Словник. Пуанти – взуття з твердим носком, яке використовують для жіночого класичного танцю.

* Пояснювальний диктант. Дієприслівникові звороти підкреслити як члени речення. Прочитати речення, правильно їх інтонуючи.

І. А день іде в красі і силі, пропахши соками землі. (М.Стельмах.) І, натомивши у мандрівці ноги, лягає день спочити за горбом. (Є.Гуцало.) І цей прекрасний вечір промине, розтанувши серпанком над Десною. (М.Самійленко.) Шатро небес розкинувши над світом, стояла ніч. (Є.Гуцало.) Пливе місяць молоденький, розігнувши роги. (Л.Боровиковський.) І тільки зорі високо тремтять, розсипавшись по дивній ризі неба. (В.Самійленко.) А над полями велично плив місяць, розкришуючи й розтрушуючи своє сяйво на кожне деревце, на кожну травинку. (М.Стельмах.) Сонце заходить, цілуючи гай, квіти кивають йому на добраніч, шепчуть, листочки зриваючи на ніч: “Не покидай, не покидай...”. (М.Вороний.)

ІІ. Я, перепрошуючи музу і лавр змінивши на кашкет, річ поведу про кукурудзу. (М.Рильський.) Комбайн іще блукає в кукурудзі. І буряки, лютуючи на кузов, погладжують натовчені боки. (Б.Олійник.) І трактори, в ріллі загрузши до колін, встеляють світло фар до іншої планети. (А.Малишко.) І, мабуть, за мною сніжок побіжить, сліди загрібаючи в жмуток. (П.Воронько.)

ІІІ. Повстають проти снігу дуби, присягаючись сонцю і літу. Повстають непокірні раби, розправляючи плечі з-під гніту. Шануй відвертих! Вершники вони... Поблискуючи гострими шаблями, мчать до мети розлогими полями, вирубують підлоти бур’яни. Шануй сміливих! Молодість твою вони в шалених битвах захищали, йдучи на подвиг, смерть перемагали або ж хоробро гинули в бою.

З творів Д.Луценка.

*Диктант з коментуванням.

І. Над світом встане Україна, розкривши очі молоді. Дихне озонною грозою і в ясній величі й красі піде, умившися сльозою, немов дівчина по росі. (М.Сіренко.) Гроза нарве волошок в небі синіх і, сплівши із таких квіток вінок, твоє чоло прикрасить, Україно! (Є.Гуцало.) Умій в житті бентежному і ти, затамувавши прикрощі у грудях, не шкодувати цвіту й теплоти, себе усього дарувати людям. (Д.Луценко.) Не мовчи, коли, гордо пишаючись, велегласно брухня гомонить, коли, горем чужим утішаючись, заздрість, наче оса та, бринить. (І.Франко.) В душі блукають тільки тіні і тихо плачуть ідучи. (Олександр Олесь.) Здираючи до крові босі ноги і навіть в сні не відаючи сну, орем душі своєї перелоги, орем душі своєї цілину. Здираючи із себе рештки моху, узявши щире сонце за взірець, несем епоху! (Є.Гуцало.)

ІІ. Верби дивляться в ріку, до хвиль прижовклі випроставши руки. (Д.Луценко.) А соняхи ще довго будуть тліти, схиливши обважнілі жовті голови. (І.Доценко.) Щовечора димок здіймається з долини, оповиваючи притишені маслини. (М.Рильський.) І, скинувши останнє кімоно, кривавилась шипшина в харакірі. (І.Драч.) А вечір червневий, забувши про сонячний посох, по стежці піщаній без посоха йде через ліс. (Є.Гуцало.) І листочки падають покірно, одриваючись од рідних віт. (В.Сосюра.) Тремтить береза голим тілом, роняючи останній лист. (Є.Гуцало.) Пливе над горами ніч у плащі з золотими зірками, тінь розіславши свою по землі, й місяць у неї горить на чолі. (В.Сосюра.) Ясний місяць зблід, засоромившись зірки та червоного ранку. (І.Нечуй-Левицький.) А вже хмарище, туча грізная геть насунулась, низом стелиться, досягаючи лісу крилами, ніччю криючи небо збурене. Аж земля кругом іздригнулася, в хлющі пінявій потопаючи. (М.Старицький.)

ІІІ. Плив корабель, роздираючи хвилі, не день, не годину, витримав бурі, не збився з дороги в тумані, далі і далі все мчав, пронизаний вітром холодним. (Леся Українка.) Вітру в обличчя жбурляючи піну, плив пароплав у далеку країну. (М.Пригара.) Хвиля котиться, грає, співаючи пісню дзвінку, і пустує, сміється, цілуючи скелю стрімку. . (М.Вороний.) А човен вутлий, довбаний з сосни, по річці лине, пахнучи сосною. (Є.Гуцало.) До землі припавши вухом, заснуло враз нароблене село. (Б.Олійник.)

ІV. Усі поспішають, шукаючи щастя, забувши, що щастя завжди лише в нас. (Г.Чубач.) Там б’ють і клекочуть пороги, здіймаючи піну до дна. (М.Старицький.) Річка плине, берег рвучи, далі, далі, попід кручі. (Леся Українка.) Прославшись до моря стягою, Дніпро підмива береги. (Б.Грінченко.) І клени хиляться, чекаючи весни. (В.Сосюра.) І, зробившись рідним братом вітру, простору і трав, кидав я нудну роботу і в зелений степ тікав. (Олександр Олесь.) А пісня приходить з імли, із туману, злітаючи вгору над обширом тьми. (Л.Первомайський.)

* Навчальний диктант.

І. Для мене фашизм чужий, для мене ненависне поняття надлюдини, якої б нації вона не була. Інколи чується щось про український фашизм. Українці – нація не агресивна. Живучи в чужих країнах, між чужими націями, українці завжди шанують їх культурні надбання, пристосовуються до їх традицій, не переробляючи щось на свій копил. Живучи між іншими народами на чужих територіях, українці ніколи не принижували їхньої національної гідності. І фашизму українського ніколи не було й не буде. (За Є.Дударем; 70 сл.)

ІІ. Статечний бусел, високо підкачавши штани, критично дивиться на воду, що догори ногами перекинула верби і, мов докоряючи їй, похитує головою. Розсміявшись, Марко сполохав невдоволеного чорногуза. Той насторожено повернув червононосу голову, але одразу заспокоївся і з гідністю задибав по вогкій прибережній смужці.

Зручніше примостившись за коноплями, Марко розмотав свою копійчану вудку, наживив гачок і майже в безнадії закинув його. До конопель придибав бусел, велично зупинився, і Марко подумав, що тепер, мабуть, у птиці і в нього буде однаковий пожиток. Але неждано поплавець затремтів, а потім пірнув у воду. Чоловік у хвилюванні, не підсікаючи, потягнув вудку. Із води, обтрушуючи бризки, випорснув райдужний злиток і впав на траву. Це був сріблястий карась. (За М.Стельмахом; 110 сл.)