2. Легітимність та легальність влади.

Для характеристики політичної влади використовується також термін “легальний”, що означає “законний”. Легальна влада – це влада, що встановлена у законному порядку і діє відповідно до закону.

Легальність є формально-юридичною, а легітимність – соціокультурною характеристикою влади. Це означає, що легітимність може оцінюватися, навіть вимірюватися, але не піддається повній формалізації.

5.3. Ознаки легітимності політичної влади.

1. Встановлення влади в результаті демократичних процедур. Цей критерій є основним з точки зору ліберально-демократичної позиції. Влада, встановлена насильницьким шляхом, не визнається легітимною.

2. Здатність володіти ситуацією в країні, підтримувати в суспільстві стабільність.

Цей критерій вважається пріоритетним з позицій політичного реалізму. А це означає, що навіть встановлена незаконним шляхом влада (наприклад, у результаті революції чи воєнного перевороту), за умови її ефективності з часом може бути визнана громадянами та світовим співтовариством правомірною, тобто отримати легітимність. Така ситуація склалася, наприклад, У Бразилії та Чилі, де встановлена в результаті воєнного перевороту державна влада зуміла підтримати внутрішній порядок у країні, забезпечила соціальну та політичну стабільність, економічний прогрес та підвищення добробуту населення. Ситуація може скластися і протилежно, коли встановлена демократичним шляхом державна влада з часом втрачає підтримку громадян, наприклад у разі невдалих реформ чи тотальної корумпованості можновладців. Такі дії є прямим шляхом до втрати легітимності.

3. Стабільність соціально-економічної і політичної системи в конкретній країні може бути ознакою легітимності пануючої влади.

4. Результати виборів чи референдумів можуть бути показником легітимності. Хоча цей зв’язок і не є прямим, зрозуміло, що чим меншою є частка громадян, які беруть участь у виборах, тим нижчим є рівень легітимності влади. Водночас високий відсоток громадян, що взяли участь у виборах, сам по собі не є гарантією легітимності влади, оскільки така участь може бути відверто чи приховано примусовою.

5. Рівень примусу, що застосовується у здійсненні владних функцій.

6. Наявність спроб скинення уряду чи лідера.

7. Вияви громадянської непокори.

8. Масовість демонстрацій на підтримку чи проти влади.

Основні причини делегітимізації влади:

1. Суперечність між пануючими в суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти.

2. Суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недемократичною соціально-політичною практикою.

3. Відсутність у політичній системі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу.

4. Бюрократизація і корумпованість державного апарату.

5. Націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади.

6. Дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади.

7. Нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми.