4. Фронтальний запис народної усної творчості
Фронтальний запис народної усної творчості проводиться інтенсивно і дедалі поширюється. Причина цього поширення полягає не тільки і не настільки вже в тому, що є охота до збирання. Головне полягає в тих сприятливих обставинах, які історично склалися. Першою і найголовнішою, щасливою для такої роботи обставиною було відкриття школи. Другою сприятливою обставиною було народне здорове оточення.
Балакучість і співучість серед населення настільки поширені, що мовчазну й неспівучу людину вважають «ґанджовитою», з такою людиною уникають «компанувати», бо не цікаво. І навпаки, співучу, балакучу людину завжди запрошують на весілля, на обіди, хоч вона, буває, і не з родичів. Дівчина, яка добре вміє співати, наприклад, скоріше виходить заміж, ніж та, що не співає.
Співають і в роботі, і під час відпочинку, і в печалі, і в радості. Дитячі ігри переплітаються піснями. Пісня - постійний супутник молоді, вічна подруга всяких її розваг і дозвілля.
За столом, сидячи в хаті, на полі, в млині, коли люди чекають своєї черги, вечорами біля горен, коли гончарі випалюють глиняний посуд, над ставком після купання і т.д. і т.п. – завжди можна почути спів. На весіллі співають, на хрестинах співають, навіть над померлими співають похоронних пісень. Навіть і в роботі за звичкою щось мугикають собі.
Запис пісень відбувається так. Позаписувавши ті пісні, що самі знаєте, починайте за каталогом записувати їх від рідних: бабусі, діда, матері, батька, сестер, братів, тіток. Кожний з них має своїх товаришок. Поки що не треба нікуди ходити за піснями, а записувати їх вдома.
Вичерпавши пісенний репертуар своїх родичів, переходьте на “вулицю”.
У свята на вулицях, на вигонах збираються гуртками дорослі люди. Статечні діди, жінки ведуть собі свою бесіду, поволі й поважно розповідають усякі пригоди, переплітаючи їх байками, пересипаючи прислів’ями. Іноді тут лунає розкотистий сміх. А молодь співає. Будь ласка, вибирайте, підходьте та й записуйте. Там можна почути нові байки, влучні прислів’я та пісні. Ось таке оточення дуже добре сприяє збиранню фольклору. Тут для кількох бригад збирачів вистачає роботи.
Досить цікавий цикл календарно-обрядової лірики. Календарний цикл народних пісень зручно записувати, якщо постійно живете на одному місці. Навесні дівчата співають веснянок. Улітку на Івана Купала співають купальських пісень навколо уквітчаної верби. По жнивах співають обжинкових, а на зимові свята - колядки й щедрівки. Що не записано минулого року, те можна дописати, визбирати в наступні роки. Таким чином, “осіле” життя теж є однією зі сприятливих обставин у стаціонарній роботі фольклорного збирача.
5. Специфіка запису народних пісень
По-справжньому треба записувати одночасно текст і мелодію – разом усю пісню. Якщо записувати зразу тексти, а через певний час занотовувати мелодії, то в записах можуть бути прикрі неточності: пропущені повтори, додаткові склади, вигуки тощо.
Наприклад:
Записано: Треба:
На вигоні край села На вигоні край села
Громадонька ізійшла. Громадонька ізійшла,
Гей, гей, громадонька ізійшла.
Ой, у полі грушечка зелена. Гей, ой, у полі грушечка,
Грушечка зеленая.
Да, гей, гей, грушечка,
Грушечка зеленая.
1. Ой, ніч моя темная - 1. Ой, ніч моя темная!
Як я буду ночувати, Ой, ніч моя темная, гей, гей.
Що боюся сама спати. Як я буду ночувати?
2. Як я буду ночувати, гей, гей.
Що боюся сама спати.
І т. д.
Ось що виходить коли записувати тільки текст без мелодій. Ніколи не варто записувати тексти й мелодії по пам’яті, а тільки – зараз же за співом. Краще за один раз менше записати, зате – точно.
Найкраще записувати пісню під час її виконання. Отак зібралися собі люди і співають самі для себе, для власного відпочинку, а не для когось, не на чиєсь замовлення Так виходить просто, невимушено, природно, і записувати від таких співаків неважко.
Запис народної пісні під спів виконавців має цілий ряд своїх особливостей.
Насамперед треба брати не слова і не мелодію, відокремлено одно від одного, а вхопити, відчути самий сенс, тон, ритмічність усього цілого, що зветься піснею, з тим, щоб відбути на папері її такою, якою вона є в натурі, як вона живе в народі.
Друге. Не слід переривати співаків під час їх співу. Адже вони співають не так для когось, як для себе, і від цього мають відповідний настрій, і саме в цей час зручно вловити, відчути отой сенс пісні. Грубе ж стороннє втручання обриває спів, перебиває настрій співаків, і вся естетична насолода пропадає. Та й це просто неделікатно. Адже всякий помічає, як хор, що співає для себе, після хорошого виконання гарної пісні на кілька хвилин замовкає. Він мовчить не тому, що стомився, він переживає враження від пісні. Ось цього враження й не треба псувати. Тут уже потрібний такт.
