Розділ 5. Этико-ценностное регулювання діяльності і стосунків в системі соціальної роботи Особливості етичного кодексу соціальної роботи

Тема 7. Особливості етичного кодексу соціальної роботи

У цій темі вивчаються особливості кодифікування професійно-етичних систем. Розглянуті специфічні особливості этико-ценностного регулювання в соціальній роботі, їх віддзеркалення в професійно-етичних кодексах соціальних працівників Росії і зарубіжних країн.

Лекція 1. Этико-ценностное регулювання професійної діяльності і його кодифікування

План лекції :

1. Місце і роль этико-ценностного регулювання в професійній соціальній роботі, його цілі і завдання.

2. Професійно-етичний кодекс: поняття, суть, цілі і завдання, функції.

3. Місце і роль професійно-етичного кодексу в регулюванні професійної і буденної поведінки фахівця.

Професійна соціальна робота як діяльність сукупної професійної групи, що об'єднує в собі поведінку і діяльність кожного конкретного фахівця, підлягає ретельному регулюванню, яке, будучи багаторівневим, може виконувати різні функції.

В першу чергу, этико-ценностное регулювання виконує функцію забезпечення заданого, запланованого суспільством і державою кінцевого результату діяльності. В цьому випадку воно соціальної роботи спрямовано на забезпечення нормативного змісту процесу діяльності, детерміацію його доцільності, безперервності, послідовності, ефективності кожного з етапів і процедур і тому подібне. Також як і інші види регулювання професійної діяльності, этико-аксиологическое регулювання, виконуючи цю функцію, сприяє реалізації соціального замовлення суспільства на кінцевий продукт діяльності.

Через специфіку соціальної роботи як особливий вид професійної соціальної діяльності і своєрідності самого этико-ценностного регулювання, виконанням цієї функції воно не обмежується.

Дійсно, зовнішній вимір соціальної роботи залежно від точки зору може виглядати по-різному: соціальна робота може з'явитися перед дослідником і як акт індивідуального (і/або колективного) милосердя і гуманізму, коли людиною рухає співчуття до іншої людини і він робить певні зусилля, спрямовані на допомогу людині, що опинилася у важкій життєвій ситуації і потребує допомоги. Соціальна робота тут виступає як результат реалізації якостей особи, що надає допомогу що має потребу, усвідомлення нею особисто громадській необхідності, її особистій активності. Але вона є результат не лише доброти особи або громадської необхідності, але і почуття взаємної відповідальності громадян, причому відповідальність поширюється не лише на минуле і нинішнє положення що має потребу, але і на його майбутній стан. Ця відповідальність поширюється не лише на якість життя людини, але і на якість його особи. Така відповідальність людини і суспільства припускає не лише бажання, але і уміння надавати допомогу, знання людини і умов його життєдіяльності, можливості використання індивідуальних і соціальних ресурсів. Вона накладає на того, що допомагає відповідальність (в розумних межах, звичайно) за усе, що відбувається з людиною і суспільством і встановлює якісно нові зв'язки між людиною і іншою людиною, людиною і суспільством, людиною і всесвітом. Почуття такої відповідальності виникає, коли людина і суспільство визнаються вищими цінностями і особа відчуває потребу в сприянні їх реалізації. Саме людина і суспільство тут виступають головними результатами соціальної роботи. Причому коли ми говоримо "людина", то маємо на увазі і людину, одержуючу допомогу, і людину, що надає допомогу.

Соціальна робота, що зовні є актом індивідуального милосердя, насправді може бути побудована на інших цінностях і, відповідно, переслідувати інші цілі. Зокрема, відома приказка про те, що "жебрак багатим живиться, а багатий жебраком рятується" дає можливість побачити інші цінності і цілі що допомагає : особистий порятунок, індивідуальний душевний спокій і тому подібне, тоді як "рятований", тобто індивід, одержуючий допомогу, виступає як умова і засіб порятунку. У цій ситуації найважливішим результатом соціальної роботи є не лише і не стільки зміна ситуації нужденної особи, скільки зміна на краще життєвій ситуації людини, що надає допомогу, а подолання важкої життєвої ситуації об'єктом діяльності стає вторинним за значимістю результатом. Почуття відповідальності в даному випадку обмежується відповідальністю що допомагає за себе особисто.

При такому підході до соціальної роботи - як до засобу особистого порятунку - цінність людини набуває виразно ситуативного утилітарного характеру, хоча формальний результат діяльності може бути позитивним: проблемна ситуація буде вирішена.

Але професійна соціальна робота (мається на увазі допомога людині, що опинилася у важкій життєвій ситуації) може зовні виглядати як один з напрямів діяльності сервісної служби, куди охочий (чи що має потребу) може звернутися і замовити будь-яку послугу з власного вибору, але у рамках закону. В цьому випадку фахівець, що працює з клієнтом і робить йому послуги, з'являється в іншій якості: головне, що від нього вимагається - це забезпечити високу якість послуги, що надається, і постаратися при цьому уникнути нарікань з боку замовника. При такому розумінні соціальної роботи повну відповідальність за себе несе сам клієнт, а основним результатом соціальної роботи тут виступає зроблена соціальна послуга. І саме вона володіє в такого роду "соціальній роботі" вищою цінністю. Людина ж (клієнт) знову стає цінністю другого порядку - засобом і умовою, за допомогою якої виявляється соціальна послуга і здійснюється соціальна робота.

Таким чином, ці різні підходи до визначення результату і змісту соціальної роботи на ділі означають різницю в підходах до визначення її сенсу : в одному випадку соціальна робота - це творення, оптимізація особи, її життя і долі і, отже, діяльність, спрямована на реалізацію цінності людини і суспільства. У іншому випадку вона набуває характеру діяльності, здатної задовольняти індивідуальні запити суб'єкта, причому особа клієнта має ситуативну цінність. У третьому - це одна з форм сервісу у ряді багатьох, і людина-клієнт має ситуативну цінність в період взаємодії з фахівцем як замовник, споживач послуги, працедавець.

