Принципи державного регулювання соціального захисту інвалідів у сфері соціально – трудових відносин

Права інвалідів є предметом значної уваги з боку міжнародних організацій. Необхідність посилення гарантій захисту прав інвалідів спонукала міжнародну спільноту до активних дій. Усередині минулого століття з трибуни ООН інвалідність була названа “мовчазною трагедією”. Щоб вирішити цю проблему, ООН розробила ряд положень, що мають велике значення для регулювання правовідносин інвалідів і суспільства:

- Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 р . прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини .⁸

- 16 грудня 1966 р . Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Міжнародна Конвенція з цивільних, політичних, економічних, соціальних і культурних прав.⁹

- 1965 р . була прийнята Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації¹⁰, а в 1979 р. - Декларація про ліквідацію дискримінації стосовно жінок.

Незважаючи на те, що зазначені документи не мають прямого відношення до інвалідів, проте вони проголосили рівність прав

“ людей без виключення ” - отже, й інвалідів також .

- 20 грудня 1971 р . Генеральна Асамблея ООН визнала права людей з порушенням функцій організму і прийняла Декларацію про права інвалідів .

- З метою доведення проблеми інвалідності до свідомості всіх і кожного 1981 рік ООН було проголошено Міжнародним Роком Інваліда .

- Наступне десятиріччя -1983-1992 рр . - було визнано Десятиліттям інвалідів, що дало можливість урядам багатьох країн виконати рекомендації ООН щодо дискримінації інвалідів і змінити громадську думку з цієї проблеми . Міжнародні організації інвалідів почали співпрацювати з ООН на конкретнішому рівні і включилися в розробку своїх проектів і програм .

- Наприкінці Десятиліття інвалідів , у грудні 1992 р ., Генеральна Асамблея проголосила 3 грудня Міжнародним днем інваліда. Комісія з прав людини прийняла резолюцію, яка визначила цей

день як день рівних прав і можливостей інвалідів .

- 28 грудня 1992 р . 48 сесією Генеральної Асамблеї ООН були прийняті Стандартні Правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів. Правила охопили всі аспекти життя інвалідів, а також рекомендації для урядів, стосовно того, які заходи необхідні для забезпечення інтеграції інвалідів у життя суспільства .

- 13 грудня 2006 р . Генеральна Асамблея ООН схвалила Конвенцію про права інвалідів¹¹.

Конвенцією визначено основоположні принципи забезпечення прав інвалідів :

a) повага притаманної людині гідності, її особистої самостійності, включаючи свободу робити, свій власний вибір, і незалежності ;

b) недискримінація ;

c) повне й ефективне залучення і включення в суспільство ;

d) повага особливостей інвалідів і їх прийняття як компонента людської різноманітності й частини людства ;

e) рівність можливостей ;

f) доступність ;

g) рівність чоловіків і жінок .

У цілому принципи і керівні орієнтири, що містяться у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів, у Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів , у Конвенції про права інвалідів мають велике значення з погляду впливу на формулювання й оцінку політики щодо захисту прав інвалідів на національному рівні .

Мета вищезазначених документів полягає в заохоченні країн до захисту і забезпечення повного, на рівних умовах здійснення всіма інвалідами прав людини і основних свобод , а також до заохочення поваги гідності інвалідів .

У цілому світовою наукою та практикою у сфері захисту прав інвалідів запрпоновано новітній підхід до визначення правового статусу інвалідів. В основі цього підходу лежить ідея розширення прав усіх, а не тільки інвалідів. Це відкриває шлях до набору благ , якими людина може користуватися в суспільстві завдяки реалізації своїх прав і можливостей. На основі права людина може отримувати одні й відмовлятися від інших можливостей .

Відповідно до світових стандартів відбувається формування ставлення та розвиток системи захисту інвалідів у більшості цивілізованих країн світу. Цей процес розпочався в нашій державі

прийняттям важливих документів, спрямованих на визначення правових засад життєдіяльності інвалідів .

Необхідність активної політики України у сфері захисту прав інвалідів продиктована тим, що в країні проживає понад 2,5 млн інвалідів . Протягом останніх років в Україні здійснюються заходи

щодо гармонізації вітчизняного законодавства і міжнародних стандартів з метою повного забезпечення захисту прав інвалідів .

Право на працю - одне з основних прав людини. Уперше це право було проголошене у Загальній декларації прав людини¹². Ст. 23 Декларації гласить, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці й на захист від безробіття. У Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права¹³ зазначається , що право на працю - це право кожної людини на отримання можливостей заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується .

Основний принцип міжнародно регулювання праці - рівність у здійсненні прав і свобод людини. Рівність у праці виключає дискримінацію, під якою розуміється будь - відмінність, недопущення або перевага, що встановлюються за ознакою раси, статі, релігії, соціального походження, віку, сімейного стану, що приводять до порушення рівності можливостей у галузі праці і занять .

Відповідно до ст . 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю¹⁴. Інваліди володіють усією повнотою прав і свобод людини і громадянина. Проте свобода завжди полягає в

можливості вибору. Свобода праці визначається можливістю людини вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, добровільно і свідомо обирати конкретні форми її застосування .