Записуючи пісню, слід звернути увагу на стильові особливості виконання пісні. Як вона співається: чи низьким, чи високим тоном, голосно, чи тихо, швидко, чи поволі, грудним голосом, на повний голос, чи фальцетом. Мелодію, проспівану фальцетом, трудно записувати, бо деякі тони при цьому спотворюються, неправильно передають відтінки мелодії, ламають її стрибкоподібними переходами. Найчастіше фальцетом співають старі люди. Фальцетування обов’язково треба уникати, підказавши співакам тон на квінту, а то й на октаву нижче, щоб вони співали своїм натуральним повноголоссям.
Техніка запису пісні така. Коли трапляється нова пісня, збирач уважно її слухає до кінця і просить співаків повторити. Та хоч би він і не просив, то нову свіжу пісню вони самі охоче переспівують по два-три рази підряд. За другим разом записується текст, за третім – мелодія. Для неї на нотному папері зрідка записуються склади першого куплета пісні, найкраще для кожного рядка тексту відвести один нотний рядок, тоді нотні значки не будуть збиті докупи, і їх легше буде розтаскувати. За камертоном визначається тональність, мелодія кілька раз переграється на інструменті і тоді вже записується.
Де б це не відбувалося, співи не ведуться весь час. Після кожної пісні співаки роблять перерву. Отих кілька хвилин можна і треба використати на повну перевірку пісні з заспівувачем. Кожна група має свого заспівувача з більшим чи меншим впливом у залежності від його індивідуальності. Може, з ним доведеться й кілька разів проспівати тільки що записану пісню: один веде основу, а другий - підголосник, а тоді навпаки, при цьому перевіряється, уточнюється текст і мелодія. Нарешті, збирач сам співає вже за своїм записом, дехто зі співаків тихенько йому підтягує, решта слухає. Такий переспів записаної пісні перед співаками-виконавцями завжди й обов’язково треба робити.
Процес запису пісні має свої труднощі, які коротко можна назвати напруженням уваги. І справді, тут треба мобілізувати всю свою увагу, зосередитися, щоб усе охопити, нічого не пропустити, правильно скоординувати кожен склад тексту з відповідною йому нотою. Це досить напружена робота, обмежена порівняно коротким часом.
У пісні кожен склад слова мас свою одну або кілька нот, належних тільки цьому складу. Не можна додавати ні слова, на складу, бо вони не будуть мати відповідних нот. Пісню треба записати так, як її витворив народ, інакше це не запис.
Але поряд із цим тут є дві обставини, які значно полегшують запис пісні. По-перше, багато пісень мають повторення першого рядка, або (частіше) останніх двох рядків кожного куплета, що взагалі властиве народній пісні. Ці повторення завжди дають змогу записувачеві й уникнути пропусків.
По-друге, народна пісня побудована так, що мелодія однакова для всіх куплетів, скільки б їх не було, - дуже рідко бувають винятки з цього. Отже, коли мелодія правильно занотована для першого куплета, то вона мусить точно відповідати і всій решті куплетів цієї пісні.
При записуванні пісень завжди можуть бути певні труднощі, які залежать від багатьох причин. Важливо, наприклад, чи в закритому приміщенні, чи на вільному повітрі відбувається запис; чи достатнє освітлення; чи не заважають сторонні звуки, як ото буває на весіллі: музики грають, довкола співають на весь голос кілька груп, і кожна співає своєї, від тверезої чи п'яної групи людей ведеться запис і т.д. і т.п. Від п'яних співаків раз і назавжди треба відмовитися записувати. Усе одно опісля доведеться перевіряти запис і тратити час.
Проте все це – труднощі чисто зовнішнього порядку. Частину з них можна усунути при певних організаційних заходах, з частиною можна примиритися. Але є ще труднощі технічні, суто фахові. Наприклад, не всяку мелодію, танок можна відразу схопити. Бувають такі складні мелодії і танці, що їх доводиться кілька разів «дописувати» за допомогою музичного інструмента При наявності достатньої музичної підготовки, після тривалої практики, ці труднощі зникають. До речі, додаткові вправи з сольфеджування укріплюють музичний слух, музичну пам'ять. Тоді швидше й легше фіксуються інтервали при записуванні мелодії.
Велике значення має тональність, з якої співачка чи заспівувачка починає пісню. Вона камертона не визнає, в неї свій музичний лад, своя артикуляційна база, властива їй, свій голосовий діапазон, свої вокальні здібності. До неї решта співаків уже призвичаїлася, з нею зспівалася. Вона починає заспів з легкого для них тону, і мелодії пісень легко вміщаються в їх голосовий діапазон. На цей момент збирач мусить насамперед звернути свою увагу, з цим він обов'язково мусить рахуватися.