З приведених міркувань видно, що этико-аксиологическое регулювання професійної соціальної роботи повинне виконувати ще одну функцію, важливішу в порівнянні з названою раніше, - смыслобразующую. Причому ця функція повинна виконуватися як відносно професійної діяльності взагалі, так і відносно діяльності професійних колективів і кожного конкретного фахівця, формуючи його сприйняття соціальної роботи як діяльності високої соціальної і індивідуальної значущості і цінності, спрямованої на людину і суспільство з метою реалізації їх цінності. Окрім цього, этико-аксиологическое регулювання покликане виконати також і функцію, що структурує (ієрархічну), - допомогти сукупній професійній групі і кожному соціальному працівникові збудувати власну, індивідуальну ієрархію і структуру цінностей відповідно до сенсу діяльності, сприяти конструюванню соціально значущого індивідуального ідеалу. Внаслідок цього этико-аксиологическое регулювання виступає як найважливіший елемент професійної соціальної роботи, іманентно в ній присутній.

З вищесказаного видно, що професійний соціальний працівник повинен постійно звіряти свої думки і почуття, дії і вчинки, стосунки і діяльність з основними професійно-етичними імперативами і, відповідно, знати і розуміти основні положення этико-аксиологической системи соціальної роботи, уміти їх ідентифікувати і опредмечивать. При цьому професійно-етична система соціальної роботи має бути когнітивний доступна для кожного соціального працівника. У соціальній роботі задіяні фахівці не лише різної професійної підготовленості, але і різного рівня культури і різної вченості, що, загалом виправдано: наприклад, робота по надомному соціально-побутовому обслуговуванню через свій зміст не вимагає від фахівця високого рівня професійної освіти. Проте такий працівник повинен вільно оперувати основними професійно-етичними імперативами і критеріями, звертаючись до них у своїй повсякденній практиці. Отже, потрібна робота по адаптації професійно-етичної системи для потреб практики соціальної роботи, візуалізації її основних компонентів. Така робота може бути здійснена за допомогою кодифікування професійно-етичної системи, і за допомогою кодифікування професійно-етичної системи этико-аксиологические критерії оцінки і порівняння можуть бути зроблені цілком доступними.

Потреба в кодифікуванні професійно-етичних систем для різних сфер професійної діяльності неоднакова, так само як неоднаково явною є потреба в этико-аксиологическом регулюванні. Этико-ценностное регулювання поведінки фахівця, як і сукупної професійної групи, може здійснюватися різними способами. Так, наприклад, існуючі і легитимизированные в конкретному професійному співтоваристві правові, організаційні, технологічні механізми містять в собі в неявному виді і этико-аксиологические компоненти, регулюючі поведінку фахівців. Само зміст і сенс соціальної роботи як професійній соціальній діяльності робить певний вплив на поведінку і діяльність соціального працівника. Проте такого неявного впливу виявляється недостатнім у цілому ряді випадків.

Як і будь-який вид соціальної діяльності, соціальна робота в усіх її аспектах лише в незначній мірі регламентується соціальним законодавством, положеннями про соціальні служби, посадовими інструкціями працівників і іншими документами, легитимизирующими діяльність. Це не означає, звичайно, що професійна діяльність практичних соціальних працівників проходить поза етичними нормами; йдеться лише про відсутність їх зовнішнього кодифікування. Одним з проявів тенденції того, що привнесло оцінки професійної діяльності з позицій етичних норм є прагнення науковців і практиків, зайнятих у сфері соціального захисту населення нашої країни, виробити власний професійно-етичний кодекс, який регламентував би їх діяльність, поведінка і сприяв би формуванню особи фахівця з точки зору професійної моралі. Саме необхідність регулювання поведінки і дій соціального працівника в цілому і в окремих, приватних випадках обумовлює необхідність розробки і вступу професійно-етичного кодексу соціального працівника, як вирішального чинника, що дає можливість детермінувати, регулювати і оцінювати діяльність фахівця загалом і в частці і гарантувати цілісність і загальність этико-аксиологического підходу до професійної діяльності. Спрямованість наукової думки в цьому напрямі має не меншу значущість, чим сам факт розробки подібного кодексу.

Само появу етичних кодексів в соціальній роботі означає прагнення фахівців приймати рішення і діяти, виходячи з прийнятих ними етичних норм. Так, наприклад, розробка і прийняття етичного кодексу американськими соціальними працівниками стало важливою умовою дотримання членами професійної групи етичних норм в їх повсякденній практичній діяльності. Недостатньо виправдовує себе, як вже говорилося раніше, і опора на суспільну мораль, оскільки в окремі періоди розвитку суспільства вона може бути неприйнятна в соціальній роботі.

Досить успішно розвивається етика соціальної роботи як галузь наукового знання і учбова дисципліна; видані навчальні посібники і інша учбово-наукова література по проблемах этико-ценностного регулювання діяльності фахівців соціальної роботи. Але і такий механізм, як вивчення этико-аксиологической літератури, присвяченої проблемам соціальної роботи, може виявитися недостатнім у цілому ряді випадків. Наприклад, важко припустити, що кожен фахівець-практик, що прийшов в соціальну роботу з будь-кого іншої сфери професійної діяльності, візьме в руки підручник і самостійно візьметься за вивчення професійно-етичних основ соціальної роботи. І, крім того, в цій області, як і в будь-якій іншій, є проблеми, вивчати які доцільно під керівництвом фахівця. А системою професійної освіти охоплені, на жаль, далеко не усі соціальні працівники.

Тому для забезпечення у рамках професійно-етичної системи оптимальної поведінки, стосунків і діяльності фахівців потрібна певна схематизація, спрощення этико-аксиологического вчення професійної соціальної роботи, що робить його доступнішим для самостійного вивчення і розуміння і зручна в застосуванні. Таким схемним відображенням професійно-етичної системи є професійно-етичний кодекс.

Професійно-етичний кодекс (від латинського codex - книга) - це зведення професійно-етичних норм, що наказують до виконання фахівцями соціальної роботи і прийнятий в установленому порядку їх професійним об'єднанням.

