- •Розділ 1 історіографія та джерела дослідження
- •1.1. Проблема відносин України та країн Південної Азії у вітчизняній науковій літературі
- •1.2. Джерела з історії міждержавних зв'язків України та країн Південної Азії
- •Розділ 2 українська дипломатія в країнах індо-буддійської цивілізації південної азії
- •2.1. Двостороннє співробітництво України та Індії: історія та сучасність
- •2.2. Розширення міждержавного співробітництва України з Демократичною Соціалістичною Республікою Шрі-Ланка, Непалом та Королівством Бутан
- •Розділ 3 українська дипломатія в країнах ісламського світу південної азії
- •3.1. Українсько-пакистанські відносини в контексті військово-технічного експорту України
- •3.2. Міждержавне співробітництво з Народною Республікою Бангладеш та Мальдівською Республікою
- •Висновки
- •Список використаних джерел та літератури Джерела
- •Література
- •Додатки
Розділ 3 українська дипломатія в країнах ісламського світу південної азії
3.1. Українсько-пакистанські відносини в контексті військово-технічного експорту України
З розпадом Радянського Союзу Україна успадкувала потужний військово-промисловий комплекс та запаси оборонних товарів, що в рази перевищували її потреби. Це зробило актуальним пошук можливих імпортерів українського озброєння та оборонного устаткування. Практично одразу таким імпортером став Пакистан, що пояснюється його великими потребами в імпорті озброєнь через конфліктну ситуацію з Індією та на афганському кордоні. Дуже скоро Ісламська Республіка Пакистан стала одним з ключових партнерів України в Південній Азії.
Українсько-пакистанські відносини започатковувались задовго до офіційного визнання Ісламською Республікою Пакистан незалежності України (31 грудня 1991 р.) й встановлення дипломатичних відносин (16 березня 1992 р.). Їх історія сягає часів колишнього СРСР, коли радянські фахівці, переважна більшість з яких була українцями, допомагали у 1960–70-х рр. розбудовувати ключові галузі промисловості та народного господарства Пакистану. Саме тоді були побудовані Карачинський металургійний комбінат, який і зараз залишається найбільшим в Пакистані, низка потужних гідроелектростанцій в пакистанських районах Тарбела і Калабаг, формувався місцевий парк сільськогосподарської техніки та вантажних автомобілів, які вироблялись на українських підприємствах.
З жовтня 1997 р. в Києві розпочало свою діяльність Посольство Пакистану в Україні, з січня 1998 р. в столиці Пакистану – місті Ісламабад – функціонує Посольство України. У 1993 р., 1997 р., 2003 р. відбулися зустрічі президентів України та Пакистану в рамках Генеральної Асамблеї ООН.
Також можна відзначити дипломатичну присутність Пакистану на Півдні України через вплив Почесного Консульства Ісламської Республіки Пакистан в Одесі, яке очолив одеський підприємець Заур Расімович Ахвердієв.
Українсько-пакистанське співробітництво має для нашої держави особливе значення з огляду на військово-торгівельну діяльність нашої країни. Відомо, що частка України в світовому експорті зброї складає 1,7%. Про це, зокрема, йдеться в недавньому дослідженні Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру. В рейтингу експортерів продуктів військово-промислового комплексу Україна посіла 12-те місце. Відповідно до даних інституту Україна в 2009–2010 рр. найбільше експортувала зброї саме до Пакистану, а також до Єгипту, Конго, Камбоджі, Росії, Чаду.
Причини такої специфічної активності України є об'єктивними. Поза Росією на території колишнього Радянського Союзу найбільші арсенали зброї були саме в Україні. Свою ядерну зброю Україна передала Росії у 1992 р., а от залишків звичайних озброєнь, за підрахунками експертів, було стільки, що їх би вистачило на озброєння мільйонної армії. Українські промисловці використовували не лише наявну зброю, вони також і виробляли її на заводах, що залишилися від Радянського Союзу. Практично всюди, де продавав зброю Радянський Союз у 1980-х рр., потім посіла його місце Україна.
