Тема 7. Концепції рекреаційних систем

7.1. Концепція рекреаційних систем В.Преображенського.

7.2. Територіальні рекреаційні системи.

7.3. Характеристика підсистем територіальних рекреаційних систем.

7.1. Концепція рекреаційних систем В.Преображенського.

Теорія територіальних рекреаційних систем як предмета наукового дослідження і однією з основних форм організації відпочинку і туризму. Вся система понять цього наукового напрямку базувалася на антропоцентрическом характері систем рекреації і туризму, що означає замикання всіх системних зв'язків на потреби туриста. На цій методологічній основі були розроблені принципи оцінки рекреаційного попиту, природних та культурно-історичних рекреаційних ресурсів, інфраструктури, що забезпечує функціонування і розвиток рекреаційних районів. Цим пояснюється недостатня розробленість економічних і управлінських аспектів туризму. Досить слабо виявилися розробленими багато прикладні питання організації та інформації в галузі туризму та рекреації. Існує велика кількість визначень даних понять. Вчення про рекреаційні системах, розроблене професором В.С. Преображенським ще в 60-х роках XX століття було центральним у всіх наукових дослідженнях, присвячених такому багатогранному явищу як рекреація. При цьому базисним поняттям для подібного роду дослідженням є поняття «рекреаційна система».

Рекреаційна система - складна соціально керована (частково самокерована) система, центральною підсистемою якої є суб'єкти туризму, а цільовою функцією - найповніше задоволення їх рекреаційних потреб.

Рекреаційна система складається з взаємопов'язаних підсистем: відпочиваючих, туристів, природних комплексів, матеріальної бази та рекреаційної інфраструктури, обслуговуючого персоналу та органу управління.

Природний комплекс - взаємопов'язане і взаємообумовлені поєднання природних об'єктів і явищ - виступає не тільки як ресурс, але і як умова задоволення рекреаційних потреб людей.

Специфічними характеристиками природних комплексів є їх ємність, стійкість, комфортність, різноманітність, привабливість. Група відпочиваючих характеризується параметрами поведінки, описуваними за допомогою циклів рекреаційних занять. Відносини з іншими підсистемами диференціюються залежно від соціальної, вікової, психологічної, національної, професійної, регіональної та індивідуальної вибірковості певних груп людей, умов і ресурсів рекреації. Технічні системи забезпечують звичайну життєдіяльність відпочиваючих та обслуговуючого персоналу і задовольняють специфічні рекреаційні потреби туристів. Обслуговуючий персонал за допомогою технічних систем виробляє, збирає, зберігає та доставляє відпочиваючим комплекс послуг, видаляє і утилізує відходи. Орган управління зіставляє інформацію про міру задоволення потреб туристів з інформацією про стан інших підсистем і про наявність матеріальних і фінансових резервів, приймає господарські рішення. Крім субстрату рекреаційної системи дослідників рекреації в більшій мірі цікавлять відносини між елементами і властивості рекреаційної системи, такі як взаємодія - загальна форма зв'язку підсистем рекреаційної системи, предметів, явищ об'єктивної дійсності, яка виявляється в тому, що зміна одного об'єкта викликає зміну іншого. Найбільш значимі при дослідженні види взаємодії: культурна, міжособистісне, соціальне, соціально-політичне, економічне. У рекреаційній системі важливо враховувати такі властивості як цілісність, динамічність, надійність, ефективність, ієрархічність і т. д. Оцінка ефективності функціонування рекреаційної системи може проводитися за двома критеріями: зовнішнім і внутрішнім. Внутрішній критерій може бути за змістом соціальним (рівень задоволення потреб, задоволеність відпочинком); економічним (максимізація прибутку); соціально-економічним (задоволення попиту). До територіальної рекреаційної системи відноситься рекреаційна система, у якій відносини між елементами опосередковані територією. До одного з основних типів рекреаційних систем відносяться агломерації.