Для того, щоб професійно-етичний кодекс дійсно став "працюючим" документом, потрібна попередня робота по його обгрунтуванню, складанню, легітимізації і популяризації. У практиці можуть мати місце дві основні моделі впровадження професійно-етичного кодексу в професійну діяльність. Відповідно до однієї з них, кодекс може бути зведенням норм, що еволюціонує протягом тривалого часу одночасно з професійно-етичною системою і бути її віддзеркаленням. Відповідно до другої моделі, поява кодексу може бути таким, що випереджає відносно професійно-етичної системи і базуватися в основному на моральних представленнях членів професійної групи, як це мало місце у випадку з професійно-етичною системою соціальної роботи в Росії. І у тому, і в іншому випадку професійно-етичний кодекс є більш менш вдалою моделлю професійно-етичної системи.

Професійно-етичний кодекс є віддзеркаленням професійно-етичної системи, оскільки включає найбільш важливі її компоненти, але в той же час він не тождествен самій професійно-етичній системі, оскільки істотно бідніше за неї і, крім того, представляє основні компоненти професійно-етичної системи в імперативній формі, не даючи їм пояснень, не показуючи ходу міркувань і т.п.

Об'єктом професійно-етичного кодексу є індивідуальна і колективна моральна свідомість представників професійної групи, його предметом - моральні знання і навички фахівців.

Основною метою професійно-етичного кодексу в соціальній роботі є сприяння втіленню ідеалів гуманізму, моральності і соціальній справедливості в професійній діяльності і суспільстві в цілому за допомогою опредмечивания в поведінці, стосунках і діях фахівців суті професійно-етичної системи. Його основне завдання - забезпечення регуляції і контролю поведінки, стосунків і дій представників професійної групи.

Етичні кодекси соціальної роботи виконують певні функції:

1. адаптація професійно-етичної системи до потреб професійної практики;

2. забезпечення адекватної соціальним функціям професії професійно-етичної регламентації;

0. сприяння формуванню єдиної этико-аксиологической основи професійної діяльності;

уніфікація і забезпечення однонаправленості професійної діяльності фахівців на основі єдиних професійно-етичних вимог, що пред'являються до них, і єдиної системи цінностей;

систематизація базових этико-аксиологических критеріїв для визначення професійної придатності фахівців і оцінки їх діяльності;

0. сприяння вирішенню этико-аксиологических конфліктів, що виникають в соціальній роботі як теорії і практиці;

1. забезпечення нормативної поведінки, стосунків і дій соціальних працівників, їх колективів у рамках професійно-етичної системи;

2. забезпечення гарантій здійснення прав клієнтів;

3. забезпечення можливості здійснення взаємозамінюваності, забезпечення спадкоємності і послідовності їх дій (як окремих фахівців, так і соціальних служб);

4. забезпечення певної свободи дій для вирішення поставлених завдань у рамках професійно-етичної системи;

5. сприяння вдосконаленню і розвитку особистості, підвищенню рівня моральності фахівців - соціальних працівників, їх клієнтів і соціального оточення клієнтів, усього суспільства;

6. сприяння підвищенню морального авторитету професійної соціальної роботи в суспільстві;

7. забезпечення гарантій етичної чистоти професії як такої.

Професійно-етичний кодекс, завдяки виконуваним їм функціям може стати одним з ефективних засобів підвищення ефективності і якості професійної соціальної роботи, служити гарантом прав клієнтів.

Лекція 2. Особливості професійно-етичних кодексів в соціальній роботі

План лекції :

1. Професійно-етичний кодекс в сучасній російській соціальній роботі (прийнятий Міжрегіональною асоціацією соціальних працівників 22.05.94г.).

2. Професійно-етичний кодекс, прийнятий Міжнародною федерацією соціальних працівників (1994г.).

3. Основні тенденції в кодифікуванні професійно-етичних систем.

Соціальні працівники є професійною групою, що формується на принципах спеціалізації, кооперації і інтеграції. Вони є специфічний сукупний суб'єкт діяльності, внаслідок чого можливим стає розглядати їх як сукупну цілісність, що характеризується властивими їй деякими стереотипами поведінки і дій, лексичними особливостями, професійними і соціальними ролями. Цій професійній групі властива певна сукупність моральних норм і цінностей, що склалися частково емпірично, під вплив осмислення професійного і соціального досвіду, частково - під впливом наукових дисциплін, що розвиваються, досліджують різні аспекти соціальної роботи. Як в будь-якій іншій сфері діяльності, професійно-етична компонента соціальної роботи продовжує удосконалюватися нині з урахуванням наукових досліджень в цій області і накопиченого досвіду, відповідно до очікувань і вимог соціуму. Не дивлячись на те, що етичні норми в соціальній роботі тривалий час (фактично аж до середини 90-х років) не конституювалися, проте їх документальне оформлення і зведення до етичного кодексу почалося не з нуля.

По-перше, сучасне людство визнає як вищу базову цінність людину незалежно від його фізичного, професійного, соціального, матеріального статусу. Кожен індивід, згідно Загальної Декларації прав людини, прийнятою Організацією об'єднаних націй в 1948 році, має права на життя, гідне людини, на працю, відпочинок, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист і іншими. Причому право на соціальний захист, разом з правом на життя, є одним з найважливіших, оскільки для окремих категорій населення система соціального захисту є головною умовою і основним механізмом, який допомагає здійснити інші права, - на працю, на відпочинок, на освіту, охорону здоров'я, на розвиток, самореалізацію і щастя і т.д. Головне ж право, яке допомагає здійснити система соціального захисту - право на життя, гідне людину, а не просто формальне фізичне існування або животіння.

По-друге, в період становлення професійної соціальної роботи виник величезний інтерес до традицій милосердя і добродійності Російської держави. Вивчаючи історію соціальної роботи, дослідники отримують дані про основні її напрями і цілі, зовнішні прояви і зміст, про мотивацію діяльності представників різних шарів суспільства, про ті моральні норми і принципи, якими спочатку стихійно, інстинктивно керувалися люди, надаючи один одному посильну допомогу, про основні форми допомоги і взаємодопомоги, які з часом ставали традиціями, що дбайливо зберігаються народом і передаваними з покоління в покоління. Пошана до традицій, облік позитивного досвіду поколінь робить соціальну роботу багатше, дозволяє уникати помилок і бачити соціальну роботу як іманентну, сутнісну складову діяльності суспільства і держави.

