Глосарій

Господарська організація - система соціальних відносин, орієнтована на досягнення спільних цілей, що володіє власними ресурсами, внутрішніми нормативною та статусною структурами, в межах яких члени організації за відповідні винагороди виконують відведені їм функціональні ролі.

Дух буржуа – це схильність до підрахунків, обачності, здорового глузду та господарювання.

Дух бюрократа – схильність до роботи заради прибутку фірми, яка виступає, як прагнення до особистого кар’єрного росту.

Людина економічна - це така людина, яка ухвалює раціональні рішення та діє на підставі отримання прибутку від власної діяльності.

Людина соціальна – це людина, якій властиві соціальні потреби та яка бажає реалізовувати їх на своєму робочому місці та ставить їх на порядок вище, ніж отримати матеріальну винагороду за власну працю.

Людина, яка самоактуалізується – це людина, якій властива множина індивідуальних потреб, що повинні знайти втілення в роботі. Намагаючись само реалізуватися, людина прагне реалізувати свої здібності на робочому місці.

Людина комплексна – це така людина, на яку впливає комплекс чинників: економічні, соціальні, психологічні тощо, та задовольнити які вона прагне в ході своєї трудової діяльності.

Мотив – внутрішнє спонукання до дії.

Уявлення про людину - це поширена гіпотеза про поведінку та емоційні почуття людини в організації.

Підприємництво — це здійснення організаційної інновації, метою якої є отримання грошового прибутку.

Потреба – необхідність, можливість придбання, збереження та використання економічних та неекономічних, матеріальних та нематеріальних благ.

Примус – безальтернативне підкорення людини зовнішнім по відношенню до неї умовам.

Підприємницький дух – це синтез жаги грошей, пристрасті до пригод, винахідливості та багато іншого.

Підприємницька функція – розробка та обґрунтування проекту, а також координування різних функцій, необхідних для його реалізації, налагодження процесу комунікації та встановлення відношень довіри між основними виконавцями даного проекту.

Раціональність – послідовний відбір найліпших варіантів на шляху досягнення поставленої мети.

Тексти лекцій:

Тема 1: соціологія підприємництва

План лекції

1. Людина у ролі підприємця.

2. Складові капіталістичного духу.

3. Психологічний портрет підприємця.

4. Традиції підприємництва.

5. Соціальні чинники підприємницької діяльності.

Одним з головних учасників ринку, його основною рушійною силою є підприємець. У чому полягає суть підприємницької діяльності? Яке середовище породжує підприємців? Якими якостями вони володіють? Всі ці питання заслужено привертають увагу багатьох дослідницьких дисциплін.

Спочатку проблема підприємництва була поставлена політичною економією як проблема пояснення джерел економічного зростання і природи прибутку (термін "підприємництво" введений Р. Кантільоном у XVIII ст.). З того часу сформувалося декілька принципово різних економічних підходів до підприємницької функції. Перше трактування домінує в працях класиків політичної економії (Ф. Кене, А. Сміт), які бачили у підприємці власника капіталу. При цьому, наприклад, у фізиократа Ж. Тюрго, а пізніше у німецьких істориків (У. Рошер, Б. Гильдебранд) він не тільки управляє своїм капіталом, але й поєднує функції власника з особистою працею.

З часом підприємця все рідше ототожнюють з капіталістом. І у другому трактуванні він розглядається як організатор виробництва, зовсім не обов’язково зв’язаний правами власності. Подібного погляду дотримуються, наприклад, Ж.Б. Сей і Дж. С. Мілль. Функціональне розмежування між власником і підприємцем проводить К. Маркс. Визначення підприємця як менеджера стверджується в роботах неокласиків (А. Маршалл, Л. Вальрас, К. Менгер, Ф. Візер). З того часу нейтральне ставлення до володіння власністю стає звичайним елементом більшості теорій підприємництва — класичних (Й. Шумпетер) і сучасних (А. Коул, П. Дракер).

Стосовно сутності підприємницької функції, то для неокласиків вона закладена у пристосуванні виробництва до умов ринку, які змінюються, відновленні порушеної рівноваги, ефективнішому використанні наявних ресурсів і задоволенні виникаючого попиту. Організація господарського процесу оголошується "четвертим чинником виробництва", а підприємництво служить, по суті, якимось вбудованим елементом саморегульованого механізму цін.