Агломерація - тип територіальної рекреаційної системи, що виникає на базі великого туристичного центру з обширною площею зони урбанізації, що поглинає суміжні населені пункти.

Агломерація - тип територіальної рекреаційної системи, що виникає на базі великого туристичного центру з обширною площею зони урбанізації, що поглинає суміжні населені пункти.

Туристські агломерації відрізняються вищим ступенем концентрації об'єктів індустрії туризму, а також високою щільністю туристів і екскурсантів і високим ступенем комплексності та інтеграції індустрії туризму; справляють значний вплив на навколишню територію, видозмінюючи її економічну структуру і соціальні аспекти життя населення. Приклади туристських агломерацій: Сочі, Лазурний Берег, Балеарські, Канарські, Сейшельські та ін острова, Кавказькі Мінеральні Води, Коста-Брава, Коста-дель-Соль, Долина Луари, Іль-де-Франс, Майамі, Акапулько, Каліфорнійському узбережжі і т . д. Будь-які складні рекреаційні системи мають і відповідні типи структури. Виділяють два основних типи структур - ієрархічний і територіальний. Ієрархічна структура характерна для складної рекреаційної системи, в якій існує поділ безлічі складових її елементів на підмножини різних рівнів - підсистеми, що володіють властивістю цілісності, певним ступенем саморегулювання і пов'язані багатоступінчатими відносинами підпорядкування підсистем одних рівнів іншим - більш високим. Територіальна структура являє собою сукупність територіальних зв'язків між елементами системи. Територіальна структура реалізується в туризмі як сукупність територіальних зв'язків між підсистемами рекреаційної системи. До територіальній структурі, наприклад, відносяться: планувальна структура курорту; територіальна структура туристських потоків; територіальна організація рекреаційної діяльності; територіальна організація туристичного обслуговування; територіальна структура туристського попиту; територіальна структура туристського ринку і т. д. Виділяють також і деякі різновиди композиційних елементів рекреаційних систем , до яких відносяться зокрема, такі компоненти як субстрат, елемент і структурний елемент рекреаційної системи. Під субстратом розуміється каркас рекреаційної системи, обов'язковий набір її підсистем, що становить основу її функціонування. Елементом рекреаційної системи є об'єкт, що приймається єдиним, нерозкладним в даному конкретному дослідженні, частина системи, що виконує в ній певну функцію. У рекреаційних системах за елементи приймаються: турист, рекреаційне заняття, службовець туристської організації, ландшафт, готельний номер і т. д. Структурним елементом називається компонент рекреаційної системи, який виконує певну функцію.

Класичне визначення належить автору вчення про ТРС В.С. Преображенському. Він визначив територіальну рекреаційну систему як соціальну географічну систему, що складається з взаємозв'язаних підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу та відпочиваючих (рекреантів), характеризується функціональною і територіальною цілісністю.

Дещо відмінне визначення ТРС дає Т.В. Ніколаєнко. Територіальна рекреаційна система - форма організації рекреаційної діяльності на певній території, в межах якої досягається максимальна взаємозв'язок, просторова і функціональна координація різних підсистем, що беруть участь в реалізації рекреаційної функції даної території. Фактично, ТРС як форма організації рекреаційної діяльності - явище вкрай рідкісне, але винятково важливе для інтенсивного освоєння певної території. Створення на цікавій території ТРС гарантує максимальну рекреаційну освоєність в мінімальні терміни. В цілому ж, ТРС - лише крайня форма територіальної організації рекреації. У більшості випадків освоєння території в рекреаційних цілях не досягає подібного рівня.

7.2. Територіальні рекреаційні системи.

Сукупність явищ, пов'язаних з рекреаційною діяльністю, слід розглядати як систему, тому об'єктом вивчення рекреаційної географії є територіальні рекреаційні системи (ТРС). ТРС - це категорія, в якій знаходять відображення та інтенсивно формуються територіальні курортно-туристичні комплекси. Важливою особливістю ТРС є те, що вони органічно включають в себе об'єктивно існуючі територіальні утворення.