Особи, що мають фізичні, психічні чи розумові проблеми, певною мірою ізольовані від суспільства й позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам, зокрема у створенні безбар ’єрної інфраструктури, забезпеченні безперешкодного доступу до інформації , професійного навчання, комунікації .

Тобто прагнення інвалідів реалізувати своє право на працю на практиці пов’язане з необхідністю подолання численних соціальних проблем майже в усіх аспектах життєдіяльності цієї категорії населення. Це - проблеми медичної, психологічної та соціальної допомоги, пенсійного страхування, доступності архітектурних споруд і транспортних засобів, реалізації творчих здібностей, здобуття освіти, працевлаштування, комунікації (зв’язку, спілкування, отримання і надання інформації тощо ), інші соціальні проблеми, зумовлені станом здоров’я та обмеженими можливостями осіб з інвалідністю .

Незважаючи на існуючі обмеження життєдіяльності , інваліди повинні мати рівні можливості для

здійснення права на працю. Людина з інвалідністю - це насамперед людина. Її інвалідність - вторинна. Рівні можливості та рівне ставлення у сфері праці - це не привілеї чи особливі переваги, це права .

Виходячи з того, що людина з інвалідністю об’єктивно має специфічні додаткові труднощі, проблема створення відповідних умов для забезпечення їй рівних можливостей у сфері трудової діяльності та професійного навчання набуває відповідного специфічного змісту і певних особливостей. Обмеження життєдіяльності осіб з інвалідністю призводить до необхідності здійснення державою відповідних заходів щодо забезпечення інвалідам рівних умов для реалізації ними законодавчо визначених прав у сфері праці .

Держава повинна розв’язати проблему бар’єрів, що перешкоджають доступу інвалідів на ринок праці. Політика відносно осіб з обмеженими можливостями у нашій країні протягом багатьох років ґрунтувалася на принципах ізоляції і матеріальної компенсації, що породили незнання суспільством проблем інвалідів, непідготовленість матеріально -технічної, соціальної, фінансової і

правової бази для їх розв’язання та неготовність самих інвалідів до активної життєвої позиції.

Особи з інвалідністю потребують допомоги, щоб самим контролювати своє життя . За роки незалежності в Україні відбулися значні соціальні зрушення, що позначилися й на активізації уваги

суспільства і держави до найменш захищених у соціальному плані громадян, серед яких інваліди посідають одне з перших місць.

І суспільство, і інваліди відходять від поняття, що благополуччя осіб з обмеженими фізичними, психічними, розумовими можливостями є найкращим, коли вони перебувають в оточенні інвалідів .

Усе більшу підтримку в суспільстві знаходить новий підхід до поняття інвалідності, в основі якого принцип інтеграції . На основі права “людина може використати одні і відмовитися від інших

можливостей”. У підходах на основі прав людини пропонуються шляхи зміни соціального оточення і перетворення його в більш інклюзивне середовище, не допускається відторгнення інвалідів або їх ізоляція в спеціальних установах. Таким чином, акцент з адаптації інваліда до“нормального” суспільного життя зміщується на зміну самого соціуму .

Основним принципом державної політики щодо інвалідів залишається принцип доступності, який був проголошений в резолюції Генеральної Асамблеї 1997 р. як пріоритетне завдання сприяння забезпеченню рівних можливостей для інвалідів. Доступність середовища - поняття загальне. Приділення цьому чиннику першочергової уваги є віддзеркаленням перенесення акценту з медичних аспектів інвалідності, з догляду за інвалідами, їх захисту і надання їм допомоги в адаптації до “нормальних” соціальних структур на застосування соціально -економічних моделей. Сприяння забезпеченню рівних можливостей здійснюється шляхом зміни середовища, розширення прав і можливостей інвалідів, їх участі в житті суспільства. Доступність - це не турбота про окрему соціальну групу, а найважливіша передумова для поліпшення становища всіх. Доступ - це не акт і не стан , а свобода вибору, що даєможливість увійти до якогось середовища, переміщатися в ньому, спілкуватися з ним або користуватися ситуацією .

Критерії універсальності доступу повинні враховувати :

- соціальний контекст;

- конкретну ситуацію , в якій може перебувати будь - людина;

- вікові й культурні чинники;

- результати аналізу взаємодії між людиною і середовищем .

Завданням держави є забезпечення соціального захисту і повної інтеграції інвалідів в економічне і суспільне життя, створення для них можливостей досягти однакового з іншими громадянами країни рівня життєдіяльності, у тому числі у сфері доходів, освіти, зайнятості, охорони здоров’я тощо .

Створення рівних можливостей - процес, за допомогою якого такі загальні системи суспільства, як фізична культура і спорт, житловий фонд і транспорт, соціальний захист й охорона здоров’я, освіта та працевлаштування, культура, включаючи відпочинок, стають доступними для всіх¹⁵.

ТАКИМ ЧИНОМ: державна політика щодо вирівнювання можливостей інвалідів повинна базуватися на принципі розбудови "суспільства для всіх ”. У "суспільстві для всіх ” кожна людина зі своїми правами й обов’язками повинна відігравати важливу й активну роль. Основним принципом державної політики щодо забезпечення рівних можливостей для інвалідів залишаються принципи недискримінації , інтеграції та доступності .