Добре, коли заспівувач почне пісню з такої тональності, що записувачеві легко й швидко можна поставити мелодію на ноги. Але буває, що заспівувач почне не з цілого тону, а з півтону. I коли за допомогою найточніше настроєного музичного інструмента записати такій спів на папері, вся мелодія буде розцяцькована хроматичними знаками: діезами, бемолями і бекарами. Такий ускладнений запис дуже трудно читати, і без музичного інструмента його не розбереш. Треба знайти й підказати співакам більш підходящий тон, щоб на письмі було якнайменше хроматичних знаків. Ось чому на відшукування основної тональності часто витрачається чимало часу. Однак робити це необхідно.
Чим менше хроматичних знаків у ключі, тим вільніше читається музичне письмо, – це знає кожний керівник клубного хору. Іноді хорошу пісню він бракує тільки тому, що мелодія перенасичена хроматичними знаками, а це утруднює її вивчення з хористами. А тому записувач народних мелодії не може про це забувати. Про такі моменти мусять пам'ятати і фольклористи-експедиційники, які записують народні пісні механічним способом.
Робота над піснею на цьому ще не закінчується, пісню обов'язково ще треба запаспортизувати, тобто зазначити:
повну адресу місця запису;
відомості про особу, від якої записано народний твір (прізвище, ім'я та по-батькові, вік, освіта, професія);
дату запису твору;
4) підпис збирача.
Без таких відомостей записаний твір втрачає наукову вартість.
Під час паспортизації народного твору можуть трапитися несподівані труднощі. Одного, двох-трьох співаків-виконавців записати не важко. А що робити, коли співає цілий хор? Адже на вулиці, в клубі чи за столом співають 10-12 осіб, не всіх же їх записувати. І не запаспортизуєш же отак: «Записано на вулиці», «від хлопців», «від дівчат». Це вже не паспорт. У такому разі слід записати одного-двох чи трьох співаків-виконавців, які найактивніше допомагали під час записування і найкраще знають цю пісню.
Після запису пісні треба завжди дотримуватися таких правил:
не відкладаючи на інший час, удома, на свіжу пам'ять чисто переписати текст і мелодію;
виправити можливі помилки;
перевірити розтактування мелодій;
пронумерувати куплети пісні;
перевірити темп за метрономом;
переграти, переспівати записану пісню.
Тільки тоді збирач може бути впевненим, що запис пісні закінчено, коли переконається, що все, залежне від нього, вже зроблено. Тоді він спокійно може поставити під піснею свій підпис.
Записана й оформлена пісня має ось такий вигляд.
Ой, розкусю я волоський горішок
Та вийму я ядерце.
Ой, ти вийди, вийди,
Молода дівчино, } двічі
Та потіш моє серце ... } двічі
Ой, серце моє рутянеє!
Воно вечора не знає.
Гей, покотилися густії тумани } двічі
Та з глибокого яру. } двічі
3. – Ой, ви ярі густії тумани!
Чи далеко бували?
Ой, чи не чули ви,
Чи не бачили } двічі
Сивої голубочки? } двічі
– Ой, хоч же ми чули,
Скажемо - не бачили.
Ген, ой, вона сина. } двічі
– А личенько – як калина. } двічі
Літала голубка,
Сивая зозулька
З сивими голубами.
Гей, ой вона літала
Та все воркотала }двічі
Різними голосами. }двічі
Гей, рости, рости,
Червона калино.
Та рости не хитайся,
Гей, живи, живи,
Молода дівчино, }двічі
Та живи, не печалься. }двічі
Село Зятківці Гайсинського району Вінницької області. Записано від Явдохи Микитівни Зуїхи (65 років, удова, неписьменна, селянка), 22 липня 1921 року.
Записав Г.Т.Танцюра.
У специфіці записування народних пісень розрізняють ще цілий ряд важливих факторів.
Є багато таких пісень, що мають спільну мелодію, як от веснянки, купальські, обжинкові, колядки, щедрівки, весільні й гумористичні. Для збирача це - велике полегшення. Записавши зразу кілька мелодій, надалі можна тільки зазначати, на яку з них співаються які пісні, якщо вона цілком відповідна їм. Однак для цього необхідно добре пам'ятати раніше записані мелодії. Та й узагалі треба пам'ятати весь записаний матеріал.
Поряд із цим слід відзначити одну важливу річ: для збирача фольклорних та етнографічних матеріалів пам'ять має особливе значення, бо пам'ять тут - своєрідний капітал. Збирачеві ж треба втримати в голові тисячі записів: пісні (тексти й мелодії), танці, казки, прислів'я, приповідки, різні факти та їх хронологічну послідовність, від кого записані різні народні твори, при яких обставинах і т.д. і т.п. Добра пам'ять розвивається й шліфується в процесі роботи. Збирач мусить постійно її тренувати.
Таким чином, коли фольклорист збирається «в похід», то він мусить взяти папку (на ній зручно писати) з простим і нотним папером, кілька тонко загострених олівців, камертон, метроном і музичний інструмент, на якому він добре грає. Але що найголовніше: у збирача мусить бути добра воля, твереза голова, невичерпне терпіння, охота до копіткої роботи й бажання виконати її добросовісно, акуратно й точно.