2. Характеристика суб’єктів малого підприємництва згідно законодавства України

Підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автоном­ній Республіці Крим, регіональних та місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються відповідно до законо­давства.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємниц­тва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого під­приємництва. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Верховною Радою Украї­ни шляхом прийняття відповідного закону, а саме Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від

2000. р. № 2063-Ш.

Нині цей Закон (єдиний в Україні, дія якого стосується сфери малого підприємництва) визначає правові засади державної під­тримки суб’єктів малого підприємництва незалежно від форми вла­сності з метою якнайшвидшого виходу з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.

Кабінет Міністрів України щорічно разом із проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верхов­ної Ради України інформацію про стан виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні та обґрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалі­зації зазначеної Програми в наступному бюджетному році із зазна­ченням джерел фінансування.

Але у чинному законодавстві в Україні тісно переплелися такі поняття як малий бізнес, мале підприємство і платник єдиного по­датку. Необхідно розібратися: хто ж з них має право сподіватися на державну підтримку своєї діяльності?

Отже, основу малого бізнесу становлять невеликі (малі) підпри­ємства, характерними ознаками яких є незначна кількість штатних працівників та невеликі обсяги виробництва.

Але, до вступу в силу з 01.01.2004 р. нового Господарського ко­дексу України основним критерієм віднесення суб’єктів господа­рювання до числа малих підприємств були не тільки кількісні кри­терії, а і сфера діяльності підприємства. Так, у 1991 році п. 2 ст. 2 Закону про підприємства було встановлено, що до малих підпри­ємств відносяться новостворювані і діючі підприємства: у промис­ловості і будівництві — з чисельністю тих, що працюють до 200 осіб; у інших галузях промисловості — до 50 осіб; у науці і на­уковому обслуговуванні — до 100 осіб; у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Розглядаючи кількісні критерії поділу підприємств на великі, середні та малі в межах України, треба опиратися на ст. 63 глави 7 Господарського кодексу України, яка зазнала змін разом з Законом № 2063-ІІІ після вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання під­приємницької діяльності» від 18.09.08 г. № 523-17.

У Законі України «Про державну підтримку малого підприєм­ництва» від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ наведено визначення суб’єкта малого підприємництва, якими вважаються фізичні особи, зареєст­ровані в установленому законом порядку як суб’єкти підприємни­цької діяльності, а також юридичні особи — суб’єкти підприємни­цької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період (календарний) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу з 2008 р. не перевищує 70 млн грн.

Одже, малими (незалежно від форми власності) визнаються підпри­ємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний фі­нансовий рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реаліза­ції продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.

Великими тепер визнаються підприємства, де працює більше 250 осіб, а дохід перевищую 100 млн грн.

Усі інші підприємства вважаються середніми.

Таким чином, дія Закону № 2063 поширюється на суб’єктів ма­лого підприємництва незалежно від форми власності, у тому числі тих, що функціонують у галузі сільського господарства. Виняток становлять довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб’єкти підприємництва, які здійснюють діяльність у сфері граль­ного бізнесу, обміну валют, є виробниками та імпортерами підак­цизних товарів, а також суб’єкти підприємництва, у статутному ка­піталі яких частка вкладів юридичних осіб, що не можуть мати статусу суб’єкта малого підприємництва, перевищує 25 %.

Як бачимо, поняття малого підприємства та суб’єкта малого під­приємництва — юридичної особи збігаються між собою, що надає право малим підприємствам сподіватись на державну підтримку.

У той же час не можна не згадати про існування Указу Президента «Про внесення змін до Указу Президента України № 727 від 03.07.1998р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітно­сті суб’єктів малого підприємництва» № 746/99 від 28.06.1999 р., в якому наводяться кількісні критерії суб’єктів малого підприємництва, які надають право на використання спрощеної системи оподаткуван­ня, обліку та звітності. Згідно з Указом № 727 система сплати єдиного податку запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва:

• фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше

10. осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, ро­біт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн;

• юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь- якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) за рік не перевищує 1 млн грн.

Дія цього Указу не поширюється на:

• суб’єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємниць­кої діяльності» у частині придбання спеціального патенту;

• довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово- кредитні та небанківські фінансові установи;

• суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному капіталі яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та за­сновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприєм­ництва, перевищують 25 %;

• фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які за­ймаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

• спільну діяльність, визначену п. 7.7 Закону України «Про опо­даткування прибутку підприємств» (334/94-ВР).

Зазначимо, що цим Указом для суб’єктів малого підприємництва був спрощений не тільки бухгалтерський облік, але й оподаткування і звітність. Таким чином, з’явилося поняття «Платник єдиного податку» (суб’єкт малого бізнесу), тобто суб’єкт малого підприємництва, який побажав перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітно­сті і отримав Свідоцтво про право сплати єдиного податку.

Таким чином, всі суб’єкт малого бізнесу діляться на 3 групи:

1. які скористалися правом переходу на спрощену систему опо­даткування, обліку і звітності;

2. які таке право мають, але не порахували потрібним (вигід­ним) його реалізувати;

3. які не мають права переходу на спрощену систему оподатку­вання, обліку і звітності.