1.15. Перестрахування і співстрахування

Перестрахування як самостійний інститут виникло з початком проведення страхових операцій. Відомо про існування перестра- хової угоди, укладеної в 1370 р., коли перестрахування знадоби­лося при розміщенні страхування вантажів у рейсі Генуя (Іта­лія) — Брюге (Бельгія). Є відомості про угоди, укладені на початку XIX ст. Перше перестрахувальне товариство, утворене лише для проведення перестрахувальних операцій, було засновано в 1846 р. «Колонія Реіншуранс» (м. Кельн, Німеччина).

Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умо­вах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика).

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідо­мити перестраховика про всі зміни свого договору зі страхуваль­ником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з пере- страховиком договір про перестраховування, залишається відпо­відальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з дого­вором страхування.

Первинне розміщенн Вторинне розміщенн Третинне розміщенн

Перестраховик Рис. 2.1. Схема передачі страхового ризику.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки якому проходить кількісне та якісне вирівню­вання страхового портфеля. За формою взаємно взятих зобов'я­зань цедента і перестраховика договори перестрахування поділя­ють на договори:

• факультативного перестрахування;

• облігаторного перестрахування;

• факультативно-облігаторного перестрахування.

Процес перестрахування за цими договорами називається факультативним, облігаторним і факультативно-облігатор- ним, відповідно.

При факультативному перестрахуванні перестрахувальник пропонує перестраховику кожний конкретний ризик окремо. Цю пропозицію оформлюють у вигляді перестрахувального сліпа. Перестраху вальний сліп — це додаток до основного договору про загальні умови факультативного перестрахування, який містить найважливішу інформацію про ризик:

• страхувальника;

• об'єкт страхування;

• строк дії договору;

• страхові ризики;

• страхову суму та премію;

• власне утримання перестрахувальника;

— частку ризику, запропоновану для перестрахування.

Перестраховик може або відмовитися, або акцептувати ризик повністю чи частково. Ризик, переданий у факультативне пере­страхування, вважають перестрахованим тільки з моменту акцепта перестраховиком.

Цей вид перестрахування для страховика трудомісткий, тому що вимагає великих часових затрат. Для перестраховика він вигідний, оскільки дозволяє проаналізувати кожний прийнятий для перестрахування ризик.

При облігаторному перестрахуванні перестрахувальник зобов'язаний передати, а перестраховик зобов'язаний прийняти всі ризики перестрахованого портфеля. Для страховика цей вид перестрахування найвигідніший, оскільки дозволяє йому отри­мати автоматично перестрахувальний захист за певним видом страхування або по всьому страховому портфелю. Перестраховик, навпаки, не може відбирати ризики. Цедент сам приймає рішення стосовно вибору ризиків та визначення страхової премії.

Факультативно-облігаторне страхування — це змішана форма перестрахування, так званий «відкритий ковер». За цією формою страховик мас право передавати не всі, а тільки певні види ризиків, а перестраховик зобов'язаний їх прийняти, права відмовитися від ризику в нього немає.

Рис. 2.2. Форми перестрахувального захисту

Залежно від ролі, яку відіграють цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на активне та пасивне. Активне перестрахування полягає у передачі ризику, пасивне — у прийнятті ризику. Наступна передача ризику від перестраховика третій стороні називається ретроцесією.

У практиці страхової справи прийнято позначати страхове товариство, яке передає ризик у перестрахування, як таке, що веде активне перестрахування, а яке приймає ризик — як страхове товариство, яке веде пасивне перестрахування. Передача ризику є передачею відповідальності, прийняття ризику є прийняттям від­повідальності.

Об'єкт страхування може бути застрахований за одним дого­вором страхування та за згодою страхувальника кількома страхо­виками (співстрахування). У договорі повинні міститись умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

За наявності відповідної угоди між співстраховиками та стра­хувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись від­повідальним перед ним лише в розмірі своєї частки.

На практиці страховик, який бере участь у страхуванні в мен­шій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку.

Інколи співстрахування розглядають як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

i

ii

iii

ivРайхер В.К. Общественно-историчєские типьі страхования. — М.: Изд-во АН СССР, 1947. - С.57.

v Шиминова М. Я. Страхование: история, действуюіцее законодательство, перспективьі. — М.: Наука,1989. — С.17.

vi^Г) Райхер В.К. Общественно-исторические типьі страхования. — М.: Изд-во АН СССР, 1947. - С.115.

viiРайхер В.К. Общественно-исторические типьі страхования. — М.: Изд-во АН СССР, 1947. - С.116.