По-третє, незважаючи на те, що відмічається багатьма дослідниками падіння духовності і моральності сучасного російського суспільства внаслідок корінної зміни умов життєдіяльності, національний характер - це та якість народу, яка формується тисячоліттями і в найменшій мірі (наприклад, в порівнянні з менталітетом або психологією) схильно до зміни. Російський народ завжди і усіма, починаючи ще з перших свідчень східних мандрівників і торговельних людей, що дійшли до нас, і до сьогоднішнього дня, характеризувався як народ незвичайно добрий, милосердний, завжди готовий до співчуття, незлобивий, готовий будь-якої людини, що не проявляє ворожих намірів, прийняти у свій рід і вважати своїм братом. Той факт, що російська людина завжди готова надати допомогу, не чекаючи за це прижиттєвої винагороди, говорить про первинний, вкорінений в їх природі, гуманізмі росіян, який може лише до деякої міри пригнічуватися під впливом обставин, але бути викореним повністю не може.

По-четверте, соціальні працівники нашої країни, формуючи свої уявлення про соціальну роботу як специфічний вид професійної діяльності, мали можливість ознайомитися з досвідом служб соціального захисту зарубіжних країн, що мають не лише апробовані схеми допомоги різним категоріям клієнтів, але і відповідні етичні традиції і стандарти, що регламентують їх діяльність. Ці етичні стандарти складалися і потім конституювалися відповідно до специфіки соціальної роботи в різних країнах, наявністю певних традицій і потреб в різних видах допомоги. Поза сумнівом, що найбільш загальне і позитивне в національних професійно-етичних системах може і повинно бути використано в російській соціальній роботі.

По-п'яте, соціальна робота в сучасній Росії виникла як об'єктивно необхідний, специфічний соціальний інститут, покликаний не лише і не стільки надавати допомогу громадянам, що потрапили у важку життєву ситуацію. Головне завдання соціальної роботи в сучасних умовах - реалізувати в дуже складних і суперечливих умовах періоду радикального реформування економіки і суспільства основний принцип гуманізму - не лише визнавати на словах, але і на ділі відноситися до людини як до вищої цінності, а його благо вважати метою громадського розвитку. Гуманізм в сучасному розумінні вимагає відноситися до людини як до мети, а не тільки як до засобу (на відміну від ринкової економіки) і затверджувати це відношення в соціальній практиці. Інститут соціальної роботи покликаний забезпечити захист населення від негативного впливу ринкової стихії і впроваджувати в суспільну свідомість ідеали моральності і гуманізму. Соціальна робота покликана служити благу суспільства і людини і проводити в життя принцип соціальної справедливості.

По-шосте, фахівці, що приходять в соціальну роботу, привносять до своєї діяльності власні системи цінностей, що сформувалися під впливом соціальної дійсності, життєвого досвіду. Це повною мірою відноситься і до фахівців, зайнятим вивченням професійно-етичних проблем. Людський чинник в соціальній роботі неусувний, оскільки контакт в процесі діяльності відбувається за типом "людина-людина", і будь-яка дія, вчинок, відношення фахівець "пропускає" через себе, в ідеальній формі відбиваючи у свідомості. Отже, правомірно говорити, що особові цінності фахівців також грають певну роль у формуванні професійно-етичної системи і її зовнішніх проявів.

Таким чином, на підставі вищесказаного можна зробити висновок, що в основі професійно-етичного кодексу соціальної роботи в нашій країні лежать шість основних джерел:

- - загальнолюдські цінності;

- - етичні традиції добродійності;

- - цінності сучасного російського суспільства;

- - етичні нормативи зарубіжних країн;

- - специфічні цінності сучасної російської соціальної роботи;

- - особові цінності і ідеали фахівців.

Щоб стійко функціонувати в професійній групі і бути досить авторитетним, професійно-етичний кодекс повинен відповідати певним вимогам. Він повинен:

0. вироблятися з урахуванням усього досвіду практичної діяльності у сфері соціальної роботи, досягнень фундаментальної і прикладної науки;

1. розвивати і доповнювати системи загальнолюдських і національних цінностей, не суперечивши їм;

2. базуватися на основі певних принципів, найбільш повно відбиваючий сенс і суть професійної діяльності;

3. бути багатофункціональним, застосовним в усіх видах взаємодії і стосунків, що виникають в соціальній роботі, на усіх її рівнях і в усіх проявах;

4. забезпечувати можливість конструктивного дозволу конфліктів, що виникають між представниками різних професійних груп, приватними і юридичними особами при спільних діях (тобто не суперечити найбільш загальним позитивним елементам суспільної моралі);

5. бути доступним для засвоєння і виконання.

Специфічна мораль сукупної професійної групи в професійно-етичному кодексі також піддається схематизації. У рамках кодексу професійна мораль існує як впорядкована сукупність узгоджених вимог, приписів до поведінки і діяльності фахівця, рис його особи, тобто як певна цілісна система, визначувана змістом його професійного обов'язку.

Професійно-етичний кодекс, як правило, має більш менш чітко виражену структуру і складається з наступних основних розділів:

1. преамбула (вступ). У цьому розділі зазвичай дається обгрунтування необхідності вступу професійно-етичного кодексу. Тут розкриваються його основні цілі і завдання, сфери застосування, обмовляються основні суб'єкти і об'єкти діяльності, передбачувані результати вступу кодексу.

1. вимоги до суті і змісту діяльності професійної групи (цінності і ідеали). У цій частині професійно-етичного кодексу, як правило, розкриваються підстави професійної діяльності і представляється діюча ієрархія її цінностей. Ідеал як кінцева точка прагнень професійної групи і кожного конкретного фахівця найчастіше формулюється конкретніше стосовно професійної практики і з'являється як мета діяльності фахівця.

