- •I. Основи гормональної та цитокінової регуляції метаболізму і міжклітинної комунікації
- •2 Гормони
- •2.1 Поняття та основні властивості гормонів
- •2.2 Класифікація гормонів
- •2.2.1 Класифікація за будовою
- •2.3.3 Регуляція функцій залоз внутрішньої секреції
- •2.3.4 Шляхи реалізації регуляторної дії гормонів
- •2.4 Пептидні й білкові гормони
- •2.4.1 Гормони гіпоталамуса
- •2.4.2 Гормони гіпофіза
- •2.4.2.1 Тиреотропінстимулюючий гормон (тсг)
- •2.4.2.2 Гормон росту, соматотропний гормон
- •2.4.2.3 Лютеїнізуючий (лг) і фолікулостимулюючий (фсг) гормони
- •2.4.2.4 Пролактин
- •2.5.2.5 Адренокортикотропін (актг)
- •2.5.2.6 Окситоцин
- •2.5.2.8 Антидіуретичний гормон (адг, вазопресин)
- •2.4.3 Мелатонін
- •2.4.3 Гормон епіфізу – мелатонін
- •2.4.4 Гормони щитоподібної залози (тиреоїдні гормони)
- •2.4.4.1 Кальцитонін
- •2.4.5 Гормони паращитоподібних залоз (паратгормони)
- •2.4.6 Гормони мозкового шару наднирників
- •2.4.7 Гормони підшлункової залози
- •2.4.7.1 Інсулін
- •2.4.7.2 Глюкагон
- •2.4.8 Дифузна ендокринна система
- •2.4.8.1 Гастроентеропанкреатична ендокринна система
- •2.4.8.2 Гормони серця. Родина натрійуретичних пептидів
- •2.4.8.3 Гормони нирок
- •2.4.8.4 Гормони печінки
- •2.4.8.5 Гормони жирової тканини
- •2.4.8.6 Гормони тимусу
- •2.4.9 Фактори росту
- •2.4.10 Цитокіни
- •2.5 Стероїдні гормони
- •2.5.1 Гормони кори наднирників
- •2.5.2 Гормони статевих залоз
- •2.5.2.1 Андрогени
- •2.5.2.2 Естрогени
- •3.1 Класифікація вітамінів
- •3.1.1 Водорозчинні вітаміни
- •3.1.3 Вітамін в3. Ніацин
- •3 .1.1.4 Вітамін в5. Пантотенова кислота
- •3 .1.1.6 Вітамін н. Біотин
- •3.1.1.7 Вітамін в12. Кобаламін
- •3.1.1.8 Вітамін 9. Фолієва кислота
- •3.1.1.9 Вітамін с. Аскорбінова кислота
- •3.1.1.10 Вітамін р. Аскорутин, цитрин; вітамін проникності
- •3.1.2 Жиророзчинні вітаміни
- •3.1.2.3 Вітамін е, α-Токоферол
- •3.1.2.4 Вітаміни групи к
- •3.1.3 Коферментні та інші функції вітамінів
- •3.1.4 Вітаміноподібні речовини
- •3.1.4.1 Параамінобензойна кислота
- •3.1.4.2 Вітамін в15. Пангамова кислота
- •3.1.4.3 Вітамін в8, інозит (інозитол)
- •3.1.4.4 Коензим q (убіхінон)
- •3.1.4.7 Ліпоєва кислота
- •3.2 Добова потреба людини у вітамінах
- •3.3 Антивітаміни
- •Тестові питання Перший модуль. Тестові питання за розділом «Біохімія гормонів та цитокінів»
- •Рекомендована література
- •2. Lehrmittel Hormone: Biochemie und Molekularbiologie. Відповіді до тестових питань
3.1.4.2 Вітамін в15. Пангамова кислота
Пангамова кислота є ефіром глюконової кислоти й діметилгліцину:
Біологічна роль вітаміну В15 вивчена недостатньо. Є окремі вказівки й припущення про можливу участь його в біосинтезі холіну, метіоніну й креатину як джерела метильних груп.
Харчовими джерелами вітаміну В15 для людини є печінка, насіння рослин, дріжджі й ін. Добова потреба в ньому для людини не встановлена.
3.1.4.3 Вітамін в8, інозит (інозитол)
Інозитол – циклічний шестиатомний спирт циклогексану. Виявлений у складі фосфогліцеролів (похідні фосфатидної кислоти), він є компонентом фосфатиділінозитолу.
Б
іологічна
роль інозитолу, найімовірніше, пов'язана
з обміном фосфогліцеролів і утворенням
інозитол-1,4,5-трифосфатату – одного з
найбільш активних вторинних посередників
(месенджерів) внутрішньоклітинних
сигналів. Інозитол робить потужний
ліпотропний ефект, гальмує розвиток
дистрофії печінки у тварин, що перебувають
на безбілковій дієті, і у людини при
злоякісних новоутвореннях. Необхідність
інозиту як незамінного харчового фактора
для пацюків і мишей і його специфічна
ліпотропна дія продемонстровані досить
переконливо, однак його вітамінні
властивості для інших тварин і людини
не можна вважати остаточно встановленими.
