8. Упорядкування зібраного матеріалу

Лише після систематичного збирання фольклору можна й треба його упорядкувати. Якщо збирач спромігся зібрати багато великих і малих народних усних творів, витратив на цю роботу роки, то нехай же він докладе ще зусиль на упорядкування зібраного матеріалу, щоб не вийшло так, як приказують музиканти: танцював, танцював і не вклонився.

Упорядкування всіх записів – закономірний і найважливіший етап роботи збирача. Відверто скажемо: хто ж може краще від самого збирача поставитися до його записів? Адже кожен аркуш, кожен клаптик паперу, точніше, те, що на них записано, пройшло через його руки, увагу, пам’ять і тепер нагадує йому місце, час і тих людей, від яких він записав твір. Для нього це – своєрідний щоденник, по якому він пригадує минулі дні.

При розборі записів виявляється, що деякі народні твори, мелодії були записані по кілька разів. Це наслідок повторних записів, що робилися через деякий час для порівняння з першими записами, які необхідно зберігати, незважаючи на їх небездоганний вигляд.

Упорядкувати записаний фольклор – це не тільки начисто переписати кожний усний твір на окремому аркуші, щоб легше й зручніше було монтувати матеріал, не тільки перевірити, чи не загублена мелодія, чи поставлені на свої місця варіанти й варіації, звірити повторні записи з першими, не тільки переграти, переспівати всі мелодії, переглянути їх розтактовку, виправити всілякі можливі помилки і т.д. і т.п. Усе це - технічна справа, лише підготовка до систематизації.

Правда, ця робота копітка й загайна, але її мусить провести тільки сам збирач, який пам’ятає багато фактів і може при цьому дещо додати – дати свої примітки, пояснення, коментарі, чого стороння людина ніколи не зробить, бо вона не знає ні місцевих умов, ні тих виконавців, від яких записувалося, ні тих обставин, за яких відбувалися записи.

Перед збирачем–упорядником своїх записів стоїть важке завдання: треба теоретично осмислити весь зібраний матеріал, добре його систематизувати, правильно класифікувати однорідні усні твори і при цьому не потонути в своїх-таки власних записах.

Хочеться весь матеріал упорядкувати якнайкраще, але який же принцип тут узяти за основу? Було б дуже добре мати гарний посібник чи порадник для збирання фольклору та його упорядковування.

Починайте, звичайно, з пісень, бо це найскладніша й найбільша частина з усіх записів. Тут тексти з варіантами, мелодії в зошитах і на окремих аркушах. Тут чимало пісень, які співаються на один спільний мотив, а є й такі пісні, що мають по кілька одноголосних і двоголосних мелодій, спеціально складених до одного тексту пісні. Цю роботу належить зробити самому збирачеві, використовуючи і записи, і пам’ять.

Упорядковуйте пісенний матеріал за темами, це найбільш придатний спосіб.

Технічно це робиться так. Оскільки перші основні записи проводились в хронологічному порядку, то для зручності такі зошити пронумеровуються наскрізь. Кожна пісня переписується на окремому аркуші, а малі твори - на окремих картках, що значно полегшує монтаж. На кожну пісню виготовляється картка, в якій зазначається перший рядок пісні й номер сторінки основного запису.

Коли всі пісні записано на картках, тоді ці картки розкладаються на окремі групи-теми: веснянки – до веснянок, історичні – до історичних, російські – до російських, польські – до польських, ліричні – до ліричних і т.д. Тут уже сама пісня показує свою приналежність до тієї чи іншої теми. За основу береться зміст пісні. Після цього перевіряється кожна тема по картках, чи не записана сюди випадково пісня іншого роду, чи всі пісні підходять до цієї теми. Для цього треба пам’ятати зміст усіх пісень.

Усі картки розподілено на теми. І тільки тепер починається найцікавіша робота - монтаж пісень кожної теми за допомогою карток. Тут уже настає своєрідна творча робота. Хочеться опрацювати, змонтувати матеріал так, щоб усі пісні кожної теми були внутрішньо пов’язані одна з одною, щоб кожна пісня за своїм змістом була продовженням попередньої і служила місточком для наступної, щоб природно розгорталася струнка сюжетна лінія теми без розриву.

Монтаж – перекладання картки з одного місця на друге, відшукування для пісні кращого, більш відповідного їй місця в загальному плані, щоб вона природно вросла в тему, зайняла в ній належне місце, - це вже не технічна справа. Систематизований таким способом збірник пісень мусить у цілому виражати одну ідею, мусить нагадувати якщо не поему чи повість, то якийсь закінчений твір. Таке опрацьовування матеріалу – не тільки цікава робота, це – і хороший відпочинок.

І ось при монтажній роботі виявляється характерне явище. Ті пісні, що раніше, ще під час записування, вважалися „нецікавими” і навіть записувалися неохоче, тепер стають цінними «місточками»- зв’язками, вони допомагають ліквідувати розриви, вони скріплюють сюжетну лінію теми.