Головною суспільною функцією ТРС є максимальне задоволення потреб населення у відпочинку, оздоровленні, лікуванні та підвищенні фізичного та духовного потенціалу. Центральним об'єктом функціонуючої ТРС є людина, рекреант.

В рекреаційній географії при дослідженні ТРС можна виділити наступні головні завдання:

1) виявлення і обґрунтування ТРС як просторової системи (закономірності, фактори і умови цієї системності, її прогноз);

2) дослідження функціональної структури ТРС та її прив'язка до інших господарських підсистем даної території (в тому числі визначення місця і значення ТРС у комплексному розвитку господарства території, тобто співвідношення з регіональною господарською системою, яка її охоплює);

3) прив'язка ТРС до природно-географічної ситуації.

ТРС - система велика і складна. Складність її полягає не тільки в тому, що вона включає різнобічні галузі і види діяльності, але, перш за все, в тому, що ця система впливає на різні сторони суспільного життя. Тому ТРС є об'єктом вивчення різних наук (соціології, фізичної та економічної географії, районного планування, економіки та ін.).

Оскільки ТРС є відкритою системою, то із зовнішнього середовища в неї надходять інформація, речовина, енергія, самі, рекреанти. ТРС передає у зовнішнє середовище в основному інформацію (для органів управління суперсистеми і так звану рекреаційну інформацію для населення -потенційного сукупного рекреанта), а головне, повертає самих рекреантів - людей після відпочинку, оздоровлених, збагачених духовно.

ТРС як функціональна система включає в себе наступні блоки, які є системами нижчого порядку:

1) група рекреантів;

2) природні і культурні комплекси;

3) технічна система;

4) група обслуговуючого персоналу;

5) система органів управління ТРС.

ТРС нормально функціонує при тісній взаємодії декількох галузей на певній території. Ці галузі виконують є ТРС різні функції. Для сформованої ТРС як міжгалузевого утворення необхідно мінімум п'ять функціональних галузей та їх груп.

1. Група галузей, які виконують основну функцію системи. Сюди відносяться курортні, туристичні господарства, сфера відпочинку (у вузькому розумінні слова). Ці галузі складають центральне ядро системи. Єдність на деякій території вже тільки цих галузей (єдність їх цілей, функцій, загальне використання певних природних ресурсів і ін.) дає можливість трактувати ТРС як вид міжгалузевих систем. Кожна зі складових галузевих частин ТРС є системою досить різних галузей, підгалузей і видів діяльності. Склад ядра ТРС свідчить про те, що вона є переважно міжгалузевою системою невиробничої сфери.

2. Група галузей переважно виробничого обслуговування ядра ТРС. Вона представлена будівництвом (в тому числі і капітальним, оскільки будь-яка ТРС є системою швидкозростаючою, як правило, вона збільшує свою ємність зведенням нових об'єктів); транспортом (в першу чергу пасажирським, оскільки для ТРС характерні потоки рекреантів). В ТРС можна включити культурне обслуговування, торгівлю, виробництво спеціального туристичного спорядження, сувенірів тощо. Ланцюжкові міжгалузеві зв'язки ядра ТРС прямо і безпосередньо впливають на сільське господарство, харчову, а також легку промисловість, викликаючи якісні і кількісні зрушення у розвитку і територіальній організації останніх. Таким чином, ТРС як міжгалузеве явище тісно пов'язана з іншими системами території і частково перекликається з ними.

3. Галузі, які включають систему навчальних закладів, що готують спеціалістів вищої і середньої кваліфікації для курортно-туристичного господарства і сфери відпочинку. Тут ведеться підготовка не тільки лікарів, інструкторів фізичної культури, культмасовиків, але і інструкторів по туризму і альпінізму, екскурсоводів, економістів, плановиків для курортно-туристичних галузей і ін.