2. вимоги до поведінки і дій фахівців (норми і принципи). Поведінка і дії фахівців повинні відповідати певним нормам і принципам, які представлені в цьому розділі. Як правило, не усі норми і принципи фіксуються в кодексі, але основні з них представлені в імперативній формі. Серед них значне місце займають такі принципи, як конфіденційність, відповідальність, співпраця і деякі інші, визначальні характер взаємодії соціального працівника з клієнтом. Окрім норм і принципів, в цьому розділі кодексу можуть бути представлені найважливіші моральні вимоги і правила.

1. професійний обов'язок і обов'язки фахівця. Тут, як правило, вказані основні типи належних стосунків соціального працівника - перед суспільством і державою, професією, професійною групою, клієнтами і їх близькими. Досить часто в цьому розділі представляються пріоритети належних стосунків соціального працівника.

2. вимоги до якостей особи фахівця. У цьому розділі кодексу зведені воєдино вимоги до особово-морального вигляду фахівця, серед яких, як правило, найважливіше місце займають альтруїзм і гуманістична спрямованість особи. Особлива увага фіксується на таких якостях, як чесність, порядність, відкритість, жалісливість і тому подібне, які істотно впливають на успішність встановлення контакту і наступної взаємодії фахівця і його клієнта. У цьому розділі можуть бути також представлені основні підходи до професійного відбору фахівців. Важливо, що серед інших представлена вимога професійного і особового вдосконалення.

1. система санкцій. Цей розділ є дуже бажаним, оскільки не досить інформувати соціального працівника про зміст професійно-етичної системи. Іноді буває необхідним інформувати його про відповідальність, що настає услід за етичною провиною фахівця. Цей розділ може містити і позитивні санкції, що застосовуються тоді, коли особові якості фахівця, його самовіддана діяльність заслуговують на заохочення. У цьому розділі у загальних рисах може знаходитися інформація про механізм вступу санкцій.

2. умови дії і легітимізації кодексу. Цей розділ повинен містити інформацію про те, коли і ким був прийнятий професійно-етичний кодекс, в яких випадках він може застосовуватися і на якій основі, за яких умов його дія може бути припинена або скасована.

Видно, що структура професійно-етичного кодексу в основному повторює структуру професійно-етичної системи. Це неминуче, оскільки професійно-етичний кодекс має бути коректним віддзеркаленням професійно-етичної системи. Проте професійно-етичні кодекси можуть містити і інші розділи. Іноді доцільним може стати вступ розділу, що розглядає основні проблемні зони, зони професійно-етичних конфліктів і що пропонує найбільш загальні шляхи вирішення цих конфліктів. Іноді до професійно-етичних кодексів включаються найважливіші правила професійного етикету, дотримання яких може зробити істотний вплив на результативність і якість діяльності. Окремий розділ може бути присвячений проблемам співпраці професійної асоціації або професійної групи з іншими професійними асоціаціями, з національними асоціаціями соціальних працівників, державними і громадськими органами і організаціями, юридичними і фізичними особами, стосункам соподчиненности і т.д. В професійно-етичному кодексі може бути розділ, присвячений питанню надання платних соціальних послуг, винагороди за роботу і тому подібне. В цілому включення тих або інших додаткових розділів до професійно-етичного кодексу залежить головним чином від спрямованості діяльності асоціації і її керівництва, прогнозованих перспектив розвитку.

Деякі з названих вище розділів можуть бути відсутніми. Наприклад, якщо між професійною асоціацією і органами виконавчої влади не досягнута необхідна угода, то відповідний розділ в професійно-етичному кодексі може бути відсутнім. В цьому випадку санкціонування фахівців (у тому числі і усунення від професійної діяльності на певний термін або безстроково) може здійснюватися адміністрацією соціальної служби або судом у встановленому законом порядку без урахування думки професійної групи і професійної асоціації.

Не у усіх випадках зміст професійно-етичного кодексу отструктурировано так, як показано тут. Проте, незважаючи на нечіткість структури, професійно-етичний кодекс найчастіше включає зміст вказаних розділів. І, в усякому разі, дві групи вимог - до змісту і якості, результатам діяльності і до якостей особи фахівця - представлені завжди і відповідним чином регламентовані.

Окремо може бути представлена в професійно-етичних кодексах проблема надання клієнтам платних послуг. Не дивлячись на те, що російське суспільство просувається по шляху ринкової економіки, в якій багато стосунків можуть бути умовно і спрощено представлені як стосунки продавця і покупця, в професійній соціальній роботі такого роду відношення можуть стати серйозною проблемою. Основні аспекти проблеми надання платних послуг в психології розглянуті Н.Н. ПряжниковымДеякі з його міркувань цілком можуть бути застосовані до професійної соціальної роботи.

По-перше, як вже говорилося, якщо людина платить, то він має право купувати те, що згідно із законом може бути продане, навіть якщо цей товар для нього є зайвим, непотрібним, а іноді і шкідливим - покупець може нікому не пояснювати, навіщо йому потрібна купівля, що він з нею робитиме. Усю повноту відповідальності він бере на себе. Соціальний працівник, який, усвідомлюючи свою відповідальність за результати спільної з клієнтом діяльності, спробує висловити свою точку зору з приводу способу вирішення проблеми клієнта, ризикує бути не почутим. Очевидно, що ефективність соціальної роботи неминуче знизиться, оскільки у клієнта, безумовно, немає необхідного досвіду вирішення конкретної проблеми і, крім того, він не може достовірно знати усіх можливостей соціальної служби.

По-друге, слід розібратися, за що, власне, платить клієнт. Соціальна робота дуже часто умовно представляється як послуга плюс співчуття. Що ж оплачується? Якщо тільки послуга, то "безкоштовне співчуття", що не входить в прейскурант, поступово стане формальністю, але формальним воно бути не повинно, оскільки клієнт часто приходить не стільки за послугою, скільки за розумінням, співчуттям, співчуттям. Якщо ж співчуття теж підлягає оплаті, то як визначити його вартість і ту мінімальну міру співчуття, яка має бути неодмінним додатком до послуги? Очевидно, що будь-яка відповідь на це питання буде така ж абсурдна, наскільки абсурдне і саме питання. Значить, і з цієї точки зору платність соціальної роботи може завдати збитку і їй, і клієнтам, і суспільству в цілому.

