фінансовій структурі за асоці­йованим принципом, та при повному збереженні всіх елементів са­мостійності регіональних фондів забезпечить надійні можливості взаємного страхування, кредитування, об'єднання ресурсів при ви­конанні спільних екологічних проектів. Зараз робота над Законом «Про Національний екологічний фонд» риває. Його проект наведе­ний у додатку 5.

2. З метою створення позабюджетних джерел для фінансування природоохоронної діяльності необхідно розширити коло платників збору за забруднення навколишнього природного середовища. Це завдання можливо вирішити шляхом оподаткування еколого-небез- печної продукції (так званий податок на продукт). Сюди можна від­нести податок на нафтопродукти, природний газ, вугілля, лако-фар- бову продукцію, пестициди, синтетичні пральні речовини, акумуля­тори, автошини, озоноруйнуючі речовини та ін.

Податок на продукт — це податок, яким має обкладатися про­дукція, котра в один з періодів свого життєвого циклу забруднює на­вколишнє середовище. У країнах Центральної та Східної Європи не багато прикладів застосування податку на продукт.

Так, надходження коштів від податків на продукт (на транс­портне пальне, матеріали для упаковки, холодильники, автошини, акумулятори) за 1996 р. до Центрального екологічного фонду в Угорщині становили 72,7 млн доларів США.

На жаль, ця форма на Україні поки що не застосовується. Проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1.10.1999 р. № 1825 «Про затвердження Програми поетапного припинення вико­ристання етильованого бензину в Україні» передбачається до 1.01.2001 р. встановити надбавку до етильованого бензину у розмірі 2 відсотків від оптово-промислової ціни та митної ціни на бензин, із збільшенням її на четвертий-п'ятий роки до 4 відсотків.

Одним із джерел фінансування екологічних заходів може бути впровадження плати за радіоактивні викиди і скиди в навколишнє сере­довище, теплове і акустичне забруднення. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища передбачена плати за такий шкідливий вплив на довкілля. Проте і досі такий збір відсутній.

3. Поряд із створенням Національного екологічного фонду до­хідну базу яку передбачається формувати за рахунок зборів за спеці­альне використання природних ресурсів та забруднення довкілля в Україні існує можливість і необхідність створення ще одного Еколо­гічного фонду, дохідною базою якого можуть бути кошти в рахунок погашення країнами-кредиторами боргів, за умови фінансування природоохоронних заходів за визначеними міжнародними пріорите­тами (так звана «екологічна конверсія боргів»), по аналогії з Еко- фондом в Польщі, Болгарії.

Наприклад, Польща уклала договори на спрямування на природо­охоронні заходи частини свого зовнішнього боргу з такими країнами як США, Швейцарія, Франція, Фінляндія на суму 481 млн доларів США.

Потребує дослідження можливості «екоконверсії» щодо внут­рішньої заборгованості (лише безнадійної») підприємствами-забруд- нювачами по всіх видах податків, зборів, в тому числі шляхом взає- мозаліків, вексельними зобов'язаннями.

З моменту створення системи платежів за забруднення в Украї­ні з'явились підприємства — хронічні боржники. Компромісним ви­рішенням цієї проблеми може бути зарахування природоохоронних інвестицій підприємств-боржників у рахунок внесення платежів за забруднення. На наш погляд, особливо у перехідний період, на фор­му зарахування природоохоронних інвестицій в рахунок внесення платежів слід звернути особливу увагу і розвивати її в Україні, оскільки в протилежному випадку природоохоронна сфера може взагалі втратити ці кошти.

3. Враховуючи обмеженість бюджетних коштів на охорону до­вкілля, необхідно розробляти нетрадиційні ринкові джерела фінан­сування природоохоронної діяльності.

Одним із таких перспективних і ефективних шляхів вирішення проблеми інвестування природоохоронної діяльності може стати лі­зинг «Іеахе», що в перекладі означає оренда.

Лізинг передбачає товарне кредитування, що дозволяє без знач­ної фінансової напруги відновити виробничі фонди та придбати майно значної вартості. Лізингова угода більш гнучка, аніж кредит, оскільки надає сторонам можливість відпрацювати необхідну схему сплати лізингових платежів.