4. Галузі, які включають систему спеціалізованих проектно-конструкторських інститутів, бюро, а також науково-дослідних закладів, які орієнтуються на забезпечення потреб санаторно-курортного і туристичного господарства. Сюди входить і діяльність з планування рекреаційних зон, районів, вузлів, центрів і пунктів.

5. Спеціалізовані органи управління, які отримують інформацію про стан інших підсистем ТРС, дають вказівки, які стосуються питань оптимального функціонування і подальшого розвитку ТРС.

Таким чином, всі названі галузі (функціональні підсистеми ТРС) взаємодіють між собою в просторовому і часовому плані.

Щодо методичних основ дослідження ТРС можна виділити наступні положення:

1) вивчення ТРС повинно бути системним;

2) ТРС є в основному системою невиробничої сфери;

3) в залежності від мети вивчення, кількості учасників, які досліджують ТРС, їх складу система може вивчатися як велика і складна або як мала і проста.

Можливі два шляхи системного підходу до дослідження ТРС:

1)ТРС вивчається на міждисциплінарній основі колективом вчених різних спеціальностей, перед якими стоїть завдання не тільки власне вивчення, а й у першу чергу моделювання і проектування ТРС як великої і складної системи.

2) На початковому етапі формування ТРС доцільне вивчення її одним вченим, перед яким стоїть завдання дослідити загальні тенденції і структуру (в тому числі просторову) ТРС, особливості її формування і територіальної організації із застосуванням традиційних методів економічної географії.

У цьому випадку ТРС розглядається як мала і нескладна система. Прикладом такого вивчення ТРС економіко-географічне дослідження. В даному випадку елі, використовувати як методи загальнонаукові (аналіз і синтез індукцію і дедукцію, ідеалізацію і ін.), так і модернізовані стосовно до сучасних вимог традиційні методи економіко географічного дослідження: літературний, польовий балансовий, математичний, картографічний.

Одним з головних завдань географа є картографічне моделювання. При цьому моделлю ТРС служить сукупність карт, представляючи систему з різних сторін. В цій сукупності (системі) карт необхідно мати карти наступних тематичний напрямів: оціночні рекреаційні карти території і її окремих компонентів; комплексні аналітичні карти окремих галузевих рекреаційних систем; комплексні синтетичні карти ТРС в цілому; прогнозні карти ТРС в цілому і її окремих галузевих систем.

7.3. Характеристика підсистем територіальних рекреаційних систем.

Типізація ТРС - це процес виділення їх типів і створення логічно обґрунтованої типології. Тип ТРС може виділятися в залежності вщ тих чи інших суттєвих особливостей систем. Найчастіше типізація проводиться за:

а) функціями рекреаційної діяльності;

б) ступенем співвідношення при організації цієї діяльності незмінної природи та технічних систем;

в) територіальною орієнтацією ТРС.

Типізація ТРС за функціями рекреаційної діяльності. Ця типізація виходить з типології функцій рекреаційної діяльності. Оскільки розрізняють чотири головні функції рекреаційної діяльності, то і виділяють чотири головні функціональні типи ТРС: І - лікувальний, II - оздоровчий, III - спортивний, IV -пізнавальний.

Типізація ТРС за просторовою орієнтацією. В залежності від відстані ТРС від місця постійного проживання рекреантів, тобто з точки зору просторової орієнтації, розрізняють два типи ТРС: далекого і ближнього відпочинку, або системи далекої (тривалої) і короткочасної рекреації. Короткочасний ближній і масовий відпочинок в останні дні тижня найяскравіше виражений у найближчих місцевостях міст. Тому першим і найбільш поширеним типом ТРС за їх просторовою орієнтацією є так звані приміські ТРС. ТРС дальньої (тривалої) рекреації відбувається на віддалених спеціалізованих територіях.

