Опорний конспект

ФАКТОРИ, ЩО СТИМУЛЮВАЛИ ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА Повалення царизму. Боротьба за Українську незалежну державу. Значні суспільно-економічні зрушення, що відбулися у цей період. ФАКТОРИ, ЩО ГАЛЬМУВАЛИ КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ Жорстока боротьба. Труднощі війни. У суспільстві панувала нетерпимість, жорстокість, байдужість до чужого горя, зневага до людського життя.

«ПРОСВІТИ» Відразу після Лютневої революції поширювалися «Просвіти» – національні, культурно-освітні організації. Вони: Організовували бібліотеки, різноманітні гуртки, хорові колективи, драматичні гуртки, лекторії. Видавали українські книги та журнали і розповсюджували їх. Восени 1917 р. в Україні діяли 952 «Просвіти», у червні 1921 р. – 4227. Більшовики прагнули поставити «Просвіти» під свій контроль, але не спромоглися. У 1921 році «Просвіти» були ліквідовані більшовицьким режимом.

ОСВІТА У 1917 – 1920 рр. – позитивні зрушення в системі освіти. Розбудову української школи розпочалася Центральна Рада, заснувавши 53 українські гімназії. У період Гетьманату українізація освіти тривала. Наприкінці осені 1918р. в Україні діяло 150 українських гімназій. Обов’язковими предметами стали українська мова, історія та географія. В умовах Директорії українізація школи проводилася ще інтенсивніше. Радянська влада основну увагу звертала на соціальне реформування школи і підпорядкування її завданням комуністичного виховання. У липні 1919 р. Рад нарком УСРР схвалив Положення про єдину трудову школу, за яким у республіці вводилось безплатне обов’язкове навчання дітей віком від 7 до 16 років. У червні 1920 р. вийшла постанова Наркомпросу УСРР «Про запровадження в життя єдиної трудової школи». Це була семирічна школа, яка поділялась на два ступені – перший (1 – 4 класи), другий (5 – 7 класи). Після закінчення школи діти могли продовжувати навчання у професійно-технічних училищах і технікумах.

ЛІКВІДАЦІЯ НЕПИСЬМЕННОСТІ ДОРОСЛИХ. Грудень 1919 р. Декрет про ліквідацію неписьменності серед населення РСФРР. Серпень 1920 р. Відповідно до цього декрету в Україні створено республіканську комісію з боротьби проти неписьменності, яку очолив голова ВУЦВК І. Петровський. У 1920 р. в Україні діяло близько 7 тис. шкіл і гуртків, де навчалися понад 200 тис. осіб. Якщо до революції в Україні налічувалося лише 27,9% письменників, то наприкінці 1920 р. – 51,9%.

ВИЩА ШКОЛА Центральна Рада розробила план заснування вишів з українською мовою викладання. Частково цей план було реалізовано за Гетьманату: 6 жовтня 1918 р. було відкрито 1-й державний український університет у Києві; 22 жовтня 1918 р. відкрито 2-й державний український університет у Кам’янці-Подільському; у Полтаві засновано історико-філологічний факультет майбутнього українського університету; почали видаватися книги й підручники українською мовою. Всього за 8 місяців 1918 р. було видано 673 назви мільйонами примірників

В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ У березні 1919 р. уряд УСРР за прикладом РСФРР видав декрет про нові правила вступу до вишів. Оголошувалося, що передусім будуть прийматися представники робітничого класу та селянства. Вступні іспити, а також плата за навчання скасовувалися. Реорганізація управління вищою школою: вводилася посада комісара вишу, якого призначав наркомат освіти; змінювався склад факультетських рад, до них уводили представників студентства. Так було скасовано автономію вищої школи. У 1920 р. було відкрито робітничі факультети (робітфаки), призначені готувати робітничу та селянську молодь до вступу у виші. Університети перетворено на галузеві навчальні заклади. Наприкінці 1920 р. в Україні було 38 вишів, де навчалося 57 тис. студентів.

НАУКА У вишах і науково-дослідних центрах України продовжували працювати видатні вчені: А. Писаржевський – хімік; О. Палладін – біохімік; Є. Патон – мостобудівник; А. Кримський – філолог, історик, сходознавець; Д. Багалій – історик; Г. Проскура – гідромеханік4 В. Маковський – засновник вітчизняної школи газотурбобудування. Багато вчених опинилося в еміграції. 27 листопада 1918 р. – за Гетьманат відкрилася Українська академія наук (УАН). Очолив УАН В.І.Вернадський. Першими дійсними членами (академіками) були призначені: В.Вернадський (президент), А.Кримський, Б.Кістяківський, Д.Багалій, М.Кащенко, В.Косинський, О.Левицький, К.Петров, В.Лепський, С.Смаль-Стоцький, М.Птаха, М.Сумцов, О.Фомін, Ф.Тарновський, М.Туган-Барановський, П.Тутковський та ін. В умовах радянської влади УАН продовжувала діяти, але її склад дещо змінився. Гурт видатних вчених-академіків опинився в еміграції. УАН мала три відділи: Історико-філологічний (на чолі стояли Д.Багалій, С.Єфремов, А.Кримський) Фізико-математичний (очолював М.Кащенко). Соціально-економічний (очолював М.Туган-Барановський).

ЛІТЕРАТУРА Продовжували жити і творити майстри старого покоління – П.Мирний, В.Стельмах, В.Стефаник, О.Кобилянська, В.Винниченко, С.Васильченко, А.Кримський. Нове покоління поетів. Течії в поезії А) Романтизм. Представники: Володимир Сосюра – служив у військах С.Петлюри до лютого 1920 р. Потім став червоноармійцем. Вступив до більшовицької партії. У 1920 р. вийшла друком його поетична збірка «Червона зима». Талант поета зміцнів за радянської доби, але українська національна революція наклала свій відбиток на всю його подальшу творчість. Тому радянська влада і звинувачувала його в «українському буржуазному націоналізмі». Василь Чумак – член партії боротьбистів, у 1919 р. розстріляний денікінцями. Після смерті було надруковано його збірку «Заспів», яка показала всю силу його літературного обдарування. Павло Тичина у 1917 р. написав поему «Золотий гомін», присвячену річниці з дня проголошення І Універсалу Центральної Ради. Романтичні настрої поет виразив у збірці «Сонячні кларнети» (1918 р.). поет співав гімн нового світлого життю, висловив віру у перемогу національних поривань. Григорій Чупринка – прихильник самостійної Української Народної Республіки, непримиренний противник більшовизму; у 1921 р. загинув у боротьбі з ним. Б) «Неокласики» – молоді українські літератори, які об’єдналися навколо журналу «Книгар», - М.Зеров, П.Філіпович, М.Рильський, М.Драй-Хмара, М.Могилянський, О.Бургардт (Юрій Клен). В) Символізм. Представник: Я.Савченко, Д.Загул, В.Кобилянський. Д) Панфутуризм. Представник М.Семенко. Прозаїки, які розпочали свій творчий шлях у ці бурхливі роки, – А.Головко, О.Донченко, Іван Ле, О.Вишня, С.Скляренко. Письменники, які емігрували з України: Олександр Олесь. Народився на Сумщині, дістав вищу освіту і працював у Харківському земстві лікарем. У 1911 р. став одним із редакторів київського журналу «Літературно-науковий вісник». У 1919 р. разом із військами Директорії дійшло до західного кордону. Потім виїхав до Будапешта і Відня. З 1924 р. працював у Празі, де мешкав останні 20 років життя. Його твори сповнені безмежної любові до рідної України. Чимало його віршів покладено на музику. М.Вороний, В.Cамійленко.