Лізинг відіграє важливу роль на світовому ринку капіталу, на його долю в деяких провідних країнах Заходу припадає ЗО % нових інвестицій. Обсяг лізингових операцій у всьому світі за даними Лондонської фінансової групи у 1994 р. становив 356,4 млрд дола­рів США. Серед країн Центральної та Східної Європи лише в Польщі за фінансової підтримки діючих екологічних фондів набу­ває розвитку екологічний лізинг для спрямування інвестицій в при­родоохоронні заходи.

Відсутність потрібних законодавчих актів, відпрацьованих фі­нансових схем, достатньої інформації для вітчизняних і зарубіжних інвесторів та слабкий ринок вітчизняного кредитного капіталу стри­мує розвиток екологічного лізингу в Україні. Екологічний лізинг пе­ребуває на стадії здійснення пілотного проекту в м. Запоріжжі.

В той же час в Україні поступово набуває поширення лізинг в інших сферах господарювання, наприклад створені і діють Державні лізингові фонди в сільському, автомобільному, залізничному госпо­дарствах.

Для заохочення екологічного лізингу може надаватися фінансо­ва підтримка з боку Державного та місцевих фондів охорони навко­лишнього природного середовища, (в майбутньому з Національного екологічного фонду), коштів місцевих бюджетів, підприємств-забру- днювачів, за рахунок технічної допомоги зарубіжних країн.

5. До числа важливих перспективних фінансових інструментів природоохоронної діяльності слід віднести страхування екологічних ризиків (екологічне страхування). Страхові операції можуть стати одним із джерел для фінансування заходів із забезпечення екологіч­ної безпеки. Нині основні виробничі фонди тому числі природоохо­ронного призначення, зношені, через Україну проходять чисельні транзит трубопроводи, залізничні та автомобільні магістралі, пере­возяться екологічно небезпечні вантажі. Все створює підвищений ризик для довкілля та значні фінансові витрати на ліквідацію наслід­ків техногенні катастроф. Очевидно, що за таких умов необхідне створення спеціального Екологічного страхового фонду, фінансовим джерелом якого могли б стати страхові внески за створення підви­щеного ризику для довкілля. При цьому одним із фінансових гаран­тів може бути Національний екологічний фонд.

Ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природно­го середовища» передбачено добровільне та обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів під­приємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної вна­слідок забруднення навколишнього природного середовища та по­гіршення якості природних ресурсів.

«Концепцією щодо поліпшення екологічного становища гірни­чодобувних регіонів України» затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1999 р. № 1606 встановлено, що система екологічного страхування має стати механізмом концентрування І збереження коштів для реалізації найбільш масштабних заходів з екологічної реабілітації територій після закриття підприємств та лік­відації негативні наслідків аварійних ситуацій.

6. Сьогодні високорозвинені та країни з перехідною економі­кою рухаються в напрямку так званого «позеленення» податкової системи, коли зростають екологічні платежі при зменшенні інших податків. Цей досить складний процес потребує стабільності в еко­номіці та податковому законодавстві, обґрунтованості та виваженос­ті при їх змінах. Проте вже варто закладати його основи у податко­вому законодавстві.

Наприклад, Чехія і Словаччина звільняють на п'ять років від оподаткування прибуток, отримані підприємством при впроваджен­ні сонячної, вітрової, гідроелектричної енергії. В Польщі надають податкові пільги при використанні відходів виробництва, при інвес­тиціях на охорону довкілля в сільському господарстві. Не оподатко­вуються добровільні внески та діяльність громадських екологічних організацій. Закон Російської Федерації «Про податок на прибуток підприємств і організацій» надає суттєву пільгу тим підприємствам, які за рахунок свого прибутку здійснюють капітальні вкладення на природоохороні заходи. Прибуток до оподаткування в даному випа­дку зменшується на суму в розмірі ЗО % від таких вкладень. В Укра­їні зовсім недавно надані окремі пільги при оподаткуванні в сфері використання відходів виробництва. Зокрема звільняються від опо­даткування доходи від надання послуг щодо збирання та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини.

Проте цього не досить. Необхідно розширювати перелік конк­ретних природоохоронних заходів, які потребують пріоритетного розвитку. Встановлення пільг в оподаткуванні стимулює приплив капіталу в цю сферу, що дасть змогу створити екологічне підприєм­ництво, ринок екологічних послуг та робіт. Тільки після цього захо­ди, які були намічені в процесі екологічного менеджменту і аудиту будуть практично реалізовані.

83