Мал. 5. Забезпечення якості в межах системи якості
Існують зовнішні та внутрішні цілі забезпечення якості:
внутрішні цілі забезпечення якості формуються на рівні підрозділів та створюють упевненість керівництва підприємства у можливості реалізувати політику в області якості;
зовнішні цілі забезпечення якості формуються на рівні конкретних контрактів та створюють гарантії споживачам у тому, що замолена продукція або послуга буде надана в обумовлений термін з обумовленою якістю.
Процедури забезпечення якості можуть бути виробничими та управлінськими.
Виробничі процедури забезпечення якості охоплюють діяльність над матеріальними об’єктами, яки прямо або побічно впливають на якість продукції. Значна частина виробничих процедур реалізується у підрозділах допоміжного виробництва та спрямовується на підтримування основних технологічних процесів на відповідному рівні.
Управлінські процедури, як правило, об’єднаються в цикли управління: планування – організація - облік - контроль – аналіз – регулювання. Ці цикли мають місце для всіх елементів системи якості у тому числі для виробничих процедур забезпечення якості.
Складові елементи категорії „забезпечення якості” (планування, регулювання та контроль) взаємопов’язані та формують безперервний процес формулювання та реалізації вимог до якості в межах системи якості.
Планування якості – діяльність, яка встановлює цілі та вимоги до якості, використання елементів системи якості.
Складові планування якості:
планування якості продукції: ідентифікація, класифікація, та оцінка характеристик якості, а також встановлення вимог до якості;
планування управлінської та виконавчої діяльності: підготовка до використання системи якості у тому числі організаційна діяльність и складання календарного графіку;
підготовка програми якості та виробка положень з поліпшення якості.
Показники якості, що плануються, можуть перебільшувати норми, що регламентовані законодавством, або норми, що прийняти стандартами, конкуруючих організацій. У такому випадку підвищення показників якості, що плануються, оформлюється у вигляді стандарту підприємства, що суттєво впливає на його конкурентні позиції.
Контроль якості – співставлення відповідності вимог, що приписані, характеристикам продукції або послуг, що виміряні.
Регулювання якості – усунення невідповідностей характеристик продукції або послуг вимогам, що приписані.
Стандарти управління та забезпечення якості (ISO серії 9000).
Стандарти розробляються та використовуються у зв’язку з тим, що відповідні кола суспільства (виробники, споживачі, торгівля) зітхаються з проблемами, яки потребують загальних рішень. Стандарти базуються на загальновизнаних результатах науки, техніки, досвіду.
Стандарт – це документ, виданий та затверджений офіціальним органом для постійного використання, який містіть порадники, правила або характеристики, яки спрямовані на забезпечення оптимальних результатів.
Стандартизація (розробка, затвердження, прийняття та видання стандартів) здійснюється на наступних рівнях:
компанії (стандарт підприємства);
групи компаній (стандарт концерну);
міністерства (галузевий стандарт);
національному (наприклад, національний стандарт України ДСТУ);
регіональному (наприклад, європейський стандарт EN);
міждержавному (наприклад, в межах СНД);
міжнародному (міжнародний стандарт ISO).
Стандартизація на рівні компаній, груп компаній розповсюджується тільки на продукцію, що виробляється на конкретному підприємстві або групе підприємств. Підприємство розробляє стандарт с певною метою:
встановити та декларувати підвищенні вимоги у порівнянні з вимогами, що прийняті конкурентами;
регламентувати внутрішні вимоги, раціоналізувати процеси та операції;
забезпечити гарантії споживачам.
Національні стандарти розробляються національними органами з стандартизації (в Україні – Держстандартом), галузеві – відповідними міністерствами та відомствами. Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутністю державних стандартів або за необхідністю встановити вимоги, яки перевищують або доповнюють вимоги національних стандартів.
Міжнародні та регіональні стандарти приймаються відповідно міжнародними і регіональними організаціями з стандартизації. Міжнародна стандартизація спрямована на полегшення торговельних та виробничих відносин на світовому рівні, що особливо актуальне при становленні глобальних міжнародних ринків, таких, як Єдиний Європейський, Північноамериканський, Азіато-тихоокеанський. Регіональна стандартизація має захистити інтереси окремого регіону. Зокрема, стандартизація в Європі (регіональна стандартизація) призначена забезпечити потреби Єдиного Європейського ринку.
В межах держави використовуються тільки національні стандарти. Міжнародний або регіональний стандарт не є обов’язковим до включення до національного збірнику стандартів. Кожна країна вирішує питання о прийнятті міжнародного або регіонального стандартів в якості національного.
Гармонізований стандарт – це національний стандарт, що відповідає стандарту, який розроблений міжнародною або регіональною організацією з стандартизації.
Відрізняють стандарти обов’язкового та добровільного використання.
Стандарти обов’язкового використання містять обов’язкові вимоги, що регламентовані законом. Від дотримання підприємцями обов’язкових вимог стандартів залежать здоров’я та безпека споживачів, безпека праці в процесі виробництва, охорона довкілля, сумісність продукції. Крім того, вимоги обов’язкових стандартів захищають споживачів від продукції низької якості у тих випадках, коли на ринку немає конкуруючих пропозицій.
