Приамурські міста

Місто Хабаровськ. (План міста 1914 р.) Заснований 1884 року біля злиття рік Амура та Уссурі й компактно розпланований на трьох узгір’ях. На березі Амура розплановано набережну вул. Олексіївську, де розміщено будинки генерал-губернатора, Гарнізонного зібрання й музей Географічного товариства. Соборний майдан з Успеньким собором. Головні вулиці проходять від ріки по верхівках пагорбів.

Місто Благовіщенськ. (План міста 1914 р.) Заснований 1868 року і має видовжену берегом р. Амур до злиття з р. Зея територію. Спочатку розбудовувався на березі біля пристаней, де виник торговельний майдан з гостинним подвір’ям й будинком військового губернатора. В структуру районів міста включено систему просторих майданів з домінантами сакральних споруд. Після прокладання на півночі залізниці у привокзальному районі сформувався промисловий район з робітничими селищами. Наприкінці ХІХ ст. населення міста перевищило 20 тис.

Вздовж Амурської залізниці в ХХ ст. передбачалося будівництво кількох міст, де передбачалося розселення колишніх будівничих залізниці.

Місто Олексієвськ. (План міста 1914 р.) Закладений біля р. Зеї як поселення 1901 року, у 1912 р. отримав статус міста й повинен був перевершити за розмірами Хабаровськ і Владивосток. Лінійні розміри міста вздовж залізниці – майже 8 км. Планування – регулярне поліцентричне, з двома вокзалами (південний – товарний, північний – пасажирський). Головні житлові квартали розміщувалися на підвищених північних територіях. У воєнний передреволюційний період місто не отримало очікуваного розвитку й довгий час територія його залишалася незабудованою.

Розвиток Москви й Петербурга у кінці хіх - на початку хх ст.

Якщо 1848 року в Росії було 686 міст, то до 1917 року їх вже налічувалося 921 (631 – в європейській частині). Питома вага городян в загальній масі населення 1913 року досягла 17%.

Населення Петербурга з 1900 по 1914 роки зросло на 700 тис. й досягло 2,1 млн. мешканців, населення Москви з 1902 по 1913 роки зросло на 600 тис. й досягло 1,8 млн. У першу десятку найбільших міст Росії на початку ХХ ст. увійшли: Рига (558 тис.), Київ (521 тис.), Одеса (500 тис.), Тифліс (307 тис.), Ташкент (272 тис.); більш як 100 тис. жителів налічувалось в Астрахані, Баку, Вільно, Катеринославі, Казані, Кишиніві, Мінську, Ростові-на-Дону, Саратові, Тулі, Уфі, Харківі, Ярославлі, Нижньому Новгороді. Міст з населенням від 50 до 100 тис. населення налічувалось 46, 336 міст мало населення від 10 до 50 тис.

З 1900 по 1912 роки території, що перебували у володінні міських самоврядувань, зменшились у 4 рази, решта перейшла до приватного володіння.

Лише 13% міст мали централізовані водогони і лише 5% - централізовану каналізацію.

Якщо другу половину XIX ст. можна розглядати як період кількісного росту російських міст, то перелам XIX та ХХ століть стає часом якісних змін у їх структурі. Втім, у підсумку швидкого зростання міст за умов слабкого регулювання призвело наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. до порушення їх функціональної, інженерно-технічної та естетичної цілісності. Надання майже необмеженої свободи приватним забудовникам позначилось на характері планування й забудови міст: на зміну властивій класицизмові системі державної регламентації й регулярного містобудування надійшла стихія приватної забудови.

Кільця промислових підприємств, особливо тих, що зросли наприкінці XIX – початку ХХ ст. ст., все більше заважали розширенню індустріальних міст. Це призводило до значного ущільнення забудови, особливо у Петербурзі і Москві. Так, якщо у другій половині XIX ст. населення найбільшого на той час міста країни Петербурга зросло майже в 4 рази, його територія збільшилась лише вдвічі. Особливо зросла щільність населення центральної частини за рахунок збільшення кількості поверхів будівель.

Наприкінці XIX – на початку ХХ століть дуже змінилися масштаби міської забудови, безприкладно зросла інтенсивність міського руху, принципово ускладнилися транспортні засоби (почався розвиток трамваю та автотранспорту). Починається формування поліцентричної системи загальноміських центрів найбільших міст: створюються торговельні, ділові, транспортні (привокзальні) та видовищні центри. Розробляються нові принципи комплексної забудови кварталів і районів міст, з формуванням нової міської структури з кількома центрами.

В 1910 р. провідні петербурзькі архітектори начолі з арх. Л. Н. Бенуа на спеціальних зборах Академії художеств висунули питання про необхідність складання нового плану Петербурга, заснованого на збереженні та подальшому розвиткові цінних архітектурно-планувальних традицій XVIII - початку ХІХ ст. Цю пропозицію було відхилено Думою з того приводу, що вона нібито може “утиснути приватну ініціативу в справі розвитку столиці.”

У підсумку переговорів з Думою було видано книгу інженера Ф. Є. Єнакієва “Завдання перетворення С.-Петербурга” (1912), де було опубліковано проект реконструкції центру міста, а також - планування й забудови вільних територій на Виборзькій стороні.

Книга послугувала своєрідною програмою реконструкції столичного міста, за якою впорядковувалося розміщення житла та промислових підприємств, що повинні виноситися на периферію міста. Пропонувалося прокладання в історичному центрі нових магістралей до вокзалів, але на місці знесення повинні будуватися лише громадські споруди й монументи.