Цілісність системи визначається її функціями в житті, людини, групи, суспільства, положенням у соціально-економічній і демоекологіческой суперсистеми. Системоутворюючою зв'язком виступає рекреаційна діяльність - як відпочиваючих, так і організаторів відпочинку. Тільки вона пов'язує воєдино дуже різні за своїм генезисом і субстрату підсистеми. Одне з своєрідних рис цього зв'язку є циклічність. Разом з тим формування і функціонування системи залежить і від безлічі інших зв'язків, що виникають між підсистемами і визначають їх властивості. Розглянемо тепер підсистеми рекреаційної системи більш докладно.

Відпочиваючі - центральний елемент рекреаційної системи, що визначає сам факт її виникнення та розвитку. З позицій соціології та екології це подієва група, тобто зобов'язана своїм існуванням деякого події - в даному випадку виникнення вільного від непорушних занять часу. У міру розвитку систем рекреаційного обслуговування та поглиблення знань про рекреаційну діяльність зростала потреба в ще більш поглибленому вивченні відпочиваючих. Було звернуто увагу на те, що на характер потреб, вибірковість до видів, форм і умов рекреаційної діяльності впливають приналежність людини до певної соціальної і національно-етнічної групи, його культурна орієнтація, умови і спосіб життя, попередній досвід рекреаційної діяльності, наявна інформація про можливості задоволення потреб і реальна (доступна) мережу рекреаційних установ і місць відпочинку. Останнім часом увага залучається не тільки до соціопсихологічним і культурно-психологічним групам, а й до груп, що виділяється за специфікою темпераменту, мобільності психіки. У цьому бачиться прагнення наблизитися до самої особистості відпочиваючих. Запропоновано десятки класифікацій подібних груп. Так, в типології, розробленої У. Шелдоном, враховуються взаємозв'язки людей з природою. Їм виділені наступні типи:

• Ектоморфний тип - відрізняється прагненням зосередитися на своєму внутрішньому стані, сприймати навколишній світ виходячи зі свого настрою, а не таким, яким він є насправді.

• Мезоморфний тип - характеризується любов'ю до природи, як джерелу оптимізму, місцем діяльності.  Для них природа - об'єкт впливу.

• Ендоморфний тип - тип релаксуючий, чуттєвий, відкритий для сприйняття природи, відчуває її нюанси - фізичні та естетичні.

Характеристики груп відпочиваючих не є чимось стабільним. Вони змінюються в міру зміни суспільства. Зокрема, зростання рухливості населення в результаті розвитку транспорту, розширення можливостей вибору видів, форм і умов рекреаційної діяльності, природно, повинні розширити можливості задоволення потреб людей типу «спринтерів» або «біжать коней». Разом з тим наявність стабільної групи типу «стаєрів» або «черепах» зумовлює певний консерватизм поведінки маси відпочиваючих. Таким чином, підсистему «відпочиваючі» складає безліч гетерогенних груп, що відрізняються як потребами, так і ціннісними установками в рамках їх задоволення, різним сприйняттям елементів інших підсистем та інших груп відпочиваючих. Найважливішими загальними рисами групи відпочиваючих виступають вибірковість, здатність до адаптації, самоорганізація.

Вибірковість визначається як формування відпочиваючими свого ставлення до інших підсистем і до інших малим групам самої підсистеми на основі не просто інформації, а оціночних суджень в умовах більш високою, ніж в умовах праці, свободи вибору. Основу це-го властивості становить відмінність вимог до умов діяльності. Адаптацією називають процес пристосування до мінливих властивостями кожної з підсистем системи і до їх комбінаціям за допомогою психофізіологічних, поведінкових і соціокультурних механізмів. Адаптаційні можливості людини відіграють особливо важливу роль в організації рекреаційної діяльності, оскільки сама суть цієї діяльності полягає в прагненні до зміни місць і відвідування районів, що володіють іншими, ніж місце проживання, природними і кліматичними умовами. Одним із властивостей підсистеми «відпочиваючі» виступає тенденція до самоорганізації малих партнерських груп, виступають осередками самоорганізації діяльності, яка в міру розвитку рекреаційної культури населення та вдосконалення рекреаційних систем отримує можливість проявлятися все в більшій мірі. Рекреаційна самоорганізація населення сполучена з високою значимістю характерного часу, пов'язаного з фізіологічними і психічними можливостями здійснення тих чи інших занять, реагувати на певні характеристики зовнішнього середовища з наявністю життєвого шляху відпочиваючих, фіксуючого суттєві відмінності в характері рекреаційних потреб на різних етапах життя одного і того ж людини , що відбиваються в активності поведінки, в дальності рекреаційних поїздок, в різноманітності видів і місць відпочинку.