Обов’язкові вимоги стандартів підлягають безумовному виконанню усіма органами державної виконавчої влади, усіма підприємствами, їх об’єднаннями, установами, організаціями та громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких розповсюджується дія стандартів.
Якщо виробник вирішив випускати продукцію (оказувати послуги) у відповідності до вимог стандарту добровільного використання, то після декларованої заяви стандарти використання стають обов’язковими до застосування. Вимога застосовувати стандарти добровільного використання може бути обумовлена контрактом. Відхилення від обумовлених в контракті вимог ведуть до розриву контрактних взаємовідносин, втрати репутації на ринку. Таким чином, рекомендовані вимоги стандартів підлягають безумовному виконанню в таких випадках:
якщо виробник (постачальник) продукції заявив про відповідність продукції цім стандартам;
якщо вимоги включені до договорів на розробку та виготовлення продукції;
Якщо це передбачено чинними актами законодавства.
Питаннями розробки, прийняття та видання міжнародних стандартів займаються міжнародні організації. Існують дві рівноправні міжнародні організації з стандартизації, різні за областями діяльності: ISO (International Standard Organization) – Міжнародна організація з стандартизації; IEC (International Electro technical Commission) – Міжнародна електротехнічна комісія.
Головна ціль ISO полягає в розробці міжнародних стандартів та активному сприянні їх добровільному прийняттю і застосуванню для досягнення максимально можливого рівня ефективності промисловості та торгівлі в усьому світі.
Основні напрямки діяльності ISO:
Розробка та публікація міжнародних стандартів в усіх областях технічної і економічної діяльності (за виключенням електротехніки та електроніки);
сприяння прийняттю міжнародних стандартів національними системами стандартизації;
міжнародне співробітництво.
Зараз 120 країн-членів ISO, діяльність якої пов’язана з 500 міжнародними організаціями. До числа нових членів ISO увійшли деякі країни СНД, у тому числі Росія, Бєларусь, Україна, Туркменістан, Узбекистан . В межах ISO працюють 165 технічних комітетів. Основними органами ISO є Генеральна асамблея, Рада та виконавче бюро (комітет).
Рада ISO має 18 представників комітетів-членів. П’ять з них призначаються автоматично з числа тих, хто посідає перші п’ять місць у ранжируванні составу ISO.
Питання стандартизації в межах ЄС вирішуються рівноправними європейськими організаціями з стандартизації, що відрізняються за областями діяльності.
До цілій європейської стандартизації відносяться:
• узгодження національних стандартів з країнами-учасницями ЄС;
• єдине прийняття країнами-учасницями ЄС міжнародних стандартів;
• розробка єдиних європейських стандартів в областях, де не прийняті міжнародні стандарти.
Політикою європейських комісій, що нормують, є прийняття за основу міжнародних стандартів (переважно без змін) при розробці європейських стандартів.
Найбільш високі рівні стандартизації – міжнародний та європейський. Вони спрямовані на вирішення глобальних задач: усунення технічних бар’єрів в торгівлі, покращення взаємного обміну передовими технологіями, міждержавне економічне співробітництво. У той же час, задачі європейської стандартизації спрямовані на досягнення конкретних цілій, пов’язаних з об’єднанням Європи.
Аналіз витрат на якість. Життєздатність підприємства, що виробляє або обслуговував, залежить від його здібності домагатись задоволення споживача. Необхідно розглядати підвищення цінності як один з важливіших факторів у конкурентоспроможності. Багато споживачів розглядають збільшення цінності як дещо більш важливе, ніж зниження ціни. Деякі керівники вважають, що задоволення очікувань споживачів з якості веде до збільшення витрат постачальника (виробника), що у свою чергу, знижує прибуток або збільшує ціну. Така пропозиція базується на двох припущеннях:
покращення продукту, що постачається споживачеві, має на увазі проведення більш інтенсивних перевірок та сортування за їх результатами продукції, яка має бути відвантажена, перероблена, або спрямована у відходи;
покращення якості продукції передбачає поліпшення сорту.
На більшості підприємств, що займаються виробництвом та обслуговуванням, витрати на задоволення очікуваній споживача в області якості складають значні суми, яки у дійсності не знижують величини прибутку, тому являється логічним визначати, обробляти та аналізувати витрати на якість подібно іншим витратам.
Витрати на якість звичайно підрозділяються на наступні категорії:
витрати на запобігання можливості виникнення дефектів, тобто витрати, що пов’язані з будь якою діяльністю, яка знижує, або повністю запобігає можливість появи дефектів або втрат (витрати на запобіжні міри або запобіжні витрати);
витрати на контроль, тобто витрати на визначення та підтвердження досягнутого рівня якості;
внутрішні витрати на дефект – витрати, що мають місце в організації, коли обумовлений рівень якості не досягнутий, тобто до того, як продукт був проданий (внутрішні втрати);
зовнішні витрати на дефект – витрати зовні організації, коли обумовлений рівень якості не досягнутий, але продукт був проданий (зовнішні втрати);
Сума усіх цих витрат дає загальні витрати на якість (мал. .6).
Складові кожної з чотирьох основних категорій витрат на якість добре відомі. Розподіл цих елементів за категоріями, головним чином, умовна та відрізняється деталями.
Взаємозв’язок всіх витрат на якість, загальних витрат на якість та рівня досягнутої якості звичайно розглядають так, як це виглядає на мал. 7.
