13.Інтелект. Поняття про інтелект. Формування мислення.

Інтелект (від лат. Intellectus - розум, розум, розум) - стійка структура розумових здібностей індивіда, рівень її пізнавальних можливостей, механізм психічної адаптації індивіда до життєвими ситуацій, розуміння істотних взаємозв'язків дійсності, включеність індивіда в соціокультурний досвід соціуму.

Інтелект як розумовий потенціал індивіда може бути об'єктом психологічної діагностики. Сучасна психологія розглядає інтелект як стійку структуру розумових здібностей індивіда, його адаптованість до різних життєвих ситуацій. Більшість психологів схильні думати, що є три типи інтелекту: генетичний, який неможливо вивчити; поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; вимірний, тобто такий, що підлягає тестовій оцінці. Частина психологів, об'єднуючи прояви інтелекту в поведінці (оперування абстракціями, здатність вчитися, адаптуватися до обставин тощо), називають його загальною здатністю до переробки інформації. Структура інтелекту дуже складна. Одні вчені вважають, що її можна оцінювати за трьома показниками: як систему операцій з даними, як суму конкретних даних (за змістом) та за результатами інтелектуальної діяльності (Дж. Гілфорд). Виходячи з цих трьох вимірів, Дж. Гілфорд створив кубічну модель і вдався до спроби визначити кожну зі 120 здібностей. Тип інтелекту визначають за перевагою якоїсь комбінації з цих варіантів. Для найбільш загальних характеристик використовують поняття конкретного практичного, абстрактного, потенційного та набутого інтелекту.

14.Пам'ять і увага як обслуговуючи і самостійні процеси. Пам'ять як процес організації та зберігання минулого. Роль пам'яті у розумової діяльності людини. Теорії, що пояснюють механізми запам'ятовування (психологічні, фізіологічні, біохімічні, хімічні). Види пам'яті, критерії їх виділення. Процеси пам'яті. Прийоми запам'ятовування (логічні, мнемонічні). Причини забування.

Пам’ять – це процеси організації та зберігання минулого досвіду, що дають можливість його повного використання в діяльності або повернення у сферу свідомості. Пам’яттю називається запам’ятовування, збереження та наступне відтворення індивідом власного досвіду.

Існує ряд теорій, що пояснюють механізми запам’ятовування. До них належать психологічні теорії, фізіологічні теорії, біохімічні та хімічні теорії. Психологічні теорії підкреслюють роль об’єкта або активність суб’єкта у формуванні процесів пам’яті.

Фізіологічні теорії механізмів пам’яті пов’язані з ученням І.П.Павлова про утворення тимчасових нервових зв’язків. Акт утворення зв’язку між новим та вже закріпленим змістом являє собою фізіологічний механізм запам’ятовування.

Біохімічні теорії розкривають механізми пам’яті на клітинному рівні.

Хімічні теорії розглядають механізми пам’яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників.

Види пам’яті виділяють за такими критеріями:

1) залежно від того, яка діяльність переважає;

2) за тривалістю закріплення і збереження матеріалу;

3) залежно від того, як процеси пам’яті включаються у структуру діяльності, як вони пов’язані з її цілями та засобами;

4) за усвідомленням (розумінням) змісту матеріалу.

Моторна пам’ять – це запам’ятовування, збереження і відтворення рухів та їхніх систем.

Емоційна пам’ять – це пам’ять на почуття.

Образна пам’ять – це пам’ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки.

Змістом словесно-логічної пам’яті є наші думки, втілені у форму мови.

Мимовільна пам’ять – це запам’ятовування та відтворення без спеціальної мети щось запам’ятати чи пригадати.

Довільна пам’ять – це свідоме запам’ятовування та відтворення з докладанням вольового зусилля.

Оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації,н еобхідної тільки для виконання певної дії.

Довгочасна пам’ять – це пам’ять, для якої є характерним тривале збереження матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення.

Короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання.

Смислова пам’ять пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовувається.

Механічна пам’ять діє у тих випадках, коли не досягається розуміння заучуваного матеріалу, запам’ятовуються речі, які до кінця не усвідомлюються.

Запам’ятовування – це процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нової інформації через зв’язування його з набутими раніше знаннями.

Збереження – це процес утримання в пам’яті інформації, одержаної під час набуття досвіду.

Відтворення – це процес пам’яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки через вилучення його з довгострокової пам’яті й переведення в оперативну.

Упізнавання – це відтворення якогось об’єкта в умовах повторного сприймання.

Спогади – відтворення образів нашого минулого, локалізованого в часі та просторі.

Забування – процес, протилежний запам’ятовуванню.

Процеси пам’яті:

Усвідомлення мети запам’ятовування

Розуміння змісту, того що запам’ятовується

Аналіз матеріалу

Виявлення найбільш суттєвих думок

Узагальнення

Запам’ятовування цього узагальнення

Процеси

пам’яті

Запам’ятовування

Збереження

Відтворення

Упізнавання

Згадування

Забування