Природні і культурні комплекси. Природні і культурно-історичні комплекси в рекреаційній системі характеризуються насамперед мірою відповідності потребам відпочиваючих (комфортністю і привабливістю) і потребам органу управління - просторової і тимчасової ємністю та надійністю. Комфортність фізіологічна і психофізіологічна. Якщо перша найбільш тісно пов'язана з кліматичними умовами, то друга в чому визначається характером відкритості чи закритості пейзажів, відчуттям тісноти від скупчення людей або навпаки самотності, сенсорної надмірності або недостатності, темпу зміни вражень, звуковий насиченості та ін.

Надійність - здатність безвідмовно задовольняти потреби. Поняття це охоплює як стійкість комфортних погод, так і можливість відвідувань культурного комплексу в будь-який зручний для відпочиваючих час. У першому наближенні можуть бути виділені системи, в яких провідна роль належить або природним, або культурним комплексам. Прикладом перших можуть служити бальнеологічні курорти, прикладом других - відомі міста (Москва, Санкт-Петербург, Рим, Венеція, Нью-Йорк та ін.) Природні комплекси є провідними при організації курортно-лікувального, оздоровчого та спортивного відпочинку. Роль культурних комплексів особливо велика в культурно-пізнавальному туризмі.

Природні комплекси. В якості природних комплексів розглядаються цілісні поєднання природних компонентів, що забезпечують здійснення циклів рекреаційної діяльності за відповідного ступеня комфортності умов відпочинку. Природні комплекси складають одну з найважливіших підсистем рекреаційної системи, оскільки вже сама наявність ділянки природи з сприятливими кліматичними умовами, красивими пейзажами, різноманітною рослинністю і близькістю водойми обумовлює виникнення тут найпростішої рекреаційної системи (відпочиваючі - природний комплекс). В даний час природні комплекси майже завжди включають в себе і штучні утворення та елементи. Разом з тим роль природних комплексів у рекреаційних системах залишається досить істотною. Характеризуючи такі місця відпочинку як цінні в рекреаційному відношенні, ми підкреслюємо перш за все чистоту повітря і води, красу і унікальність пейзажів, роль лікувально-терапевтичних факторів, багатство ягідних і грибних угідь, різноманітність фауни і флори. В даний час роль малозмінених природних комплексів скоротилася, одночасно з цим зросла їх цінність. Помітно посилився інтерес до створення і розвитку особливо охоронюваних природних територій - заповідників і особливо національних парків. Одночасно з цими тенденціями змінюється і характер використання природних комплексів. Цей процес був простежений Б.Б. Родоману, що виділив ряд стадій:

1. Вилучення природних тіл з ландшафту в процесі аматорських занять (полювання, рибної ловлі, збирання грибів та ягід).

2. Використання природних факторів без вилучення їх з природи (купання, сонячні ванни).

3. Сприйняття пізнавальної та естетичної інформації (туризм, прогулянки).

4. Передача іншим людям своїх знань про природу, її красу (організатор туристських груп).

У числі таких же стадій можуть бути названі співпереживання, прагнення людей зберегти найбільш цінні природні природні біоценози, благоустроїти, відновити зруйновані ділянки природи.

Таким чином, намічається як би два типи відносин до природи в рамках рекреаційної системи:

1) перетворення природи у відповідності з вимогами населення по організації місць масового відпочинку, пристосованих для розміщення там численного контингенту відпочиваючих.

2) пристосування, адаптація відпочиваючих до вже існуючих природним комплексам, прагнення людей побудувати свої взаємини з природою на основі збереження вже сформованих раніше природних комплексів.