Третє трактування підприємницької функції пов’язує її з несенням тягаря ризику та невизначеності в процесі господарської діяльності (Р. Кантільон, І.Г. фон Тюнен, Г. Мангольт та ін.). Цей елемент стає центральним в концепції Ф. Найта. З його точки зору, люди, які беруть на себе тягар підраховуваного ризику і непідраховуваної невизначеності, а також гарантують більшості працівників їх заробітну платню, отримують право керувати діяльністю цієї більшості і привласнювати відповідну частину прибутку.

Четверте трактування підприємницька функція отримує у рамках інституційної економічної теорії (Р. Коуз, О. Уїльямсон), у якій підприємець стає суб’єктом, який здійснює вибір між контрактними відносинами вільного ринку і організацією фірми в цілях економії трансакційних витрат. Підприємництво виявляється особливим регулюючим механізмом, відмінним від цінового механізму і механізму державного регулювання, а в чомусь альтернативним їм обом.

Нарешті, у п’ятому трактуванні підкреслюється активний, інноваційний характер підприємництва не тільки у виборі з наявних альтернатив розподілу ресурсів, але і у створенні нових ринкових можливостей (Р. Шмоллер, Ф. Тауссиг, Й. Шумпетер та ін.). Підприємець, тим самим, виступає вже не просто як "балансувальник" ринків, але як їх активний перетворювач і творець.

Підприємці, по Й. Шумпетеру, не утворюють особливої професії або окремого класу. Йдеться саме про функцію, здійснювану періодично різними людьми. У кожній господарській сфері вона то з’являється, то затухає, замінюючись більш рутинними діями. При цьому підприємець не обов’язково сам винаходить "нові комбінації". Він здійснює їх практично, часто імітуючи при цьому чужий господарський досвід.

Підприємництво — це здійснення організаційної інновації, метою якої є отримання грошового прибутку. Підприємництво, таким чином, конституюють три необхідні елементи:

• організація як об’єкт дії;

• здійснення інновацій;

• отримання грошового прибутку.

Перша ознака (неодмінний зв’язок з організаційною структурою) відокремлює підприємця від самостійних працівників ("індивідуальних підприємців"), які не є підприємцями у власному сенсі слова. Друга ознака (здійснення інновацій) допомагає відрізнити підприємця від менеджера та рантьє, спекулянта та посередника. Нарешті, третю ознаку (отримання грошового прибутку) надає можливість визначити успіх або невдачу підприємницького проекту. Додамо, що організаційна інновація може реалізовуватися різними шляхами:

• створення принципово нового підприємства;

• роздроблення та злиття існуючих підприємств;

• переоформлення прав власності на підприємство;

• корінна зміна управлінської схеми або організаційної структури підприємства або бізнесу (групи підприємств).

Існують ще півтора-два десятки ознак, які не є критеріями та позначають багатообразні видові відмінності підприємницької діяльності. Так, підприємництво може бути пов’язане або не пов’язане з власністю на капітал, супроводжуватися або не супроводжуватися особистою працею (управлінською або виконавчою). Підприємницькі акції можуть проводитися зверху по ієрархічних адміністративних каналах або ініціюватися знизу неформальними лідерами. У якості підприємця можуть виступати як спеціально підготовлені професіонали (випускники бізнес-школ), так і „любителі”, які не мають ніякої професійної підготовки. Підприємницькі дії можуть ґрунтуватися на точних розрахунках або на чистій інтуїції. Одні з них направлені на ефективне пристосування, імітацію наявних зразків організації у нових умовах; інші — на виявлення прихованих від більшості людей господарських можливостей; треті — на активне формування цих нових умов, зокрема винахід абсолютно нових організаційних форм.

2. Складові капіталістичного духу

За М. Вебером, новий капіталістичний дух формується з розвитком підприємництва та бюрократичної організації. А з погляду В. Зомбарта він виявляється переплетенням підприємницького та міщанського духу. „Підприємець”, „буржуа” та "бюрократ" виявляються трьома історично обумовленими ідеальними типами, трьома складовими капіталістичного духу, які по-різному представляють господарського організатора індустріальної стадії господарського розвитку. Кожний з них керується своїми принципами дії.

