5.4. Збори та платежі в природокористуванні та природоохоронній діяльності

Одним з перших економіко-юридичних інструментів природо­охоронної діяльності став механізм плати за забруднення навколиш­нього природного середовища, впроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 року № 18 «Про затвердження Порядку визначення плати і справляння платежів за забруднення на­вколишнього природного середовища» і Положення про республі­канський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища». Згідно з цією постановою була введена пряма плата за забруднення, яка залежить від кількості та «якості» забруднюючих речовин. Ця плата справлялася за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти та за розміщення відходів.

Важливо, що згідно з цією постановою плата за забруднення навколишнього природного середовища не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушен­ня природоохоронного законодавства.

Відповідно до цієї постанови Міністерство охорони природи України за погодженням з Міністерством економіки України і Мі­ністерством фінансів України в 1992 року розробило і направило до Уряду АР Крим, облдержадміністрацій, Київській та Севасто­польській міських держадміністрацій, місцевих природоохорон­них органів методику визначення тимчасових нормативів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища.

В основу методології встановлення нормативів, які визначали розміри плати за забруднення, було покладено:

• величину еколого-економічного збитку;

• обсяг грошових коштів, який необхідно «отримати» з кожної тони викидів, скидів, розміщених відходів для створення джерела фінансування екологічної діяльності, який був би незалеж­ним від державного бюджету;

• економічний стан підприємств-забруднювачів.

З метою вдосконалення діючої системи визначення розмірів плати, для підвищення їхньої ефективності та в зв'язку з гіперінфля­цією в 1992 р. Міністерство охорони природи України почало роз­робку Базових нормативів оплати за забруднення природного сере­довища з врахуванням отриманого досвіду та інфляційних процесів. За основу був взятий індекс зростання цін на будівельно-монтажні роботи в цілому по країні, оскільки отримані кошти за забруднення навколишнього природного середовища, переважно мають спрямо­вуватися саме на будівельно-монтажні роботи із спорудження водо­очисних споруд, полігонів для розміщення та утилізації відходів, га­зоочисного обладнання.

На основі офіційних статистичних даних та з врахуванням ви- щезазначіених мотивів був визначений коефіцієнт індексації (92 ра­зи) і замість Тимчасових нормативів плати за.забруднення були роз­роблені «Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України» та «Методика визначення розмі­рів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього при­родного середовища України», затверджені наказом Міністерства охорони природи України та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 14. 05. 1993 р. за№ 46.

В Базових нормативах плати за забруднення навколишнього природного середовища був значно зменшений перелік визначених і встановлених попередньою Методикою ставок плати, щодо викидів у повітря (із 2240 до 92), щодо скидів у воду (із 31 до 27 речовин).

Нормативи речовин, які не ввійшли до цього Переліку, визнача­лися через таблицю граничнодопустимих концентрацій забруднюю­чих речовин та класу небезпечності. Це в свою чергу спонукало за­бруднювачів до розробки нормативів граничнодопустимих викидів у повітря та граничнодопустимих скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти.

В зв'язку з постійним зростанням інфляції в країні Міністер­ство охорони навколишнього природного середовища України за погодженням із Міністерством економіки України і Міністерством фінансів України переглянуло розміри нормативів плати за забруд­нення довкілля і збільшило їх у 50,2 рази, взявши за основу серед­ньозважений показник індексу інфляції в основних галузях народно­го господарства (наказ Міністерства охорони навколишнього при­родного середовища України від 29.12.1995 № 153, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.01.1996 р. за№ 21/1046).

З метою проведення в подальшому своєчасної індексації норма­тивів плати за забруднення навколишнього природного середовища відповідно до зростання інфляції Міністерство охорони навколиш­нього природного середовища України за погодженням з Міністер­ством економіки України і Міністерством фінансів України розро­било і затвердило (наказ Міністерства охорони навколишнього при­родного середовища України від 27.05.1996 № 49, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.06.1996 р. за №289/1314) Методи­ку індексації нормативів плати за забруднення навколишнього при­родного середовища.

Для обліку надходження коштів, отриманих від плати за за­бруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів, й використання цих коштів Міні­стерством охорони навколишнього природного середовища України були розроблені, а Міністерством статистики України введені відпо­відні форми державної статистичної звітності: «форма № 1 — еколо­гічні фонди» та «форма № 2 —- екологічні витрати».