Незважаючи на економічну кризу та занепад промисловості, оборонний сектор за багатьма напрямами не втратив передових позицій. Певною мірою, це сталося і завдяки своєчасним спробам України зайняти певну нішу на світовому ринку озброєнь, оскільки перші збройові контракти реанімували цілу низку оборонних підприємств.
Світовий ринок озброєнь визначається не лише суто економічними, а й політичними та технологічними чинниками. Успішно торгувати зброєю можуть лише країни, які мають політичний вплив у світі і володіють розвиненим високотехнологічним та наукомістким виробництвом. Тому статус України як суб'єкта світового збройового ринку має надзвичайно важливе значення для іміджу держави та зміцнення її економічної безпеки, а її відносини зі стратегічними імпортерами озброєнь, першим серед яких для України є саме Пакистан, набувають виняткової ваги.
На відміну від провідних західних виробників спеціальної продукції, Україна не висувала до Пакистану жодних політичних умов, чим вигідно відрізняється від інших експортерів. Це приносить позитивні результати. Наприклад, Пакистан, відчувши певний тиск з боку США (ембарго в 1995 р. на поставки 28 модернізованих літаків F-16) та Франції (затримання відправки восьми модернізованих винищувачів "Міраж-3", "Міраж-5" та підводного човна класу "Агоста" майже на місяць), схиляється до поглиблення співпраці саме з Україною або з Китаєм (який також уникає політичних вимог при здійсненні збройової торгівлі).
Пакистан протягом останніх років залишається найбільшим партнером України в галузі військово-технічного співробітництва. Практично завдяки українсько-пакистанському контракту на продаж Ісламабаду 320 танків Т-80 УД (понад $ 650 млн.) Україна вийшла у 1997 р. на дев'яте місце у світі за результатами світової торгівлі зброєю, а також посіла сьоме місце за результатами 1998 р. Протягом 1996–2000 рр. Україна виконала для Пакистану замовлення на загальну суму близько $800 млн., а сума замовлень на наступні п'ять років становила щонайменше $ 1 млрд.
І хоча поступово зменшуються бюджетні витрати на військові потреби в більшості країн третього світу, які є головними імпортерами українських озброєнь, і зменшив військові витрати на оборону і Пакистан, це зменшення не відбилося на обсязі українсько-пакистанських контрактів. Так, найбільші обсяги українського військового експорту припадають на дочірнє підприємство державної корпорації "Укрспецекспорт" – фірму "Прогрес", що обслуговує якраз українсько-пакистанські контракти.
Таким чином, порівняно з першими роками самостійного збройового бізнесу, Україна не лише зберегла присутність на ринку Пакистану, але й розширила співробітництво з ним, незважаючи на його традиційну орієнтацію на військове співробітництво зі США, а останнім часом і з Китайською Народною Республікою. Ринок військового імпорту Пакистану має великі перспективи для України внаслідок збереження тенденції до збільшення витрат на військові потреби.
Але контакти між Україною і Пакистаном визначаються не лише прагматичною торгівлею. Ісламська Республіка Пакистан свого часу підтримала Україну при вступі до складу спостерігачів Руху Неприєднання, підтримала кандидатуру Міністра закордонних справ України на виборах Голови 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Яскравим прикладом взаємовигідності українсько-пакистанської співпраці стала взаємопідтримка, надана один одному на виборах непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000–2001 рр. Пакистанська сторона також підтримала ініціативу Президента України Леоніда Кучми щодо проведення в рамках Саміту Тисячоліття засідання Ради Безпеки ООН на найвищому рівні.
Українсько-пакистанські двосторонні відносини традиційно характеризуються дружбою та взаєморозумінням. Позитивний досвід співробітництва, напрацьований у минулому, а також відсутність політичних протиріч з кардинальних питань сучасних міжнародних відносин та наявність значного потенціалу для подальшої активізації двосторонньої взаємодії з широкого кола питань, що становлять взаємний інтерес, сприяють подальшому поглибленню двосторонньої взаємовигідної співпраці.