По-третє, якій має бути плата за послуги? У професійно-етичному кодексі, прийнятому Асоціацією працівників соціальних служб РФ є невеликий розділ, де розглядається питання про гонорари. У нім говориться, що гонорари мають бути "справедливі, розумні, тактовні і співвимірні з видами зробленої соціальної допомоги і із здатністю клієнта платити". Це формулювання, при усій її привабливості, таїть в собі декілька протиріч. Основне протиріччя полягає в тому, що далеко не завжди клієнт, що потребує дорогої послуги, буде платоспроможний. Тому, з урахуванням вищесказаного, плата за послуги може встановлюватися або на основі платоспроможності клієнта, або на основі дійсної вартості послуги. Але і той, і інший підхід можуть привести до того, що встане питання про соціальну справедливість. Нарешті, яку ж саме суму слід вважати "справедливою, розумною і тактовною"? Ту, яка відбиває вартість послуги, або ту, яку може заплатити клієнт, або ж ту, яку колеги стягують за аналогічні дії? Якщо брати приклад з колег (наприклад, з недержавної соціальної служби), то дуже скоро плата за послуги підніметься, оскільки порівнянню піддадуться якість, значущість роботи, її ефективність і тому подібне, і цілком доречним покажеться стягувати рівну плату за рівну якість, кількість і результати діяльності. Це таїть в собі небезпеку переродження соціальної роботи з демократичного в елітарний вид діяльності, призначений для забезпечених клієнтів. Таким чином, соціальна робота замість викорінювання дискримінації по будь-якій з можливих ознак може стати джерелом дискримінації за економічною ознакою. Неминучий вивід: не дивлячись на те, що Законом "Про основи соціального обслуговування населення в Російській Федерації" надання платних послуг дозволене, нині в нашій країні є істотні протипоказання для такої діяльності. Надання платних послуг державними і муніципальними соціальними службами має бути ретельно підготовлене з урахуванням етичності цього виду діяльності.

Професійно-етичний кодекс не слід розглядати як збірка готових рецептів на усі випадки життя і професійної практики, але це не означає, що їм неможливо користуватися. Не дивлячись на те, що моральність - індивідуальна якість особи, існують загальні для представників професійної групи, а значить, і для професійної діяльності в цілому, принципи, моральні норми і правила, що грають в сукупності роль своєрідних "рамок", що детермінують діяльність в основному. Саме такий характер мають професійно-етичні кодекси соціальної роботи - вони визначають своеобразные этико-аксиологические "рамки", в межах яких фахівці організовують свою діяльність. Положення кодексів не дають жорстких і однозначних рекомендацій, як поступати в тому або іншому випадку, тобто соціальний працівник, приймаючи рішення, проводячи їх в життя, звіряє свої дії з етичним кодексом, не втрачаючи при цьому самостійності і свободи вибору. І з іншого боку, наявність етичного кодексу не звільняє соціального працівника від обов'язку самостійного ухвалення рішення і від відповідальності за кінцевий результат у зв'язку з прийнятим рішенням. Свобода і самостійність соціального працівника полягає не у відмові від нормативних засад, прийнятих співтовариством у вигляді професійно-етичного кодексу, а в ухваленні рішень і діях на їх підставі.

Будучи віддзеркаленням професійно-етичної системи, її стани в конкретний момент часу, професійно-етичний кодекс не може бути чимось раз і назавжди даним, застиглим. Він не може претендувати на загальнозначущу і абсолютність, тобто претендувати на придатність в будь-який період часу, в будь-яких ситуаціях і обставинах. Відповідно до змін в професійно-етичній системі, умовах життєдіяльності людей, безпосередньому змісті, цілях і завданнях професійної діяльності і тому подібне він повинен періодично переглядатися, піддававшись великим або меншим змінам. Професійно-етичний кодекс повинен відповідати потребам суспільства і професійної групи і постійно удосконалюватися. Проте в період своєї дії професійно-етичний кодекс є документом, обов'язковим для керівництва в повсякденній професійній діяльності. Так, наприклад, в Етичному кодексі, прийнятому МФСР, є пряма вказівка на те, що цей кодекс може і має бути вдосконалений в міру необхідності у зв'язку із зміною соціальних обставин.

З вищесказаного можна зробити висновок, що професійно-етичний кодекс соціального працівника, при усій його стійкості і цілісності, не є замкнутою системою. Він відкритий і динамічний, що відбито в самому кодексі, і це зрозуміло: етичні принципи, норми правила і вимоги, відбиті в кодексі, не можуть і не мають бути незмінними, відсталими; вони зобов'язані відбивати не лише зміни в суспільстві, динаміку його розвитку, зміни в статусі окремих соціальних груп і індивідів, але і зміни, що неминуче відбуваються у зв'язку з цим в найпрофесійнішій діяльності, її суті і змісті, формах і методах. Ці зміни повинні знаходити своє віддзеркалення в зміні змісту норм і принципів, закладених в професійно-етичному кодексі, і внесенні до нього нових, обгрунтуванні цих норм і правил і опосередковано реалізуватися в способах їх практичного застосування в повсякденній професійній діяльності на будь-якому з рівнів соціальної роботи.