Впровадження в Україні механізму плати за забруднення навко­лишнього природного середовища принесло позитивні результати. Юридично реалізовано важливий природоохоронний принцип «заб­руднювач та споживач платить», що був затверджений Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) в 1972 р. як юри­дичний принцип компенсації витрат, пов'язаних із боротьбою із за­брудненням довкілля. Тепер забруднювачі повинні відшкодовувати витрати, пов'язані з попередженням забруднення навколишнього се­редовища і проведенням заходів боротьби із ним.

Стимулююча функція платежів спрямована на запобігання ви­снаження природних ресурсів і припинення безоплатного викорис­тання навколишнього середовища як приймальника забруднюючих речовин.

Юридична суть плати за забруднення полягає в тому, що:

• забруднювач і споживач продукції змушений оплачувати (ком­пенсувати) економічні збитки від негативного екологічного впливу па здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального гос­подарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насад­ження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні та рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та ін. При цьому слід враховувати, що наразі не йдеться про юридичну відповідальність у повному обсязі за забруднення навколиш­нього середовища;

• платежі за забруднення стали основою створення місцевих, рес­публіканського АР Крим і Державного фондів охорони навко­лишнього природного середовища, незалежного від державного та місцевих бюджетів джерела фінансування природоохорон­них заходів і робіт.

Причому плата за забруднення, яка здійснюється в межах гра­ничнодопустимих викидів (ГДВ), граничнодопустимих скидів (ГДС), тимчасово-погоджених викидів (ТПВ), тимчасово погоджених ски­дів (ТПС) відноситься на собівартість продукції (включається до ва­лових витрат і оплачується споживачем, чим реалізовано принцип «споживач платить»). До понаднормативного (понад ГДВ, ГДС, ТПВ, ТПС), понадлімітного забруднення застосовуються штрафні санкції» які сплачуються за рахунок прибутку підприємства-забруд- нювача.

В умовах ринкових відносин, конкуренції плата стимулює ви­робника до зменшення рівня забруднення, з метою зменшення ціни продукції та підвищення її конкурентоспроможності.

Слід зазначити, що екологічні нормативи (ГДВ, ГДС, ТПВ, ТПС) регулярно переглядаються і стають більш жорсткими та юридично встановлюються на окремі терміни із зазначенням природоохоронних робіт, які має виконати підприємство-забруд- нювач.

Проте з часу виходу постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1992 р. № 18 відбулося ряд змін в економіці та законодавстві, отриманий певний досвід в справлянні збору за забруднення навко­лишнього природного середовища. Тому Міністерство охорони на­вколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробило нову редакцію Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного сере­довища і стягнення цього збору, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 1.03.1999 р. № 303.

Характерною рисою цього Порядку є спрощення системи пла­тежів за забруднення навколишнього природного середовища.

Зокрема скасована авансова щоквартальна форма плати за за­бруднення, яка в умовах нестабільності роботи підприємств стала «несправедливою». Діюча авансова форма сплати в багатьох випад­ках призводила до переплат підприємствами і викликала багато на­рікань від них. Тому Порядком встановлено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища сплачується платниками щоквартально відповідно до фактичних обсягів викидів (для стаціо­нарних джерел забруднення), скидів, розміщення відходів та кілько­сті використаного пального (для пересувних джерел забруднення) до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Остаточна сплата збору за звітний рік проводиться платниками відповідно до фактичних обсягів викидів, скидів, розміщення відхо­дів та кількості використаного пального (для пересувних джерел за­бруднення) у 10-денний термін після подання платниками збору річ­ної статистичної звітності про кількість викидів, скидів, розміщення відходів та використаного пального.

Остаточний розрахунок збору за звітний рік і сплата його здійс­нюються платниками, які не подають річної статистичної звітності, за довідками про фактичні обсяги викидів, скидів, розміщення від­ходів та використаного пального, що подаються до 15 січня до орга­нів державної податкової служби, за попереднім погодженням з ор­ганами Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища та ядерної безпеки України.

Скасовані пункти, що суперечили чинному базовому законо­давству з питань оподаткування, зокрема це стосується пунктів, яки­ми встановлювалося, що:

• місцеві ради базового рівня мали право звільняти повністю або частково від плати за забруднення навколишнього при­родного середовища збиткові та низькорентабельні підпри­ємства;

• Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольські міські держадміністрації могли звільняти підприємства від пла­ти за забруднення, за викиди і скиди забруднюючих речовин в межах гранично допустимих викидів і скидів.

