7.3. Культура та техніка мови екскурсовода

У ході проведення екскурсії використаються наступні форми ораторського мистецтва:

1) слово (мова) - короткий усний виступ;

2) доповідь - публічний виступ на певну тему, що містить аналітичний матеріал, що підлягає подальшому обговоренню;

3) реферат - короткий виклад даних, що втримуються в літературі, архівних й інших джерелах;

4) лекція - усний публічний виступ, де докладно викладається яка-небудь тема;

5) репліка (мала форма усного мовлення).

Дані форми застосовуються екскурсоводами в комбінації, синтезі.

Мова може бути зовнішньої й внутрішньої. Перша відіграє роль комунікатора, засобу спілкування з іншими людьми (приклад зовнішньої мови - розповідь екскурсовода). Внутрішня мова - це думки, попереднє формулювання того, що буде повідомлено екскурсантам, тобто спілкування із самим собою. Вона передує зовнішній мові в розповіді екскурсовода, екскурсант же використає тільки внутрішню мову, засвоюючи повідомлення екскурсовода.

Манера побудови мови являє собою стиль мови. Розрізняють наступні його види: художній, діловий, побутовий, науковий, публіцистичний, професійно-технічний. Стиль екскурсовода відрізняється лаконічністю, точністю, образністю, виразністю, емоційністю, чистотою, багатством мови. Стиль екскурсовода - це вираження професійної майстерності. Його призначення полягає в тому, щоб відтворити зовнішню картину тієї або іншої історичної події, дати характеристику об'єкта, явища, спонукати екскурсантів відчути історичну обстановку давньої давнини. Розповідь може бути оповідальним і що реконструює. Останній призначений для відновлення перед слухачами того або іншого об'єкта, події предмета в первісному виді.

Розрізняють культуру й техніку мови. Культура мови складається з язикової, психологічної й комунікативної культури мови. Сюди входить безліч понять, таких як культура вимови, граматична й стилістична виразність, точність, логічність мови, чистота, доречність. Культура мови визначається ступенем володіння екскурсовода нормами сучасної літературної мови, тобто існуючими на даний період правилами вживання слів, граматичних форм і вимови. Язикові норми обов'язкові для всіх, але вони не є застиглими, незмінними, мають варіанти.

Лексичні норми екскурсовод повинен ураховувати в процесі підготовки до екскурсії, підбора слів. Неточність у слововживанні часто виникає через те, що екскурсовод погано знає значення слова, не розрізняє близькі за змістом або звучанням слова.

Часто не розмежовують у вживанні слова "закінчити" - "закінчити". Невдало обране слово "з" для фрази: "Іванов закінчив торік інститут" (потрібно: "закінчив"). Дані слова можуть уживатися в значенні "довести до кінця, завершити". Але дієслово "з" має більше широку сферу вживання й може використатися в значенні "пройти курс навчання", а в слова "закінчити" такого значення немає.

Екскурсоводи не завжди враховують, що слова мають границі сполучуваності. Так, не можна вживати з "більша половина", "з половина", оскільки рівні частини не можуть бути ні меншими, ні більшими. Або, приміром , слово "увагу" використають у сполученні "надавати увага", "викликати увага" (потрібно: "надавати значення", "викликати інтерес"). Не можна вживати тавтології ("заливна злива", "бігти бігцем"), використати однокорінні слова ("організувати організацію", "характеризується характером").

Лексичний словник постійно поповняться новими словами, у тому числі іншомовними, які в мові екскурсовода повинні бути доречні, уживатися у своєму значенні, правильно вимовлятися. Якщо є точні і яскраві слова рідної мови, нема рації заміняти їх іноземними (наприклад, не треба замість слова "привабливість" використати слово "атрактивність"). Потрібно стежити за правильною вимовою слів. Так, неприпустимо говорити: [акадэмия], [схэма], потрібно говорити: [академія], [схема].

Мова екскурсовода збагачують фразеологізми (стійкі сполучення слів), прислів'я, приказки, але тільки тоді, коли вони підходять по змісту й формі. Варто уникати побитих епітетів: якщо успіхи, те обов'язково величезні, якщо завдання, те актуальні, але ж успіхи можуть бути грандіозного, колосальні, значні, завдання - животрепетні, злободенні й т.д.

Деякі екскурсоводи намагаються заповнити бідність словникового запасу за рахунок канцеляризмів, штампів, паразитів. Побиті, настирливо повторювані вираження ("за минулий період часу", "фактично є") засмічують мова, утрудняють сприйняття основної думки. По цій же причині варто уникати накопичення дієприкметникових зворотів. Важко зрозуміти таку пропозицію: "У цьому особняку, побудованому в XVІІІ в., завдяки сильному впливу класицизму, що зіграли важлива роль у формуванні російської культури...". Доцільно розбити це речення на декілька більш ппростих.

Через невеликий запас слів у мові виникають паузи, заповнюючи які, використають слова паразити ("ну", "от", "значить", "так сказати"), ще більш неприємні нечленороздільні звуки.

Попередити й усунути помилки у виборі слів допоможуть різноманітні словники: розумний, словник синонімів і т.д.

Культура мови екскурсовода неможлива без дотримання граматичних норм. Найбільше часто допускаються помилки: у відмінкових закінченнях, при утворенні порівняльного ступеня, відмінюванні імен числівників, уживанні приводів, вимові. Про правильність наголосу, закінчення слів можна впоратися в словниках, наприклад у словнику "Російська літературна вимова й наголос" за редакцією С.И. Ожегова.

Техніка мови має на увазі, що екскурсовод відповідно до змісту розповіді змінює темп і ритм мови, володіє дикцією.

Розрізняють темпи мови: швидкий - 75 слів у хвилину, середній - 60, уповільнений - 45 слів. Неприпустимо перевищувати швидкий темп мови, тому що це стомлює слухачів. Темп міняється в ході екскурсії. Основні положення викладаються повільніше, шляхова інформація - швидше.

Гарна дикція (ясна вимова слів і цілих фраз) - обов'язкова умова для екскурсовода. Недоліками є шепелявість, гугнявість, млявість вимови, недоговаривание закінчень фраз і слів. Дикцію можна й потрібно розвивати. Для цього розроблені спеціальні вправи на проголошення звуків, на зміцнення подиху, окремі з яких можна знайти в книзі "У допомогу екскурсоводові" у статті Г.И. Бабія "Культура мови екскурсовода".

Роботу над мовою екскурсовод починає з оволодіння технікою мови (подих, голос, дикція). Насамперед потрібно усунути неясності, нерозбірливість, відробити вимова. Потім звертається увага на темп мови, інтонацію. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданої, тому що основою розповіді є не тільки думка, але й почуття. Воно надає фарбування розповіді, показуючи відношення екскурсовода до змісту матеріалу. Інтонація дозволяє підкреслити значення факту, додати розповіді врочистість, характер вопросительности.

Розповідь повинен бути емоційно пофарбований залежно від того, що говорить екскурсовод. Тон мови підкреслює значення події, приковує до нього увага екскурсантів, допомагає їм зробити правильні висновки. Піднесеність розповіді при дотриманні почуття міри цілком доречна, але потрібно уникати зайвої пафосності, крикливості.