Поняття «інвалід», «інвалідність», «особа з обмеженими можливостями». Структура інвалідності в Україні та динаміка працевлаштування інвалідів

В Законі України «Про реабілітацію інвалідів» надається тлумачення основних понять. Інвалідність сьогодні вже не є синонімом непрацездатності, це міра втрати здоровۥя та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.

Інвалід − це особа із стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового або фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.

Обмеження життєдіяльності − повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки.

Чисельність інвалідів в Україні на 2008 рік за даними ООН становила 3 млн. осіб, за даними Мінпраці − 2,5 млн. осіб, за даними Мінстату −2,7 млн. осіб. Кількість інвалідів − 53 на 1000 населення.

Серед інвалідизуючих захворювань перше місце посідають хвороби систем кровообігу та дихання (23, 8%), друге − онкологічні захворювання (16,1%), третє − розлади психіки та нервової системи (15,7%). Структуру інвалідності варто враховувати при наданні особам із обмеженими можливостями профорієнтаційних послуг, організації професійного навчання, підборі підходящих вакансій. Знати особливості впливу окремих захворювань на працездатність людини важливо при створенні спеціальних робочих місць. Розуміння медико − соціальних проблем інвалідів як фахівцями служби зайнятості, так і роботодавцями є основою налагодження ефективного ділового спілкування з метою реалізації права інвалідів на гідну працю.

Удосконалення нормативно − правової бази, вирішення питання щодо отримання непрацюючими інвалідами статусу безробітних, покладання повноважень щодо працевлаштування інвалідів на службу зайнятості поставило перед її фахівцями серйозні завдання, що потребують інноваційних підходів щодо їх ефективного вирішення. Специфіка осіб із обмеженими можливостями як клієнтів служби зайнятості потребує від державних службовців набуття відповідних спеціальних знань, в тому числі правової, психологічної підготовки. Також потребує вирішення проблема доступності для інвалідів послуг служби зайнятості, що вимагає нових організаційних заходів.

Роль служби зайнятості у забезпеченні професійної та трудової реабілітації інвалідів.

Кожна держава відповідно до рівня свого розвитку формує соціальну та економічну політику по відношенню до інвалідів. Одним із основних критеріїв ефективності цієї політики має бути орієнтація на досягнення повної реабілітації – зняття статусу інваліда, або часткової реабілітації – переходу у більш легку групу інвалідності.

Реабілітація − це сутність третинної профілактики, процес, за допомогою якого намагаються попередити інвалідність в період лікування хвороби та допомогти інвалідам досягти максимальної фізичної, психічної та соціальної повноцінності, можливої в межах існуючої хвороби. Це система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усунення обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство.

Професійна реабілітація − це система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи.

Трудова реабілітація − система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць.

Інваліди, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

Здійснення професійної і трудової реабілітації інвалідів як складової реалізації його індивідуальної реабілітаційної програми має здійснюватись медико−соціальним експертними комісіями в тісній співпраці з відділами професійної орієнтації центрів зайнятості. Направлення інваліда до центру зайнятості для вирішеня питань професійної орієнтації, професійного навчання чи працевлаштування має здійснюватись лише медико−соціальними експертними комісіями (МСЕК) з обовۥязковим зазначенням наявних показань та протипоказань до окремих видів праці, вимог до умов і режиму праці та навчання. Це є перший етап професійної реабілітації інвалідів.

Професійна орієнтація, професійне навчання, працевлаштування, створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування згідно з трудовими рекомендаціями медико-соціальної експертної комісії становлять другий етап професійної реабілітації інвалідів , що здійснюється рядом організацій та установ, основними з яких є: місцеві органи соціального захисту населення, державна служба зайнятості населення, Фонд України соціального захисту інвалідів, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, підприємства та організації, громадські організації інвалідів.

Функціями державної служби зайнятості щодо працевлаштування інвалідів визначено:

− облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;

− створення банку даних з професіограм професій та видів робіт на підприємствах у зоні обслуговування;

− облік інвалідів, які самостайно звернулися по допомогу у працевлаштуванні або направлені МСЕК та відділами соціального захисту населення;

− надання консультацій з питань працевлаштування, умов та оплати праці, професійної підготовки, підвищекння кваліфікації та перепідготовки, можливостей навчання інвалідів;

− профорієнетація, поглиблена профконсультація, профдобір або профвідбір, визначення професійної придатності особи з обмеженою працездатністю з урахуванням професійних інтересів, нахилів, здібностей, наявних у інваліда професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико−соціалної експертизи;

− сприяння працевлаштуванню осіб з обмеженою працездатністю, направлення на професійне навчання непрацюючих інвалідів які мають право на допомогу по безробіттю за рахунок коштів Фонду загальнообовۥязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а інвалідів які не мають право на допомогу по безробіттю − за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;

− розробка та узгодження зі службою МСЕК переліку професій, з яких проводиться навчання інвалідів державною службою зайнятості;

− створення координаційної ради з питань професійної орієнтацції населення, до складу якої повинні обовۥязково входити представники органів охорони здоровۥя та служби МСЕК;

− розробку та подання пропозицій до обласної програми зайнятгості населення по роздлілу зайнятості осіб з обмеженою працездатністю;

− участь у роботі ради у справах інвалідів при облдержадміністрації;

− узагальнення результатів робот из питань професійної реабілітації інвалідів та інформування адміністративно−територіальних органів влади з пропозиціями щодо покращення цієї роботи;

− щоквартальне подання місцевим органам праці та соціального захисту населення інформації щодо працевлаштування інвалідів;

− створення координаційної ради з питань зайнятості населення при облдержадміністрації з метою попередження прихованого безробіття, підготовка обласних программ зайнятості населення, в тому числі осіб із обмеженою працездатністю.

Третій, заключний етап професійної реабілітації інвалідів зводиться до проведеня контролю за їхнім своєчасним та якісним працевлаштуванням, що здійснює, головним чином, МСЕК.

Форми та методи взаємодії установ, що входять до моделі державної системи професійної реабілітації інвалідів, передбачають їхню участь у роботі позавідомчого органу − ради у справах інвалідів при держадміністрації та в роботі координаційної ради з питань професійної орієнтації населення.

Отже, актуальним є вирішення питання забезпечення для осіб з обмеженими можливостями здатності на рівних конкурувати на ринку праці завдяки медико-соціальній, професійній, трудовій реабілітації.