Розширено перелік платників за забруднення пересувними дже­релами забруднення, шляхом введення нормативів плати за забруд­нення при спаленні ними зрідженого нафтового та стисненого при­родного газу, мазуту.

З метою спрощення системи плати встановлено перелік основ­них забруднюючих речовин, за викиди та скиди яких обов'язково справляється плата. Одночасно Рада Міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольські міські ради, за поданням органів Мініс­терства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України можуть збільшувати перелік видів забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за викиди і скиди. Це нововве­дення дає можливість в разі незначних обсягів забруднення, а відпо­відно і розмірів платежів (коли адміністративні витрати щодо визна­чення та встановлення платежу в декілька разів перевищують розмір плати) такий платіж не стягати.

Перелік викидів основних забруднюючих речовин від стаціо­нарних джерел забруднення включає 25 видів. Ставки нормативів збору складають від 2 до 67871 гривень за 1 тонну викиду забруд­нюючої речовини.

При визначенні розміру платежу за забруднення навколишнього природного середовища застосовуються ряд коригуючих коефіцієнтів.

Одним із важливих моментів нового Порядку є покладення конт­ролю за повноту та своєчасність платежів за забруднення навколиш­нього природного середовища на Державну податкову адміністрацію. До цього часу такий контроль законодавчо не був встановлений.

Цією ж постановою Кабінет Міністрів України затвердив Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного сере­довища України, які до того були затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та зареєстровані в Міністерстві юстиції України.

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» збори за забруднення навколишнього при­родного середовища платники (крім розташованих у містах загаль­нодержавного значення) перераховують у таких розмірах:

• 20 відсотків — на окремі рахунки до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів;

• 50 відсотків — на окремі рахунки до місцевих фондів охорони на­вколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;

• 30 відсотків — на окремий рахунок до Державного фонду охо­рони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України.

Платники збору, розташовані у містах Києві та Севастополі, збори за забруднення навколишнього природного середовища пере­раховують у таких розмірах:

• 70 відсотків — на окремі рахунки до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі міських бюджетів;

• 30 відсотків — на окремий рахунок до Державного фонду охо­рони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України.

Збір, який справляється за викиди стаціонарними джерела­ми забруднення, скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за переви­щення цих лімітів — стягується з прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб. Фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності, сплачують цей збір за рахунок сво­го доходу.

Збір, який справляється за викиди пересувними джерелами за­бруднення, відноситься на валові витрати виробництва та обігу.

Для бюджетних організацій збір за забруднення навколишнього природного середовища відноситься на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків. Не внесені своєчасно кошти збору стягуються з платників у встановленому законодавством порядку.

Облік платників плати за забруднення навколишнього природ­ного середовища та контроль за своєчасністю внесення платежів до 1999 року номінальне здійснювався органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Проте, можливості контролю за станом надходження платежів на спеціальні рахунки місцевих рад органами Міністерства охорони на­вколишнього природного середовища та ядерної безпеки України обмежені, що давало можливість окремим платникам уникати спла­ти цього збору.

Чинним законодавством передбачено, що стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства.

Розроблені і діють ряд методик розрахунків розмірів відшкоду­вання збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законо­давства в окремих природних сферах. Основними поміж них є:

1. «Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які за­подіяні державі в результаті наднормативних викидів забруд­нюючих речовин в атмосферне повітря», затверджена наказом Міністерства охорони навколишньою природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 р. № 38.

2. «Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподі­яних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», затверджена на­казом Міністерства охорони навколишнього природного сере­довища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 р. № 37, заре­єстрована в Міністерстві юстиції України від 1.06.1995 року за № 162/698. Зміни та доповнення до цієї методики зареєстровані в Міністерстві юстиції України 1.02.1995 р. за № 43/1068.

3. «Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забруднен­ням і засміченням земельних ресурсів через порушення приро­доохоронного законодавства», затверджена наказом Міністер­ства охорони навколишнього природного середовища та ядер­ної безпеки України 27.10.1997 р. № 171, зареєстрована в Міні­стерстві юстиції України 5.05.1998 р. за № 285162/1715.