Професійно-етичний кодекс призначений, як вже говорилося, для регулювання професійної поведінки, стосунків і дій фахівців. Проте зрештою сфера застосування професійно-етичного регулювання стає істотно ширше і виходить за рамки професійної діяльності. Це природно, оскільки людина єдина і цілісна, і, як це часто буває, професійні поведінкові стереотипи привносяться до буденної життєдіяльності, тим паче, що професійно-етичний кодекс не вимагає від соціального працівника нічого такого, що могло б бути сприйнято негативно поза професійними рамками. Насправді, такі норми і принципи, які засновані на пошані і любові до людини і вимагають від особи чесності, уміння зберігати таємницю, виправдовувати довіру, прагнути до досконалості і тому подібне можуть бути визнані бажаними і для буденної життєдіяльності. Будучи перенесеними соціальним працівником з професійної сфери в буденну, вони можуть змінити стосунки, в які той вступає, сприяючи їх деякій этизации і гуманізації. Насправді, якщо дії і поведінка соціального працівника в повсякденній практичній діяльності, провідні якості його особи, відповідають вимогам професійної моралі, систематизованої в етичному кодексі, можна зробити висновок, що вони також відповідають загальним поняттям справедливості і добра, громадського і особистого блага. Ця відповідність означає також, що дії, поведінка і особово-моральний вигляд відповідають вимогам очікуванням суспільства по відношенню до професії взагалі і її окремим представникам зокрема.

Ця відповідність дає можливість говорити про соціальну роботу як істотний чинник підвищення рівня моральності суспільства. Такий вплив соціальної роботи здійснюється нею через позитивний моральний вплив змісту діяльності і моральності її представників як безпосередньо на учасників процесу діяльності - самих соціальних працівників, їх клієнтів і найближчого оточення, так і опосередковано, на соціум. Таким чином, специфічне этико-аксиологическое регулювання поведінки і дій соціального працівника в професійній сфері має своїм результатом регулювання життєдіяльності особи в цілому і через неї - регулювання громадських стосунків, їх гуманізацію.

Дотримання вимог професійно-етичного кодексу соціальним працівником - не формальність, а необхідна умова ефективності і результативності його повсякденної практичної діяльності, мірило його громадської значущості і цінності. Дотримання кожним соціальним працівником вимог професійно-етичного кодексу стає нині неодмінною умовою визнання і закріплення високого статусу професії в суспільстві, основою для завоювання авторитету і пошани її представників, самоповаги і самоствердження особи фахівця в професійній групі і в суспільстві.

При усій відмінності професійних етичних кодексів, прийнятих соціальними працівниками різних країн, усі вони мають загальні цілі і завдання, чим і обумовлена їх схожість. В той же час, етичні кодекси не можуть не мати відмінностей, обумовлених специфікою менталітету різних народів, їх національних звичаїв і традицій і рівнем соціально-економічного розвитку і статусом соціальної роботи в суспільстві.

Наприклад, російськими соціальними працівниками в 1994 році був прийнятий власний "Професійно-етичний кодекс соціального працівника Росії"В нім соціальний працівник розглядається як представник особливої, гуманної і делікатної професії, що є сполучною ланкою між особою, сім'єю і суспільством. Внаслідок важливості цієї місії, на першому місці в кодексі стоять вимоги до поведінки і особи фахівця. Вказується, що співробітник соціальної служби повинен підтримувати високі моральні стандарти професії, виключаючи нечесні дії, хитрощі і тому подібне. При цьому найважливішим напрямом діяльності фахівця є придбання і підтвердження професійної компетентності, забезпечення його професійного і особового зростання.

Значне місце займають в кодексі етичні зобов'язання фахівця перед клієнтом, колегами, керівною організацією, професією, суспільством, причому найважливіші з них - це зобов'язання перед клієнтами, інтереси яких є первинними. В той же час соціальний працівник повинен діяти так, щоб сприяти добробуту усього суспільства. Головним же завданням соціального працівника є виховання самостійності, активній суб'єктній позиції клієнта. Основними етичними принципами, якими повинен керуватися фахівець, є чесність і конфіденційність.

Важливе місце приділене в кодексі взаєминам з колегами і їх клієнтами. Підкреслюється, що стосунки з колегами мають бути побудовані на основі пошани, взаємної довіри, справедливості. У разі, якщо необхідно буде замінити колегу, фахівець повинен діяти так, щоб клієнт не потерпів збитку від заміни. Зобов'язання, дані керівної організації, мають бути виконані безумовно.

Відповідно до кодексу, кожен фахівець несе моральну відповідальність за свою діяльність в кожній конкретній ситуації. В той же час соціальний працівник розглядає себе як члена професійної спільності, носія унікальної професії, у зв'язку з чим несе відому відповідальність за діяльність своїх колег і сукупної професійної групи.

В цілому професійно-етичний кодекс соціального працівника Росії може грати певну роль в підвищенні ефективності професійної соціальної роботи, формуванні особового вигляду фахівця, підвищенні морального авторитету професії в суспільстві.

Професійно-етичний кодекс, прийнятий Міжнародною федерацією соціальних працівників і що називається "Етика соціальної роботи, : принципи і стандарти", істотно відрізняється від приведеного вище вітчизняного кодексу. Цей документ краще структурований; у нім позначена мета вступу професійно-етичного кодексу, дані вказівки по введенню цього документу в дію, його використанню національними асоціаціями соціальних працівників.

Кодекс складається з двох документів: "Міжнародна декларація етичних принципів соціальної роботи" і "Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників". У першому з них приведені основні етичні принципи соціальної роботи : облік унікальності і цінності людини, його права на самореалізацію, турбота про добробут суспільства, соціальна справедливість, рівність, заборона на дискримінацію, пошана особистої недоторканості і інші. Підкреслюється, що соціальний працівник повинен діяти на благо клієнта, але не в збиток іншим, точно так, як і право на самореалізацію однієї особи не повинне ущемляти прав інших людей. У особливому розділі представлені основні проблемні області, або зони етичних конфліктів, які можуть розглядатися і дозволятися колективно.

У другому документі - "Міжнародних етичних стандартах соціальних працівників" - вказується, що соціальна робота багато в чому виходить з гуманістичних ідеалів і є універсальною можливістю задоволення людських потреб, що виникають в процесі взаємодії особи і суспільства, а також розвитку потенціалу людини. Цей документ містить основні правила і стандарти соціального працівника по відношенню до клієнтів, агентств і організацій, колег, професії. Відповідно до них соціальний працівник повинен діяти так, щоб забезпечувати досягнення максимального блага найбільшою кількістю людей. У своїй діяльності фахівець повинен спиратися на своїх власних і своїх колег знання і навички, потенціал клієнта, можливості організацій і агентств, проте при цьому нести персональну відповідальність за свою діяльність. Важливою при цьому являється діяльність по захисту, вдосконаленню і розвитку професії.

