2.4. Побудова діагностичної гіпотези

Діагностична гіпотеза обстеження повинна спиратися не тільки на об'єктивні скарги, які пред'являються до дитини дорослими, або його власні проблеми. У першу чергу, вона повинна виходити із знання типових і специфічних для різних варіантів дизонтогенеза особливостей психомоторного і, надалі, псіхоемоціального розвитку. У цьому відношенні отримані в ході збору психологічного анамнезу дані про попередніх етапах розвитку відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні самої гіпотези та процедури проведення обстеження дитини.

У побудові діагностичної гіпотези значна роль належить і безпосереднього спостереження за особливостями, як зовнішнього вигляду дитини, так і його поведінки, і до обстеження, і безпосередньо в ході роботи з ним. Так більшість авторів відзначають, що, саме оцінка зовнішнього вигляду, в тому числі виділяються особливості зовнішнього вигляду дитини, відіграє важливу роль в попередній постановці гіпотези обстеження і в збірці відповідних методичних матеріалів для його проведення [4, 9, 16].

У процесі збору психологічного анамнезу дитині пропонується виконати певні рисункові завдання, тим самим під час бесіди з батьками фахівець не тільки з'ясовує історію розвитку дитини, але й має можливість безпосередньо спостерігати за виконанням ним малюнка, оцінити його емоційні реакції (у тому числі і на розмову з батьками).

Основна робоча діагностична гіпотеза повинна бути сформована до початку безпосередньої роботи з дитиною. Потрібно зазначити, що розмова з дитиною щодо його малюнків і обговорення їх, а також аналіз якості графічного якості виконання малюнків і його зіставлення з віком дитини відіграють важливу роль для уточнення діагностичної гіпотези. Серед спостережуваних особливостей поведінки, ще до початку безпосередньої роботи з дитиною, важливо звернути увагу на критичність дитини до самої ситуації взаємодії, на адекватність його поведінки в умовах обстеження. Діагностична гіпотеза може змінюватися, якщо фахівець бачить, що дитина не розуміє інструкцій, наприклад, до рисункові завданням, або не утримує їх, малює щось абсолютно не відносяться до самого завданням, у тому числі і висловлюючи негативізм.

Бажано, щоб з самого початку діагностична гіпотеза полягала в зразковому віднесення розвитку дитини до того чи іншого варіанта розвитку. Тобто спочатку слід припустити умовно-нормативний або відхиляється тип розвитку, у даної дитини. Вся система оцінки здібностей психічного розвитку дитини: підбір найбільш ефективних діагностичних засобів, тактика і технологія їх використання в процесі обстеження, прийоми пред'явлення стімульних матеріалів, характер допомоги, необхідний дитині, побудова мотиваційного компонента обстеження будується з метою підтвердження того, що розвиток дитини йде в рамках даного варіанту умовно-нормативного або відхиляється розвитку. Таким чином, вже на етапі постановки первісної діагностичної гіпотези ми припускаємо ймовірний результат обстеження, його кінцевий результат у вигляді ймовірного психологічного діагнозу. Точно також, передбачається, що аналіз отриманих результатів буде відповідати наявної гіпотезі з виходом на передбачуваний тип розвитку - психологічний діагноз.

Відповідно до результатів, які отримуються при безпосередній роботі з тими чи іншими методиками, первинна діагностична гіпотеза може змінюватися (правило Баеса). Відповідно до цього для дитини підбираються адекватні гіпотезі діагностичні методики та матеріали, прийоми їх подачі. Формування діагностичної гіпотези можна представити так:

Припустимо, що попередня гіпотеза і послідовність використовуваних методик з відповідними результатами була представлена ​​у вигляді: А _1; А _2; А _3; ...; А _n - кінцевим підсумком обстеження виявляється віднесення типу розвитку дитини до варіанту [А] і підтвердження, аналогічного психологічного діагнозу . Отримані в результаті обстеження індивідуально-психологічні особливості будуть відповідати цим варіантом розвитку конкретизуючи його. Таким чином, первинна діагностична гіпотеза була єдиною в ході обстеження та виявилася адекватною, оскільки результати кожної з пропонованих методик планомірно її підтверджували, і не було підстав змінювати стратегію проведення обстеження.

В іншому випадку, якщо результат вже першою з пропонованих методик частково спростував первинну гіпотезу (замість планованого при виконанні першої методики результату А ₁ був отриманий результат В _1), отже, виникла й інша гіпотеза У _1; У _2; У _3; ...; У _n і відповідний типологічний діагноз [В]. Можлива ситуація, коли після використання другої (іноді і третьої) методики необхідно змінювати діагностичні гіпотези З _1; ...; З _n [С].

Завжди існує ймовірність, що після кількох етапів діагностики, використання рада методик результати виконання кожної з них змушують повернутися до однієї з попередніх гіпотез, але вже в частково змінених умовах.

Можливі і проміжні варіанти зміни діагностичної гіпотези в ході безпосереднього обстеження дитини, коли потрібно лише коректування первинної гіпотези і зміна прийомів обстеження, без зміни використовуваних методик.

Така гнучка стратегія змін як діагностичної гіпотези, так, слідом за цим, і арсеналу діагностичних засобів і прийомів обстеження на одному або декількох етапах обстеження, що виникла в наслідок результатів попередніх етапів, була описана як «правило Байєса» [15]. Дана стратегія проведення обстеження розглядається як найбільш ефективний варіант діяльності психолога з самими різними категоріями дітей.