Цими методиками визначені умови настання відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення природоохоронного зако­нодавства в частині викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами і скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти, забрудненням і засміченням земельних ресурсів.

Зокрема «Методикою розрахунку розмірів відшкодування збит­ків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря», встановлена відпові­дальність за порушення природоохоронного законодавства, якщо:

• фактичні викиди забруднюючих речовин перевищують рівень гра­нично допустимих або тимчасово погоджених викидів, встановле­них дозволами на викиди, виданими у встановленому порядку;

• відсутні дозволи на викиди забруднюючих речовин, в тому чис­лі і за окремими інгредієнтами;

• викиди забруднюючих речовин здійснювалися з перевищенням граничних нормативів їх утворення і вмісту в газах, що відхо­дять від окремих типів технологічного та іншого обладнання. Водним Кодексом України, встановлено, що порушення водно­го законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законо­давством України.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

• самовільному захопленні водних об'єктів;

• забрудненні та засміченні вод;

• порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

• руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва та експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних кому­нікацій;

• введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

• недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

• самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

• порушенні правил ведення державного обліку вод або перекру­ченні чи внесенні недостовірних відомостей в документи дер­жавної статистичної звітності;

• пошкодженні водогосподарських та гідротехнічних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених ре­жимів їх роботи;

• незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

• використанні земель водного фонду не за призначенням;

• неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуа­ції на водних об'єктах;

• відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і ви­сновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

• порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та терито­ріального моря від забруднення та засмічення. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушен­ня водного законодавства, якщо воно виникло внаслідок дії непере­борних сил природи чи воєнних дій.

«Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, запо­діяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», встановлює відпові­дальність за порушення природоохоронного законодавства при:

• самовільних скидах зворотних вод з підприємств, суден та об'єктів, на які не видані дозволи на спецводокористування, або не встановлені норми граничнодопустимих чи тимчасово- узгоджених скидів забруднюючих речовин;

• перевищенні затверджених нормативів і норм скидів забрудню­ючих речовин (г/м³);

• скидах забруднюючих речовин, не зазначених у дозволах на спецводокористування чи нормах гранично допустимих скидах (ГДС), якщо їх концентрація перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК);

• самовільних скидах зворотних вод чи сировини з морських або річкових суден, плавзасобів, надводних або підводних споруд;

• надходженні зворотних вод або забруднюючих речовин у по­верхневі, підземні та морські води внаслідок аварій на насосних станціях, колекторах та інших спорудах, витоку таких вод чи речовин внаслідок порушення технологій, техніки безпеки, ски­ду сировини внаслідок аварій на нафтопродуктопроводах, наф- тотерміналах і т. п.;

• вимушених санкціонованих аварійних'скидах, що не передбача­лися проектом, але здійснюються з метою попередження ава­рійних ситуацій;

• скидах шкідливих речовин, що призвели до забруднення під­земних вод як безпосередньо, так і внаслідок забруднення по­верхні землі та зони аерації ґрунтів.

Плата за завдання шкоди земельним ресурсам визначена «Ме­тодикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і за­сміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства», якою встановлено, що головним фактором пору­шення природоохоронного законодавства є виявлення в складі зе­мель кількісних або якісних змін, що сталися в результаті господар­ської діяльності та інших антропогенних навантажень. Ці зміни мо­жуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових речовин, яких раніше тут не було, а й збільшенням вмісту речовин характер­них для складу незабрудненого ґрунту або порівняно з даними агро­хімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення.

Ця методика застосовується при встановленні розмірів шкоди від забруднення земель будь-якого цільового призначення (всі землі України), що сталося внаслідок неорганізованих (непередбачених проектами, дозволами і та ін.) скидів (викидів) речовин, сполук і ма­теріалів, а також в аварійних ситуаціях (прорив очисних споруд, транспортних трубопроводів, ємностей різного призначення та ін.); внаслідок порушення норм екологічної безпеки при зберіганні, транспортуванні, використанні пестицидів і агрохімікатів, токсич­них речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного захо- ронення (складування) промислових, побутових та інших відходів.

Методика не поширюється на визначення розмірів шкоди, за­вданої земельним ресурсам внаслідок їх радіоактивного і бактері­ального забруднення.

Законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» встановлено, що використання природних ресурсів здій­снюється в порядку загального та спеціального використання.

Законодавством України громадянам гарантується право за­гального використання природних ресурсів для задоволення життє­во необхідних потреб безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами, і надання на це відповідних дозволів, за винят­ком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів гро­мадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються за пла­ту у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому по­рядку, для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України — на пільгових умовах.

Впроваджена плата за спеціальне використання водних ресур­сів, надр для видобування корисних копалин, земельних, лісових ре­сурсів, диких тварин, рибних та інших водних живих ресурсів.

Механізм платного використання природних ресурсів забезпе­чено як на рівні законів, постанов Уряду, так і конкретних методик, інструкцій і форм статистичної звітності.

Засади формування юридичного механізму охорони водних ре­сурсів в Україні регламентуються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Водним кодексом.

Важливою складовою юридичного механізму водовикористан- ня є збір за використання та користування водними ресурсами, який справляється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, що зумовлене дефіцит­ністю та зростаючим виснаженням їх як природного ресурсу.

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Водним кодексом встановлено, що вико­ристання вод здійснюється в порядку загального і спеціального во­докористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для за­доволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) без­коштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фі­зичними особами насамперед для задоволення питних потреб насе­лення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоров­чих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетич­них, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Водокористування не є спеціальним, якщо воно пов'язане з пропу­ском води через гідровузли, судноплавством, подачею (перекачуван­ням) води водокористувачам у маловодні регіони, усуненням шкідли­вої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення тощо), використанням підземних вод для вилучення корисних компонентів, вилученням води з надр разом з видобуванням корисних копалин, виконанням будівель­них, днопоглиблювальних і вибухових робіт, видобуванням корисних копалин, прокладанням трубопроводів і кабелів, а також буровими, ге­ологорозвідувальними та іншими роботами на водних об'єктах, які ви­конуються без забору води та скидання стічних вод.

Починаючи із 1992 р. в Україні на основі нових методологічних підходів до визначення економічної оцінки води в системі водоза- безпечення (рентна концепція) та розподілу витрат між усіма учас­никами водогосподарського комплексу почали розроблятися норма­тиви плати за спеціальне використання водних ресурсів.

За поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України постановою Кабінету Мініс­трів України № 75 від 8.02.1994 р. були введені Тимчасові нормати­ви плати за спеціальне використання водних ресурсів та Порядок справляння плати. Був створений економічний механізм спеціально­го використання водних ресурсів.

На сьогодні розрахунки такого збору та порядок його справлян­ня здійснюються згідно з нормативами плати за спеціальне викорис­тання водних ресурсів та плати за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.1999 р. № 836 зі змінами, ви­кладеними у редакції постанови Кабінету Міністрів від 23.07.1999 р. № 1341 та Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідро­енергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабі­нету Міністрів України від 16.08.1999 р. № 1494, а також Інструкці­єю про порядок обчислення та справляння збору за спеціальне вико­ристання водних ресурсів та збору за користування водами для по­треб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженою спільним наказом Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища та ядерної безпеки України та Державної податкової адмініст­рації України від 1.10.1999 р. № 231 /539/118/219 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 р. за№ 711/4004.

Введення збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту не звільняє суб'єктів підприємницької діяльності від сплати платежів за скид у водні об'єкти забруднюючих речовин, штрафів за порушення природоохоронного законодавства, сплати постачальникам води вартості послуг, пов'язаних з її подачею.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справля­ється за користування водою, що пропускається через турбіни гідро­електростанцій для вироблення електроенергії, а підприємств водного транспорту — за користування водою при експлуатації водних шляхів вантажним, самохідним, несамохідним і пасажирським флотами.

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, який використовують водокористувачі з ура­хуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Об'єктом обчислення плати за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту є:

• обсяги води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій;

• тоннаж (місце) — доба експлуатації вантажних самохідних і не­самохідних та пасажирських суден.

Збір за використання водних ресурсів не справляється:

• за воду, що використовується для задоволення питних і санітар­но-гігієнічних потреб населення;

• за воду, що використовується для протипожежних потреб;

• за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоуст­рою територій міст та інших населених пунктів;

• за воду, що використовується у шахтах для пилозаглушення;

• за морську воду, крім води з лиманів;

• за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису;

• за воду, втрачену в магістральних і міжгосподарських каналах зрошувальних систем;

• за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідли­вої дії вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсув тощо);

• за воду, що забирається підприємствами і організаціями для за­безпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та ін­ших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища. Збір за користування водами для потреб водного транспорту не справляється з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування).