Інозит досить широко розповсюджений у природі. Багато його в печінці, м'ясі, молоці, хлібі з борошна грубого помелу, овочах і фруктах.
3.1.4.4 Коензим q (убіхінон)
Коензим Q (кофермент Q, KoQ) належить до надзвичайно широко розповсюджених коферментів, звідси його друга назва "убіхінон" ("всюдисущий хінон"). Убіхінон відкритий у всіх живих клітинах: рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів. Усередині клітин убіхінон локалізований винятково в мітохондріях або аналогічних їм мембранних структурах бактерій.
За хімічною природою убіхінон являє собою 2,3-діметокси-5-метил-1,4-бензохінон з ізопреновим ланцюгом в 6-му положенні.
Кількість залишків ізопрену в бічному ланцюзі убіхінону з різних джерел варіює від 6 до 10, що позначаються як KoQ6, KoQ7 і т.п. У мітохондріях клітин людини й тварин зустрічається убіхінон тільки з 10 ізопреновими ланками. Як і близькі до нього за структурою вітаміни К і Е, убіхінон не розчиняється у воді.
Наразі з'ясована основна коферментна роль KoQ10. Він виявився обов'язковим компонентом дихального ланцюга: здійснює перенос електронів від НАДН і ФАДН2 на цитохроми. Таким чином, якщо нікотинамідні коферменти беруть участь у транспорті електронів і водню між водорозчинними ферментами, то KoQ10 завдяки своїй розчинності в жирах здійснює такий перенос у гідрофобній мітохондріальний мембрані.
В організмі людини KoQ може синтезуватися з мевалонової кислоти й продуктів обміну фенілаланіну й тирозину. Із цієї причини KoQ не можна віднести до класичних вітамінів, однак при деяких патологічних станах, що розвиваються як наслідок неповноцінності харчування, KoQ стає незамінним фактором. Так, у дітей, що одержують із їжею недостатню кількість білка, розвивається анемія, що не піддається лікуванню відомими засобами (вітамін В12, фолієва кислота й ін.). У цих випадках препарати KoQ більше ефективні. KoQ виявився також ефективним засобом при лікуванні м'язової дистрофії (у тому числі генетичної її форми) і серцевої недостатності.
3.1.4.5 Піролохінолінохінон
Н
едавно
відкритий новий клас білків – хінопротеїни,
або PQQ-ферменти, що містять як кофермент
невідомий дотепер новий вітаміноподібний
фактор піролохінолінохінон (PQQ). Він має
наступну структуру.
PQQ виявився похідним хінону, досить широко розповсюдженим у мікроорганізмів, у тваринних тканинах і рослинах. Серед бактеріальних ферментів, до складу яких PQQ входить як кофермент, варто вказати на метанолдегідрогеназу й алкогольдегідрогеназу. Із тканин тварин, рослин, грибів і дріжджів виділений фермент, що містить мідь, метиламіноксидаза, у якому також є ковалентно зв'язаний PQQ як кофермент.
Тваринні й рослинні хінопротеїни входять до складу оксидаз і декарбоксилаз (аміноксидаз, діаміноксидаз, монооксигеназ, діоксигеназ). Є дані про можливості наявності 2 коферментів: піридоксальфосфата й PQQ – у складі ряду декарбоксилаз амінокислот (глутаматдекарбоксилази й ДОФА-декарбоксилази).
Цікаво відзначити, що PQQ-дегідрогенази й оксидази за механізмом дії аналогічні флавопротеїнам, які каталізують перенос 2 електронів і протонів, можливо, безпосередньо на убіхінон. PQQ-декарбоксилази, навпаки, аналогічні за механізмом дії піридоксалевим ферментам, оскільки обидві системи містять карбонільну групу. На прикладі тривимірної структури одного з хінопротеїнів – метиламіноксидази – отримані дані, що свідчать про те, що її коферментом є не вільний PQQ, а його попередник Pro-PQQ (містить залишки PQQ, індолу й глутамінової кислоти), ковалентно пов'язаний з білковою молекулою.
3.1.4.6
Вітамін
U
Вітамін U – S-метилметіонін, противиразковий фактор. Добре розчинний у воді; при температурі 100°С легко руйнується, особливо в нейтральному й лужному середовищах; стійкий у кислому середовищі.
Біологічна роль. Вітамін U у пацюків повністю заміняє потреби в метіоніні як незамінній амінокислоті. Встановлена його участь у синтезі метіоніну, холіну й креатину; бактерії використовують його також у якості донора метильних груп.
Вітамін є ефективним при лікуванні виразкової хвороби.
Джерелами вітаміну U для людини є свіжа капуста, зелень петрушки й ріпи, морква, лук, перець, зелений чай, банани, фрукти, сире молоко й ін.