Коли тема змонтована, а впорядкування остаточно перевірено, тоді на картках ставиться порядковий номер у певній послідовності. Такий же номер ставиться відповідно на текстових аркушах цієї теми й в мелодіях. Якщо ж до одної пісні є декілька мелодій, то кожна з них має однаковий номер з літерними позначками, наприклад: 27-а, 27-б, 27-в, 27-г. Наприкінці кожної теми, незалежно від її обсягу, пишеться зміст та алфавітний покажчик рукопису з відповідними нумераціями. Кожний збірник-тема для зручності теж занумеровується. В основних записах біля кожної пісні зазначається тема, до якої ця пісня ввійшла, та її порядковий номер у цій темі. Такі відмітки служать контролем, показують, що пісня не пропущена, не «випала», не залишається «за бортом».

Тоді дублюється картка. Таким чином, для кожної пісні робляться дві однакові картки: одна з порядковим номером залишається для рукопису, друга йде в картотеку для загального алфавітного покажчика пісень усіх розділів–тем, усього записаного фольклорного матеріалу. В обох картках зазначається: перший рядок пісні, збірник і його номер, тема, до якої належить пісня, порядковий номер у рукопису та номер сторінки основного запису.

Картка має такий вигляд:

Гандзю моя, щебетушечко!

Зб.9, Молодощі-любощі, №149.

Оригінал стор. 67.

Форма картки проста й зручна. За допомогою такої карткової системи, використовуючи картотеку – загальний алфавітний покажчик, можна швидко відшукати будь-яку пісню в оригіналах – основних записах і в рукописах.

Само собою розуміється що в цій роботі без упорядкованої картотеки ніяк не можна обійтися.

Саме таким тематичним способом упорядкований, наприклад, увесь пісенний матеріал, зібраний у селі Зятківці та в навколишніх селах, що показує зведена таблиця.

№№ п/п	Розділи – теми	Загальна кількість	У тому числі
			Записано в Зятківцях	Записано в інших селах
1	Обрядові пісні	134	134	-
2	Історичні пісні	30	29	1
3	Народні пісні про рекрутчину	60	47	13
4	Чумацькі пісні	20	16	4
5	Народні пісні про бідних	50	40	10
6	Наймитські й бурлацькі пісні	40	40	-
7	П’яниці в народних піснях	50	43	7
8	Злочинство в народних піснях	50	39	11
9	Молодощі любощі	200	176	24
10	Народні пісні про кохання	200	162	38
11	Весілля	800	800	-
12	Жінка в народних піснях	100	84	16
13	Жіноча доля в народних піснях	50	49	1
14	Мати в народних піснях	40	34	6
15	Нещасне материнство	50	42	8
16	Пісні породільні й колискові	30	30	-
17	Лірницькі й похоронні пісні	12	12	-
18	Колядки та щедрівки	41	41	-
19	Народні пісні літературного походження	20	18	2
20	Гумор і сатира	200	186	14
21	Русские песни	50	46	4
22	Русские частушки	85	85	-
23	Радянські пісні й частушки	103	103	-
24	Польські пісні	20	20	-
	Разом:	2435	2276	159

За таким же тематичним принципом упорядковані також казки, байки й анекдоти – 928 №№, прислів’я та приказки 1536 №№ і загадки – 615 №№.

Поряд із цим необхідно зазначити таке: наприклад, від Явдохи Микитівни Зуїхи записано пісень – тисяча вісім (1008), казок, байок і переказів – 156, прислів’їв та приказок – 394, загадок – 45 і чимало етнографічного матеріалу. За пропозицією дирекції Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України написано біографію цієї оповідачки й співачки («Видатний носій української народної усної творчості – Явдоха Зуїха»).

Передача впорядкованих фольклорних рукописів до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України ще не означає, що із збиранням фольклору все вже покінчено. Тут до кінця ще далеко. Адже залишається звичка записувати народні твори, чого від себе вже ніколи не відірвати. Залишилися оригінали – основні записи фольклору та копії рукописів, над якими ще треба чимало попрацювати.

Збирати в своїй місцевості фольклор і впорядковувати його – це для збирача ще не все. Це - лише частина, правда, досить важлива, але все-таки - частина його роботи. Адже разом із записуванням народної усної творчості збирач з такою ж точністю та переконливістю фіксує й етнографічний матеріал, чого він ніяк не може проминути.

І ось протягом певного періоду в збирача нагромаджується багато цінного й цікавого історично–побутового матеріалу – тисячі записаних і перевірених фактів з політичного, економічного, громадського й культурного життя того населення, від якого він, збирач, записав пісенний і словесний фольклор.

Етнографічний матеріал теж необхідно привести в належній порядок. Це мусить зробити сам збирач, який добре вже знає історію, побут, культуру людей свого стаціонарного пункту. Але така робота – впорядкування етнографічного матеріалу, як і впорядкування фольклорних записів – вимагає не тільки глибокої та всебічної обізнаності з життям місцевого населення, треба знати також історико–економічний хід подій в усій країні, бо місцеві факти, події – лише часточки й наслідки загальної історії держави.