Не справляється збір за користування водою під час експлуата­ції водних шляхів стоянковим, службово-допоміжним і буксирним флотами та експлуатації водним транспортом р. Дунаю.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики не справляється з гідроакумулюючих електростанцій, які функціону­ють у комплексі з гідроелектростанціями.

На період до 2001 р. постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р. № 1494 для відповідних категорій водокористувачів збір за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється із за­стосуванням коефіцієнтів для:

• рибогосподарських підприємств з вирощування рибопосадково- го матеріалу та товарної риби у ставках та озерах — 0,1;

• сільськогосподарських виробників, включаючи тих, що здійс­нюють експлуатацію іригаційних і меліоративних систем (ви­робництво сільськогосподарської продукції та зрошення, крім виробництва рису) — 0,2;

• теплових і атомних електростанцій (виробництво тепло- та електроенергії) — 0,5;

• підприємств житлового та комунального господарства, у т. ч. відомчих — 0,1;

• виробників рису — 0,08.

У межах встановленого ліміту збір за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові витрати виробництва, а за по­надлімітне використання обчислюється у п'ятикратному розмірі і справляється за рахунок прибутку водокористувача.

Збір за користування водою для потреб гідроенергетики та водно­го транспорту повністю відноситься на валові витрати виробництва.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодер­жавного значення та їх понадлімітне використання зараховується платниками в розмірі 80 відсотків до Державного бюджету України за їх місцезнаходженням і 20 відсотків — до бюджетів територіаль­них громад.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів місцевого зна­чення та їх понадлімітне використання зараховується платниками в розмірі 100 відсотків до бюджетів територіальних громад за їх міс­цезнаходженням.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і вод­ного транспорту зараховується платниками в розмірі 100 відсотків до Державного бюджету України за їх місцезнаходженням.

Контроль за обсягами використання водних ресурсів, їх облі­ком та достовірністю звітних даних про обсяги використаної води здійснюють у межах своєї компетенції органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Коміте­ту водного господарства та Комітету з питань геології та викорис­тання надр.Контроль за повнотою обчислення і своєчасністю сплати до бюджетів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збо­ру за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюється органами державної податкової служби.

Законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» та Кодексом України «Про надра» встановлено платний режим користування надрами. Виходячи із встановлених законодав­чих засад здійснювався розвиток відповідної нормативно-методич- ної бази.

Першим етапом стала постанова Кабінету Міністрів України від 8 02 1994 р. № 85, якою був затверджений Тимчасовий порядок справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин в розмірі 1 відсотку від ціни реалізованої продук­ції (крім вугілля, — для якого цей розмір становив 0,5 відсотка).

Розвиток економічної реформи в Україні та недосконалість ді­ючого Порядку, зокрема використання єдиного платежу для всіх ви­дів корисних копалин в розмірі 1 відсотка (за винятком вугілля — 0,5 відсотка) від ціни реалізації вимагав створення механізму, який відповідав би міжнародним стандартам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2.08.1996 р. № 899 «Про платежі за користування надрами» Міністерством охо­рони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України розроблені, а постановою Кабінету Міністрів від 12.09.1997 р. № 1014 затверджені Базові нормативи за користування надрами для видобування корисних копалин, залежно від їх видів, та Порядок справляння плати за користування надрами для видобуван­ня корисних копалин.

Спільним наказом від 30 12.1997 р. № 207/472/51/157 Міністер­ства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Мі­ністерства праці та соціальної політики України та Державного Ко­мітету України по геології і використанню надр затверджена Інстру­кція про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин, зареєстрована Міні­стерством юстиції України 1601 1998 р. за№ 20/2460.

Платежі за користування надрами для видобування корисних ко­палин належать до категорії рентних і виступають як засіб вилучення державою як власником надр частини доходу надрокористувачів.

Розроблені нормативи плати за користування надрами для ви­добування корисних копалин, залежно від їх видів, є мінімальною величиною плати, яку користувачі надр мають вносити незалежно від умов і результатів господарювання. Вони розглядаються як базо­ві і в подальшому мають диференціюватися залежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації.

