Тема 9. Основні принципи та методи внутрішнього застосування мінеральних вод.

9.1. Прийом мінеральної води внутрішньо: склад, місце і час прийому мінеральної води, частота прийому та дозировка, температура мінеральної води.

9.2. Види внутрішнього застосування води (показання).

9.3. Механізм дії мінеральних вод.

9.1. Прийом мінеральної води внутрішньо: склад, місце і час прийому мінеральної води, частота прийому та дозировка, температура мінеральної води.

Україна має великі запаси лікувальних мінеральних вод. З лікувальною та оздоровчою метою в країні використовуються різні за хімічним складом та фізичними властивостями підземні мінеральні води, які формуються у різних геологічних та гідрогеологічних умовах земний кори. В Україні на теперішній час експлуатується більше 200 родовищ мінеральних вод, у тому числі 114 родовищ, запаси яких затверджені Державною комісією з запасів корисних копалин.

Першою спробою упорядкування переліку мінеральних вод, яки використовуються станом на 1 січня 1996 року, став Кадастр мінеральних вод України.

Під родовищами мінеральних вод розуміють накопичення у певних геолого-гідрогеологічних структурах вод із кондиційним для лікувального використання хімічним складом та фізичними властивостями.

До переваги внутрішнього застосування мінеральних вод відносять:

• практичне відсутність протипоказань та алергійних реакцій;

• можливість тривалого застосування, особливо у домашніх умовах, із застосуванням мінеральних вод, яки знаходяться у пляшках;

• лікувальний вплив на організм людини.

Під назвою «мінеральні води» розуміють підземні води, яки мають лікувальну дію на організм людини, що обумовлено або підвищеним вмістом корисних біологічно активних речовин, їх іонним або газовим складом, або загальним іонно-соляним складом.

Поняття «мінеральні води» з'явилося у літературі починаючи з 16 століття. Першими науковими дослідженнями на початку 19 століття було встановлено, що лікувальні властивості мінеральних вод обумовлені їх хімічним складом та температурою.

При внутрішнім застосуванні мінеральних вод враховують наступні положення:

1). Місце та час прийому мінеральної води. На курортах внутрішнє застосування мінеральних вод здійснюється безпосередньо біля джерела, де будуються бювети (місце для пиття, із франц.). Бювети звичайно розміщують над каптажем або біля нього у спеціально збудованих будівлях, які надають змогу проводити прийом мінеральної води у прохолодну пору року. Рекомендовано будувати бювети на відстані 1-1,5км від спальних, лікувальних корпусів, їдалень курортів. Бювет призначений для зберігання лікувальних властивостей мінеральної води та запобігання її забруднення. При будуванні трубопроводу від каптажу до бювету повинні бути враховані наступні умови: трубопровід повинен бути виготовлений із некорозійних матеріалів, з обов'язковим укладанням його у канал або футляр. У бюветах повинна бути змонтована спеціальна апаратура, яка дозволяє систематично проводити режимні спостереження (температура, дебіт), здійснювати підігрів або охолодження води.

Має значення темп та час прийому мінеральної води відносно до часу прийому їжі, що залежить від захворювання, яке має пацієнт. 2). Частота прийому та дозування мінеральної води. Частіше мінеральну воду приймають 3 рази на день. У залежністю від наявності деяких захворювань частота прийому може збільшуватися або зменшуватися. Разова доза мінеральної води малої та середньої мінералізації (2-12 г/л) визначається із розрахунку 3-3,3мл на 1кг ваги тіла пацієнта. При прийомі вод меншої мінералізації (нафтуся, березівська та ін..) разова доза призначається із розрахунку 4-4,5 мл на 1 кг ваги тіла пацієнта. Води з мінералізацією більше 12 г/л розбавляють маломінералізованою або прісною водою.

3). Температура мінеральної води. При необхідності мінеральні води підогрівають або охолоджують, що залежить від характеру захворювання пацієнта, провідних симптомів, стану шлункової секреції, наявності супутніх захворювань. Нижче 20°С та вище 45°С мінеральну воду для пиття не застосовують.

4). Тривалість прийому мінеральної води. Також залежить від захворювання пацієнта. У санаторно-курортних закладах мінеральну воду призначають на 18-24 доби. Мінеральну воду у пляшках в домашних умовах приймають на протязі 4 тижнів, в окремих випадках курс може бути збільшено до 6-8 тижнів в залежності від стану здоров'я та особливостей перебігу захворювання.

