Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Уклін. Повторення позицій ніг та рук. Екзерсис на середині залу: релєве, демі-пліє, гран, демі-пліє, батман тандю, батман жете, фондю, Федеве лян на 90⁰, гран батман.

ІІ. Мотивація навчання школярів.

1. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

2. Вступне слово учителя

Широка популярність українського народного танцю у нашій країні та закордоном пояснюється невичерпним багатством танцювальних барв, життєрадісним запалом, великою щирістю, тонким і м’яким народним гумором.

Наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою, надає українському танцю своєрідного колориту, а самобутні й виразні танці західних областей доповнюють і збагачують хореографічне мистецтво України.

Та розвиток сучасного українського народного хореографічного мистецтва немислимий без знання його історії. Процес становлення і розвиток народної хореографії відображають танці, створені народом у той чи інший історичний період. Ці танці дійшли до нас завдяки зусиллям фольклористів і є матеріалом для дослідження науковців. Значна частина їх міцно увійшла до репертуару сучасних професіональних і самодіяльних танцювальних колективів.

Відомо, що записаний у народі танець дістає справжнє життя лише тоді, коли знаходить своє сценічне втілення в художній обробці хореографа, коли його виконують танцюристи. Тоді танець приносить велику естетичну насолоду, виховує почуття прекрасного.

Ми з глибоким почуттям поваги і вдячності згадуємо М. Лисенка, П. Чубинського, Ф. Колессу, М. Грінченка, В. Верховинця, В. Гнатюка, В. Шухевича, С. Титаренка, І. Ющишина, А. Гуменюка, які зберегли для нащадків неоцінимі скарби народної культури, створеної на протязі віків.

Танці, що побутують на Україні, можна поділити на три основні жанри:

• танці хороводного плану (більшість з них пов’язані з порами року): веснянки, купальські хороводи, осінні ігри, метелиці та інші;

• побутові танці: гопак, козачок, метелиця, полька, кадрилі, коломийки, гуцулки, тропотянки;

• сюжетні танці, їх основна тема – праця, народна героїка, відтворення явищ природи, народного побуту й інше. До сюжетних танців належать: „Шевчики”, „Лісоруби”, „Косарі”, „Рукодільниці”, „Чабани”, „Аркан”, „Опришки”, „Повзунець”, „Горлиця”, „Гонта”, „Запорожці” та багато інших.

Хороводи – один з найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Виконання їх колись пов’язувалося з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни, відзначення літа, зустріч Нового року. Найпоширенішими були веснянки, гаївки, танки. Тепер хороводи втратили своє обрядове значення. Вони міцно увійшли до репертуару професійних та самодіяльних виконавських колективів, особливо дитячих.

За темами хороводи можна поділити на три групи: до першої належать хороводи, в яких відображаються трудові процеси („А ми просо сіяли, сіяли”, „Мак”, „Шевчик”, „Бондар”, „Коваль” та ін.); до другої – хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу („Перепілка”, „Ой гілля-гілочки”, „Пташка”); до третьої – хороводи, в яких знайшли свій вияв патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа („А вже весна”, „Марена” та ін.).

Хороводи являють собою синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика та хореографія. Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривається в пісні. Отже, текст в обрядових танцях має першорядне значення, бо він визначає зміст танцю та його хореографічний малюнок.

Побутові танці беруть свій початок у хороводах, які є основою української народної хореографії. В цих танцях відображаються історичні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримана веселість.

Танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за ідейно-емоціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п’єси.

Побутові танці є невід’ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах, гулянках.

До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи:

1. метелиці, гопаки, козачки;

2. коломийки, гуцулки, верховини;

3. польки та кадрилі.

У побутових танцях тепер немає тексту, залишилися лише окремі вигуки, слова чи строфи-триндички, які проказують виконавці в кульмінаційні моменти танцю.

В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Наприклад, танець „Лісоруби” дістав таку назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу.

В загальній композиції танців цього типу, тобто у послідовності танцювальних фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.

Щодо тематики сюжетні танці можна розподілити на групи, де основною темою є:

1. праця („Шевчик”, „Коваль”, „Косар”, „Лісоруби”, „Льон” та ін.);

2. народна героїка („Опришки”, „Аркан”);

3. народний побут („Катерина”, „Коханочка”, „Волинянка”, „Горлиця”);

4. окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина в дії („Гоні вітер”, „Зіронька”, „Віз” та ін.);

5. звички птахів і тварин („Гусак”, „Бичок” та ін.).

Сюжетні танці художньо найдосконаліші і найрізноманітніші щодо тематики.

ІІІ. Практичні вправи.