Серед найважливіших властивостей природних комплексів як підсистем рекреаційної системи називають передусім аттрактивность, надійність і місткість. Аттрактивность природних комплексів визначається комфортністю умов відпочинку і відповідністю між властивостями природного комплексу і технологією рекреаційної діяльності їх естетичними якостями. Комфортність відпочинку обумовлена насамперед кліматичними та мікрокліматичними характеристиками природного комплексу - температурним режимом, режимом вологості і опадів, атмосферним тиском, числом днів сонячного сяйва і ін Однак не менш важливу роль відіграють психологічні емоційні характеристики природи. Привабливість природних комплексів тісно пов'язана з технологією відпочинку, прагненням людей вибрати саме такі поєднання природних елементів, які найбільшою мірою відповідають вимогам тих чи інших циклів занять. Естетичні властивості природи також впливають на аттрактивность природних комплексів. При цьому слід мати на увазі, що естетична оцінка будь-яких об'єктів багато в чому суб'єктивна і залежить від самого суб'єкта - його культури, походження, традиційного середовища жізнедеятельності. Надійність природних комплексів визначається насамперед їх стійкістю до рекреаційних навантажень, а також їх різноманітністю, оскільки це дає можливість відпочиваючим міняти характер використання цього комплексу, зумовлює лабільність їх поведінки. Стійкість природних комплексів пояснюється їх можливостями протистояти різним впливам - природним і антропогену. Найбільш добре вивчена стійкість природних комплексів як прогулянкових угідь, що знайшло відображення в уявленні про їх рекреаційної дигресії. Надійність природних комплексів багато в чому залежить від різноманітності назв компонентів, які зумовлюють можливість продовження рекреаційного природокористування при зміні занять. У цьому випадку зникнення того чи іншого природного компонента не призведе до повного припинення рекреаційного використання природного комплексу, оскільки завжди можливо зорієнтувати відпочиваючого на інший вид діяльності.

Культурні комплекси. Це поєднання об'єктів матеріальної і духовної культури. Серед них і штучні споруди і самі люди з їх мовою, звичаями, традиціями, обрядами та ін Коли говорять про круп-ном територіальному культурному комплексі, мають на увазі не тільки архітектурні ансамблі, але і всю соціокультурне середовище, традиції та звичаї, що збереглися в народі, особливості його побуту та господарської діяльності. Культурні комплекси забезпечують реалізацію багатьох функцій необхідних для нормального функціонування рекреаційної системи. Вони створюють можливість більш ефективного оздоровлення та курортного лікування, підвищуючи естетичну цінність середовища, її різноманітність, роблять її більш аттрактивности для відпочиваючих. Особливо велике їх значення в задоволенні пізнавальних потреб людей. В залежності від цінності, стійкості і ємності культурного комплексу формуються вимоги до інших підсистем рекреаційної системи, зокрема, до чисельності груп відпочиваючих, потужності інженерних споруд, тривалості функціонування систем та ін Культурні комплекси, як і природні, входять в рекреаційну систему у вигляді цілісного освіти. Разом з тим, в них можна виділити і окремі об'єкти або елементи, які виконують різні функції. Серед них об'єкти пізнавального туризму та екскурсій, елементи соціально-культурної інфраструктури. Провідну роль в організації пізнавального туризму відіграють культурно-історичні пам'ятки, виробничі підприємства, унікальні інженерні споруди, міські ансамблі. Існують різні підходи і форми включення культурно-історичних пам'яток в систему рекреаційно-туристського обслуговування. Серед найбільш поширених - організація музеїв і екскурсійно-туристських маршрутів. Особливий інтерес для організаторів туризму представляють великі комплекси, що включають безліч культурних і природних об'єктів. В якості таких комплексів виступають історичні міста, музеї-заповідники, монастирські комплекси, пам'ятники ландшафтної архітектури, природні природні ландшафти, культурні ландшафти, природно-технічні системи.