2. Залежно від мінералізації, наявності специфічних компонентів, застосування питні мінеральні води підрозділяються:

• природні столові;

• лікувально-столові;

• лікувальні.

До природних столових відносяться води з мінералізацією менш 1,0г/л. Використовуються як питні освіжаючи напої.

До лікувально-столових вод відносяться води з мінералізацією від 1,0 до 8,0 г/л усіх хімічних груп і від 1,0 до 15 г/л - гидрокарбонатні натрієві, гидрокарбонатно-хлоридні, хлоридно-гидрокарбонатні натрієві або води з меншою мінералізацією, які містять біологічно активні мікроелементи і з'єднання в кількості, не нижче бальнеологічних норм, прийнятих для питних мінеральних вод.

До лікувальних мінеральних вод належать природні води з мінералізацією більше чим 8 г/л для всіх хімічних груп і більше 15 г/л для гидрокарбонатних вод, хлоридно-гидрокарбонатних вод, а також вод меншої мінералізації при змісті в них біологічно активних мікроелементів - арсена, сульфідів, радону не нижче припустимих концентрацій.

9.2. Види внутрішнього застосування води (показання).

До методів внутрішнього застосування мінеральних вод відносять:

• питне лікування;

• спеціальні методи внутрішнього прийому мінеральних вод: беззондове зондування, промивання кишок, промивання та зрошення шлунка, мікроклізми та ін.. Спеціальні методи застосовуються тільки у санаторно-курортних закладах під наглядом медичного персоналу, вибір методу залежить від характеру захворювання.

- інгаляції з мінеральною водою.

Розрізняють бальнеологічні курорти із переважним зовнішнім застосуванням мінеральних вод: Немірів, Любень Великий, Хмельник, та ін..; курорти із переважним внурішним застосуванням мінеральних вод: Березовські, Миргород, Моршин, а також змішані - Бердянськ, Кирилівка, Куяльник, Трускавець, закарпатські санаторно-курортні заклади та ін.. Питні курорти призначають пацієнтам із захворюваннями органів травлення, обміну речовин, нірок. Бальнеологічні курорти з мінеральними водами для зовнішнього застосування призначають пацієнтам із захворюваннями органів кістково-м'язової системи, нервової, органів кровообігу, статевої системи.

У комплексі санаторного лікування більшість бальнеологічних курортів застосовують лікувальні грязі (Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Кирилівка та ін..), кліматолікування, преформовані фізичні чинники - фізіотерапію та інш.

9.3. Механізм дії мінеральних вод.

Існуючі уявлення про загальні механізми дії питних мінеральних вод ґрунтуються на фундаментальних засадах школи академіка І.П Павлова, в наступні роки вони доповнювалися новими науковими фактами. У вітчизняній бальнеології існують різні теоретичні обґрунтування механізму дії мінеральних вод на організм. Однак переважаючими були теорії, які полягали у намаганні пояснити цілющу дію мінеральних вод, виходячи з їхнього хімічного складу та нейрогенних реакцій організму. Оздоровча дія питних мінеральних вод - це складний багатоланковий процес, який складається зі сполучення місцевих та загальних механізмів.

Місцеві чи порожнинні дії починаються при питному використанні вже у ротовій порожнині, продовжуються в шлунку, кишечнику та закінчується після повного всмоктування води та її елементів у кишечнику.

Багато в чому місцева дія мінеральної води залежить від її фізико-хімічного складу. У мінеральних водах виявлено до 50-ти різних хімічних елементів. Однак основними мінеральних водах є 7іонів, які у більшому ступені визначають її лікувальні властивості. До них належать:

• аніони гідрокарбонатний, хлору, сульфатні;

• катіони натрію, калію, кальцію, магнію.

Біологічна та терапевтична дія цих іонів різна. Мінеральні води, крім основного складу солей, містять велику кількість мікроелементів. Незважаючи на те, що в мінеральних водах мікроелементи знаходяться у невеликій кількості, фізіологічно дія їх виявляється дуже чітко, що й обумовлює у ряді випадків показання до їх використання. До них належать: миш'як, залізо, кобальт, йод, марганець, мідь, бром, бор, цинк та ін..