В цілому слід зазначити, що нині спостерігається виразна тенденція до кодифікування соціальної роботи як специфічного виду професійної соціальної діяльності. Необхідність цього очевидна. При цьому, звичайно, національні асоціації враховують, що в соціальних службах працюють не лише соціальні працівники, але і представники інших професій. Внаслідок цього неминучим представляється такий підхід до розробки професійно-етичного кодексу, який дозволяв би усім фахівцям, що працюють в соціальній службі, знаходитися в одному етичному просторі, тобто норми і принципи, правила і вимоги, закладені до кодексу, повинні носити по можливості загальніший характер. З іншого боку, соціальні служби частенько спеціалізуються, роблячи клієнтам той або інший досить вузький перелік послуг, працюючи з вузькою групою клієнтів. В цьому випадку доцільною представляється розробка спеціалізованого кодексу. Проте і в першому, і в другому випадках професійно-етичний кодекс не міститиме в собі дріб'язкових рецептів. Процес виховання і становлення фахівця передбачає навчання його навичкам роботи в етичному просторі, етичному аналізу, оцінці, які допоможуть соціальному працівникові прийняти етично вірне рішення в скрутній ситуації.

При розробці професійно-етичного кодексу необхідно виходити з наступного:

1. Необхідність професійно-етичного кодексу. Кодекс може бути розроблений для будь-якої галузі, для будь-якої професії, але, як вже говорилося, не кожна професійна діяльність гостро вимагає додаткової етичної регламентації. У деяких професіях цілком може бути досить використання загальних моральних принципів і норм для забезпечення тих стосунків між представниками професії, які забезпечать ефективність діяльності. Будучи необгрунтовано формально розробленим і введеним, професійно-етичний кодекс може так і залишитися ще одним формальним документом, відомим тільки своїм розробникам.

2. Знання специфіки професійної діяльності. Саме специфіка професійної діяльності визначає форми, методи і спрямованість професійно-етичної регуляції, її особливості. Тому, щоб професійно-етичний кодекс став органічним і необхідним в повсякденній професійній діяльності, він має бути спеціалізований.

3. Знання етики взагалі і професійної етики зокрема. У професійно-етичному кодексі, не дивлячись на те, що він має бути доступний для розуміння і виконання рядовими працівниками, використовуються ідеї, поняття і категорії загальної філософської етики. В той же час відомо, що деякі найбільш загальні категорії філософської етики широко використовуються не лише в професійній, але і в буденній мові, причому їх буденний сенс не завжди співпадає з науковим визначенням. Так, наприклад, в ужитку етика і мораль - практично одне і те ж, тоді як в науковій мові вони розрізняються. Від розробника кодексу вимагається знання не лише етичного категоріального апарату, але і основних ідей, законів і тому подібне, щоб професійно-етичний кодекс відповідав уявленням про його науковість.

4. Глибоке знайомство з найважливішими національними звичаями і традиціями. Звичаї і традиції, будучи невід'ємною частиною громадського буття, концептуально відбиваються в професійно-етичному кодексі, хоча прямих вказівок на їх облік зазвичай не робиться.

5. Знання і можливість вирішення процедурних питань. Як говорилося, професійно-етичний кодекс має бути легитимизирован; інакше він залишиться надбанням лише одного розробника.

Як правило, розробка професійно-етичного кодексу здійснюється групою розробників ініціативно або за завданням професійної асоціації. Послідовність опрацювання частин (розділів) кодексу може бути різною, проте доцільно дотримуватися тієї, яка вказана вище, оскільки вона логічна. Наприклад, правильніше спочатку визначитися з місцем і роллю професійно-етичного регулювання, його цілями і завданнями, а вже потім переходити до його способів і на основі цього - до образу ідеального фахівця, що задовольняє вимогам професії, а не навпаки.

Після підготовки проекту кодексу доцільно провести його експертизу з метою виключення можливих істотних недоліків, протиріч і тому подібне і після внесення відповідних правок приступати до проведення процедури обговорення і прийняття кодексу. Одночасно слід пропрацювати і тактику популяризації кодексу, доведення його до кожного фахівця, щоб професійно-етичний кодекс став дійсно важливим і в той же час буденним документом: введення професійно-етичного кодексу тільки тоді зможе досягти мети, коли кожен фахівець буде глибокий знать його зміст і уміти співвідносити свої дії з його основними положеннями.

Перелік зразкових контрольних питань

1. Суть і зміст, структура, цілі і завдання професійно-етичного кодексу соціальної роботи

2. Основні тенденції в кодифікуванні професійно-етичних систем

3. Суть і зміст професійно-етичних кодексів соціальної роботи за кордоном і в Росії

4. Структура професійно-етичного кодексу і її обгрунтування

Перелік зразкових завдань для самостійної роботи (тематика рефератів, контрольних робіт і доповідей)

1. Механізми этико-ценностного регулювання поведінки, діяльності і стосунків

2. Професійно-етичне кодифікування діяльності : історичні аспекти

3. Этико-аксиологические аспекти надання платних соціальних послуг населенню

4. Професійно-етичний кодекс соціального працівника Росії (концепція і проект)

Зразковий перелік питань до эзамену

1. Професійно-етичний кодекс соціального працівника Росії, його основні елементи

2. Професійно-етичний кодекс МФСР, його основні елементи

1. Місце і роль професійно-етичного кодексу в соціальній роботі

3. Суть і призначення професійно-етичних кодексів в соціальній роботі

4. Моральна норма як структурний компонент професійної моралі в соціальній роботі

5. Этико-аксиологические основи вирішення конфліктів в соціальній роботі

6. Роль професійно-етичної системи соціальної роботи в гуманізації громадських стосунків

7. Морально-нормативна регуляція соціальної роботи як системи

8. Професійно-етичні конфлікти в соціальній роботі, їх прояв і способи вирішення

2. Етика і етикет в соціальній роботі: загальне і особливе, взаємозв'язок і взаємовплив