5. Ділове спілкування. Ділове листування. Ділова розмова по телефону.

Ділове спілкування умовно поділяють на два види. Перший із них має інформаційний характер, його мета – отримання інформації. Спілкування може бути одностороннім, коли в отриманні інформації зацікавлена одна сторона, і двостороннім, коли в ньому зацікавлені обидва співбесідники. Другий вид спілкування – дискусійний, під час якого кожна із сторін наполягає на своїй думці.

Запорукою успішного спілкування є компетентність і тактовність працівника, володіння прийомами ведення бесіди, прагнення оперативно й ефективно вирішити чи обговорити питання. Система правил і прийомів, які роблять ділову розмову найбільш ефективною:

1. Визначеність – чітке визначення предмета обговорення, цілі розмови, формулювання обговорюваних питань, можливих варіантів рішень;

2. Обгрунтованість – оптимально можлива обгрунтованість своєї точки зору, система доказів і логічність їхнього викладу;

3. Послідовність у захисті своїх поглядів, доказів, готовність до зміни свого рішення лише за наявності дійових аргументів опонента.

Особисте ділове листування потребує своєрідного стилю, що відрізняє його від службового.

При написанні особистого листа можна скористатися рядом порад: інформативність, лаконічність, логічність та послідовність викладу, уникнення багатозначності та надміру іншомовних слів, увічливість, уникнення категоричності і заперичних форм, достатність аргументації, наявність вступного і завершального компліментів. Слід ретельно перевірити текст листа, щоб у ньому не було помилок та виправлень. Важливо дотримуватися етикету листування.

Ділова телефонна розмова – доволі поширена форма спілкування. Передусім, необхідно мати телефонний довідник, що містить прізвище, ім′я та по батькові абонента, посаду, номер телефона. Крім того, ретельно продумати і чітко уявляти мету дзвінка, визначити і записати питання, які слід вирішити з абонентом, підготувати необхідні документи. Дуже важливо визначити слушний час дзвінка, зважаючи на інтереси абонента.

6. Особистий архів здобувача.

З часом у дослідника накопичуються різноманітні за формою та змістом документи: рукописи, конспекти, дискети, які в сукупності утворюють особистий архів. Крім того, науковець має певну кількість книг, періодичних видань, що складають його особисту бібліотеку.

Ведення власного архіву є обов′язковим для науковця. Розрізнені документи систематизують за темами, формою, характером використання, терміном зберігання в окремих папках. Папка має певну назву і порядковий номер. Документи, які не можливо підшити, зберігають у підписаних коробках.

В особистій бібліотеці слід виділяти на окремій полиці свої власні праці. Розтановка книг і брошур здійснюється таким чином: універсальні енциклопедії, енциклопедичні словники, спеціальні енциклопедії, словники, довідники. Основний масив книг розставляють за галузями, темами, а в їх межах – за алфавітом авторів та назв.

Тема 3: Загальна методологія наукової творчості.

План.

1. Методологія дослідження.

2. Фундаментальна, загальнонаукова та конкретно наукова методологія.

3. Методи і техніка дослідження.

4. Етапи соціологічного дослідження.

5. Характеристика окремих видів дослідження.