Технічні комплекси. Технічні підсистеми покликані полегшити відпочиваючим доступ і адаптацію до природним комплексам, збільшити надійність їх функціонування. Вони служать також адаптуються засобами, що задовольняють потреби відпочиваючих та обслуговуючого персоналу. Розвиток природно-технічних і технічних систем, вдосконалення технічних пристроїв, що полегшують працю обслуговуючого персоналу, створює нові можливості для включення в рекреаційні системи новітніх елементів, природних і культурних компонентів, дозволяють забезпечити їх кращу доступність і збереження. Набір споруд і пристроїв, що використовуються в рекреаційних системах, практично неозорий. За «жорсткості» конструкцій це можуть бути і капітальні будови, і сезонні споруди. За функціональним призначенням серед них зустрічаються різноманітні елементи інженерної інфраструктури, елементи благоустрою, коригуючі пристрої, спортивні споруди, культурно-розважальні установи, лікувально-оздоровча інфраструктура і т. д. Серед найбільш важливих властивостей технічних підсистем відзначимо екологічність, надійність. Надійність технічних споруд визначається з можливих-ми протистояти процесам, провідним до фізичного і морального зносу, до зниження комфортності умов відпочинку. Вони повинні володіти певним запасом міцності, що захищає їх від руйнівних функціональних перевантажень. Особливо місце займає безвідмовність і безаварійність роботи систем енерго-і водопостачання, очисних споруд та каналізаційних мереж, систем забезпечення мінеральною водою. Оскільки властивості природних і культурних комплексів виступають важливими системоутворюючими факторами, не меншу увагу при створенні та функціонуванні технічних підсистем має бути приділена увага зусиллям зі збереження навколишнього середовища.

Обслуговуючий персонал. Роль обслуговуючого персоналу у системі визначається тим, що він забезпечує взаємозв'язок відпочиваючих з природними та культурними комплексами, технічними системами, а також спілкування їх між собою. Цим поняттям охоплюється широка група людей, зайнятих як безпосередньо побутовим, медичним, культурним, транспортним обслуговуванням відпочиваючих, так і експлуатацією технічних і природно-технічних споруд, природних і культурних комплексів.

І.В. Зорін встановив, що у великих розвинених системах проявляється своєрідне ешелонування цієї групи. Кожен ешелон характеризує міру близькості обслуговуючого персоналу до відпочиваючих. Так, перший ешелон, або контактну групу утворюють особи, які в силу своїх обов'язків безпосередньо контактують з відпочиваючими. Другий ешелон формують робітники і службовці, що забезпечують діяльність технічної підсистеми, природних і культурних комплексів у межах підприємств відпочинку. Третій ешелон складають працівники загальнокурортних служб, що забезпечують прямі потреби підприємств відпочинку. Наступні ешелони формуються працівниками, що надають послуги обслуговуючому персоналу.

Органи управління. Позначений цим поняттям елемент рекреаційної системи, як і будь-який орган управління, має забезпечити: збереження структури системи, підтримку режиму її діяльності, реалізацію цілей, загальних функцій системи. Слід підкреслити, що у сфері рекреаційної діяльності є як мінімум два рівні управління. Перший з них - це управління, розташоване як би поза конкретної системи.

Воно становить елемент суперсистеми - формує рекреаційну політику регіону, вивчає потреби, планує, проектує і приймає рішення про створення або розвитку конкретних рекреаційних систем, управляє потоками відпочиваючих, погодить рекреаційну діяльність з іншими видами діяльності і т. д. До цієї системи відносяться законодавчі органи, розробляють загальну стратегію рекреаційного забезпечення населення, рекреаційну політику як частину загальної соціальної політики. Інший характерний рівень - орган управління, що входить в якості невід'ємної частини в будь-яку конкретну рекреаційну систему, що забезпечує організацію зв'язку між усіма підсистемами і в силу цього - загальну стійкість системи і ефективність виконання нею своєї функції.