Невблаганна жага грошей — цього універсального втілення забезпеченості та респектабельності — характерна для зомбартівського буржуа (йдеться, про тип дії, а не про міський стан). Економічний розрахунок та ощадливість, наполеглива праця та накопичення капіталу, безпека та стійке зростання особистих активів — з цього складаються раціональні основи його поведінки. Ціннісне ж ядро буржуазії виявляється у першу чергу у служінні інтересам своєї сім’ї. Причому ідеали сімейних, патримоніальних відносин переносяться і у бізнес, який сприймається як глибока особиста справа, часто невід’ємна від інших сторін життя. Прагнення до формальної незалежності та індивідуалізм, який граничить з замкнутістю у своєму локальному мікросоціумі, довершують характеристику буржуа. Ближче за всіх до нього з реальних організаторів виробництва стоять дрібний буржуа, міський крамар, сільський фермер.

Носієм іншого духу є бюрократ, для якого робота ради прибутку фірми — це спосіб особистого кар’єрного просування угору по сходах службових ієрархій. Проходження принципу корпорація над усе, лояльність та відданість цієї корпорації, підтримка сприятливого враження про себе — ось чим пройнята вся діяльність бюрократа. Це чоловік колективного інтересу та жорсткої дисципліни, чіткого та безособового адміністрування, формальної інструкції, який виконує наперед відомий та закріплений за ним вищестоящими особами набір функцій. У господарському середовищі найближче до даного типу стоїть менеджер крупної корпорації.

Конституююча межа підприємця, яка відокремлює його від буржуа та бюрократа, полягає у його націленості на інновацію. Підприємцем керує перш за все не мотив отримання стійкого прибутку та не кар’єрні міркування, а прагнення до самореалізації за допомогою здійснення якогось організаційного прибуткового проекту. Йому властиві відносно більше бажання слави та успіху („пам'ятника за життя”) та значно менша схильність до буржуазної або бюрократичної помірності.

Підприємницьку дію характеризує розробка особливих стратегій, пов’язаних з роботою в умовах явного неповного знання та активного освоєння нової інформації, тісно переплетена з інтуїтивними початками. Підприємець менш за всіх схильний до заощадження, до точності у калькуляції прибутку та витрат, і більш схильний до розмаху. Тут менше формалізму, регламентації та більше організаційної творчості. Підприємця відрізняє також спокійніше відношення до ризику. Винагорода його праць менш гарантована, більш схильна до коливань залежно від успіху або неуспіху починань, часто відсунуто у часі — до терміну реалізації організаційного проекту. Замість служіння сім’ї або корпорації підприємець ставить себе на службу Ідеї, піддаючи, ставлячи під удар сім’ю, та залучену у справу корпорацію. Підприємницька натура не тільки мобільніша, але й холодніша, а часом не дуже строга відносно ділової моралі.

Підприємницькі дії з більшою вірогідністю, ніж дії бюрократа або буржуа, стають стратегічними діями, бо реалізація підприємницького проекту вимагає планування та наполегливих (іноді тривалих) зусиль за для досягнення мети. Початок такого проекту також нерідко поєднано зі стратегічним вибором, пов’язаним з крутими поворотами долі і ризиками вірогідних втрат.

„Економічна людина” в політичній економії вперше з’явилася як підприємець, і спочатку ця модель будувалася саме під підприємця. Надалі, проте, з’ясувалося, що фігура підприємця по багатьом параметрам не відповідає „еталону” „нормальної, середньої” людини. Підприємець, який бере на себе тягар невизначеності, приймає рішення в умовах принципової відсутності достатньої інформації, здійснює нестандартні (та інколи нераціональні з погляду тих, які оточують) дії, не укладається в канони homo economicus, виступає як відхилення від стандартної моделі. Куди більше цим канонам відповідають фігури буржуа та бюрократа.

Нарешті, важливо, що економіко-соціологічна людина в змозі виконувати всі три згадані ролі. Невгамовний підприємець, досягнувши (або не досягнувши) мети, може перетворитися на респектабельного менеджера. А грізний бюрократ-менеджер, який керує значними з ресурсами, повертаючись додому, може перетворюватися на тихого та бережливого буржуа.