В основу встановлення нормативів плати для різних видів ко­рисних копалин покладено комплекс методологічних процедур, який включає:

• узагальнення світового досвіду застосування цих платежів, пере­дусім країн з близькою питомою вагою гірничовидобувного ком­плексу у структурі економіки (Канада, США, ПАР, Австралія);

• апріорну оцінку очікуваного обсягу надходжень від платежів у системі макроекономічних показників, на рівні 0,5-1 % доходів зведеного бюджету;

• оцінку потреб у коштах для фінансування геоекологічних робіт. Для визначення відносного рівня нормативів плати на основі

експертних методів проведена інтегральна ресурсно-економічна оці­нка рейтингу різних видів корисних копалин.

Встановлення інтегрального ресурсно-економічного рейтингу корисних копалин залежно від їх видів базувалося на врахуванні на­ступного переліку ознак:

• стратегічне значення конкретного виду мінеральної сировини;

• ступінь її дефіцитності на державному та міжнародному рівні;

• інвестиційний ризик;

• експортний потенціал;

• технологічність видобутку та переробки;

• технічний рівень підприємств;

• екологічність;

• попит на продукцію на внутрішньому ринку;

• стан основних виробничих фондів;

• співвідношення внутрішніх та світових цін на мінеральну си­ровину.

Виходячи з фінансово-економічного стану гірничовидобувних підприємств, визнано за доцільне поетапне запровадження базових нормативів плати. Відповідно до цього постановою Кабінету Міні­стрів України від 9.08.1999 р. № 1440 на період до 2002 р. до базо­вих нормативів плати за користування надрами для видобування ко­рисних копалин встановлений пільговий коефіцієнт (крім нафти, конденсату, газу природного, вугілля кам'яного і бурого, для яких нормативи плати зберігаються на діючому рівні).

Об'єктом справляння плати за користування надрами для ви­добування корисних копалин є обсяг фактично погашених у надрах балансових та позабалансових запасів (обсяг видобутих) корисних копалин, що стимулює підприємство до раціонального використан­ня надр.

При розробці техногенних родовищ плата обчислюється за нор­мативом, встановленим для відповідних видів корисних копалин, з коефіцієнтом 0,5.

При розробці техногенного родовища підприємством, внаслідок діяльності якого це родовище утворилося, плата не справляється. Плата за користування надрами не справляється при:

• відпрацюванні погашених запасів, що в процесі розробки родо­вищ були віднесені у встановленому порядку до категорії втра­чених у надрах, в тому числі при повторній розробці родовищ;

• використанні гірничопромислових відходів, що утворюються при переробленні корисних копалин (шлами, пил, шлаки тощо);

• використанні розкривних і супутніх порід, що утворюються при веденні гірничих робіт для видобування корисних копалин, які у встановленому порядку не взяті на баланс корисних копалин. Плата за користування надрами для видобування корисних ко­палин за обсяги видобутих корисних копалин та обсяги втрат у над­рах, що не перевищують нормативні, відноситься до валових витрат виробництва та обігу.

Плата за обсяги понаднормативних втрат корисних копалин, а також за обсяги їх видобування понад встановлені квоти (лімі­ти) справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств.

Обчислення і внесення плати здійснюються у відповідності з Інструкцією про порядок обчислення і справляння плати за кори­стування надрами для видобування корисних копалин та «Мето­дики розрахунку платежів за користування надрами для видобу­вання урану, сировини ювелірної (дорогоцінне каміння), ювелір­но-виробної (напівдорогоцінне каміння), виробної (виробне ка­міння) та облицьовувальних матеріалів» і внесених змін до Ін­струкції про порядок обчислення та справляння платежів за кори­стування надрами для видобування корисних копалин, затвердже­ної наказом Міністерства охорони навколишнього природного се­редовища та ядерної безпеки України, Державної податкової ад­міністрації України, Міністерства праці та соціальної політики України та Державного Комітету України по геології від 30.12.1997 № 207/472/51/157 та зареєстрованої Міністерством юстиції 16.01.1998 за № 20/2460, зареєстрованими Міністерством юстиції України 27.04.1999 р. за № 263/3556.

Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю внесення плати за користування надрами здійснюється органами Державної податкової адміністрації України.

Контроль за правильністю визначення обсягів видобування і погашення запасів корисних копалин здійснюють органи Державно­го гірничого нагляду у встановленому порядку.