Разом з тим така робота вимагає обізнаності зі спеціальною літературою. В історичному плані також систематизуються, впорядковуються етнографічні матеріали. При цьому широко використовуються фольклорні збірники–теми, які тепер є своєрідними не то довідниками, не то посібниками, не то великою хрестоматією, звідки беруться народні твори як ілюстрований матеріал до того чи іншого суспільно-побутового явища.

Тепер етнографічні й фольклорні матеріали розглядаються комплексно, неминуче й цілком закономірно поєднуються, доповнюють, підкріплюють одне одного й вимагають певного синтезування. Самий процес упорядкування таким способом етнографічного матеріалу, що тягнеться роками, штовхає, примушує набувати знань, шукати кращих методів дослідження, інакше ціла низка цікавих і невідкладних питань буде нерозв’язаною, а робота - незакінченою.

Це для збирача – новий етап роботи, його «вища школа».

Такий спосіб опрацьовування–поєднання етнографічного матеріалу з фольклорним, наприклад, вилився в нову узагальнену працю Г. Т. Танцюри – «Історія села Зятківець».

І, нарешті, про стаціонарний та експедиційний способи збирання народної усної творчості. Звичайно, кожен із них має свої хороші сторони й свої вразливі місця.

Перевага експедиційного способу над стаціонарним полягає в тому, що тут працюють бригади спеціально підготовлених людей, освічених, знайомих з фаховою літературою, широко обізнаних зі своєю справою. Тут завжди в процесі роботи є товариська допомога, кваліфікована дружня порада. Експедиційна бригада записує матеріал механічним способом, що економить час, силу й дає досконалу продукцію.

Вразливим місцем експедиційного способу являється необізнаність фольклористів з місцевим населенням, з його історією, побутом, культурою, як то належить, і короткий час перебування експедиції в даній місцевості.

Припустимо, до якогось населеного пункту, наприклад, до Зятківець, прибула фольклорна експедиція. При всьому своєму найсумліннішому ставленні до збирацької роботи експедиційний збирач, не знаючи ні умов, ні населення, ніяк не зможе за короткий час підійти до людей так близько, щоб розкрити їх серця. В експедиційного збирача не вистачить ні часу, ні терпіння вислуховувати їх. За час відрядження такий збирач не зможе стати «своїм»: ніхто його по-материнському не розцілує, не виплачеться вволю перед ним, по-дружньому невимушено не проспіває своїх улюблених пісень. Експедиційний збирач виїде звідси, так і не дізнавшись, які тут є прекрасні, душевно багаті люди, яка непідкупна чесність, ніжна сердечність сховані під маскою суворої мовчазності, скільки тут збережено духовних цінностей, глибокої народної мудрості, вихованої, вистражданої незчисленною кількістю поколінь, скільки тут непомітних і нікому не відомих героїв, які в умовах тяжкого минулого зберегли душевне здоров’я, моральну силу й передали те добро в покоління.

Усе це експедиційний збирач розкрив би, виявив би при одній умові: коли б залишився тут на тривалий час, тобто коли б він з експедиційного став би стаціонарним, постійним збирачем.

А стаціонарний спосіб збирання народної усної творчості також має свої вразливі місця, але має і свої переваги. Збирач стаціонарний починає збирацьку роботу цілком добровільно – це його характерна риса, але зате без спеціальної підготовки – це його біда. Він ще не знайомий з фаховою літературою, ще глибоко не обізнаний з цією справою. Знання й досвід стаціонарний збирач набуває в процесі роботи, хоч це й дорого йому обходиться. Приладу для механічного запису в нього нема, і він усе записує ручним способом. Своєчасної кваліфікованої поради, допомоги він не має, і свої помилки виправляє сам, як може.

Зате збирач стаціонарний виграє в тому, що він постійно живе на одному місці й має повну можливість вивчити історію, економіку, побут, культурний рівень, минуле й теперішнє не тільки всього населення свого стаціонарного пункту в цілому, але й кожної окремої родини, спостерігаючи та використовуючи на місці різну доступну йому офіційну документацію.

Робота стаціонарного збирача – не байдуже спостерігання протоколіста. Не через віконце пасажирського вагона він дивиться на життя й сприймає його не статично, а в русі, в розвиткові. Стаціонарний записувач фольклору бере активну участь у культурному житті народу. Він спілкується з людьми, буває не тільки на зборах, у хатах, на весіллях, на іменинах, а й на роботі, знає людську радість і горе. На його очах відмирає старе, народжується нове. Він має повну можливість збирати усну народну творчість. У цих обставинах і широких можливостях – його головна перевага над учасниками короткочасних експедицій.

Коли ж у стаціонарного збирача утвориться хороший контакт з трудовим населенням, то самі люди, зокрема молодь, допоможуть, підкажуть йому цікавий, змістовний матеріал, і він ніколи не буде почувати себе самотнім у своїй роботі, яка завжди дає йому глибоке внутрішнє задоволення, радість корисної праці.

А що може бути вище, благородніше, як самовіддана праця на користь своєї Вітчизни, трудового народу!