4. Традиції підприємництва

Однією із сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності є національна культура. У традиційних суспільствах підприємництво фактично ніколи не належало до благородних занять. Навпаки, підприємці розташовувалися ближче до нижніх ступенів соціальних сходів. У сучасних індустріальних суспільствах положення змінюється. Але й тут все не так вже гладко. Бізнес як сфера діяльності досить часто обирається більшою мірою по іншим мотивам, ніж його престижність.

Навіть у Англії Нового часу, яка в Європі наймогутніше продемонструвала силу індустріалізму й найменше хворобливу, здавалося б, адаптацію традиційних інститутів до підприємницького духу, який розгортався, останній так й не завоював пануючих соціокультурних позицій. Землевласник-аристократ та джентльмен, які стоять вище за культ чистого прибутку та наживи, — ось хто як і раніше визначає коло найбільш важливих цінностей, ось з ким співвідносяться норми поведінки, навіть коли чисельне представництво цих груп на соціальній арені обмежене декількома відсотками.

Аристократія з її ідеалами консерватизму та стабільності, пасивного використання успадкованої власності та демонстративного неробства поступово втрачає свої позиції, але вироджується частіше в буржуазні, ніж в підприємницькі типи. При цьому, наприклад, в Англії аристократія все ж таки прийняла і визнала підприємницькі заняття, чому немало сприяв звичай первородства, який виштовхував молодших синів з благородних сімей у комерційне середовище. У Франції ж подібні заняття надовго залишилися справою цілком неблагородною, причому навіть у очах нижчих прошарків суспільства. Не дуже привабливе політичне обличчя буржуазії, яке проявилося у періоди революційних та військових потрясінь, також позначилося на загальній антипідприємницькій атмосфері. Статусні позиції залишаються тут більш важливими за ринковий успіх, а „стрижка купонів” — вище за роботу на споживача. Сімейний бізнес, який намагається зберегти свої позиції, закономірно пов’язаний з антиконкурентними засадами, з прагненням до безпеки та державної протекції, зрідка порушуваним спалахами крайнього авантюризму.

Вплив аристократизму, який доповнюється сильними феодальними корпоративними засадами, яскраво виявляється й у ранньокапіталістичнії Німеччині. У Японії роль ієрархічних відносин у бізнесі, успадкованих від феодальних структур після революції Мейдзі, вважається ще наявнішою.

Якщо звернутися до аналізу моделі підприємницької діяльності в дореволюційній Росії, то вона відрізнялася засудженням індивідуального накопичення та вимогою відмови від надмірного багатства шляхом пожертвувань та добродійності. Це пов’язано з перевагою у структурі цінностей мотиву пошуку сенсу життя, а не матеріального успіху, навіть якщо він досягнутий за рахунок наполегливої праці та самозречення.

Розглядаючи сучасну Україну важливо відзначити, що трансформація, яка відбувається в теперішній час, це не трансформація економіки, а трансформація типу культури. Будь-яка трансформація здійснюється людьми з системою цінностей, яка склалася, правил та норм поведінки, традицій та звичаїв господарювання, які не можуть бути об’єктом довільного конструювання. Зняття ідеологічних та моральних обмежень, які діяли у соціалістичній системі господарювання може трансформувати економіку в те, що тепер цілком можна назвати „українською моделлю”. Господарська планово-адміністративна діяльність радянської економіки призвела до того, що результатом сучасної України є цілеспрямовано сформований дефіцит ринкової економічної культури, під якою розуміється „не тільки відсутність у свідомості людей загальних необхідних знань та досвіду, які залишилися від минулого у сьогоденній ситуації не тільки не працюють, але й перешкоджають виробленню у особи нових ринкових моделей поведінки”.

Специфіка українського підприємництва полягає у тому, що воно розвивалося у суспільстві з централізованою економікою, за відсутності у населення досвіду економічної самодіяльності та реальних цивільних свобод, у суспільстві, де соціально-функціональна структура ієрархічна та централізована. Економіка була повністю одержавлена, індустріалізація не завершена, з низькими (в порівнянні із Заходом) життєвими стандартами та систематичним незадоволенням загальних матеріальних потреб (житло, їжа, обслуговування). В умовах панування адміністративно-командної системи та придушення політичного інакомислення у людей розвилася втома, невіра у можливість економічних змін, разом із тим падала зацікавленість у праці.

У всіх цих країнах позиції державного чиновника набувають величезної ваги. Практично усюди за спалахами підприємницького духу слідує його часткове згасання під тиском нового „феодалізування”.

Свого роду виключенням можна вважати США — суспільство, цілком захоплене підприємницьким духом. Потрібно зазначити, що йдеться про країну, освоєну у результаті нашестя маргіналів. Пригноблені релігійні меншини, носії пуританських ідеалів; знедолені селяни, які розраховували на отримання шматка землі; кваліфіковані ремісники, чиїм амбіціям ставало тісно у рамках цехової регламентації; в’язні громадянської війни, які сподівалися заробити собі свободу, не говорячи вже про всяких шукачів пригод та авантюристів, — ось хто в першу чергу покидав Старий Світ у пошуках кращої долі.

У Новому Світі з подвійним потоком іммігрантів, який не припинявся, — спочатку з Європи на Атлантичне узбережжя, а потім з узбережжя далі на захід — підприємницька активність сама по собі набувала символічного значення. Характерні для неї зльоти та падіння розглядалися як норма, а невдаха не піддавався такому суворому засудженню, як у країнах Старого Світу. Мобільність, підвищена схильність до міграції, які відрізняли не тільки рядових працівників, але й менеджерів, ставали чинниками, які сприяли підприємницькому середовищу. Тили ж забезпечувалися концентрацією місцевого керування у руках громадян-власників, відносною слабкістю централізованої адміністративної влади та системним зрушенням у законодавстві, яке заохочувало активне, підприємницьке відношення до прав власності. Втім, у США крупні корпорації усувають у тінь „старий” середній клас, кидаючи підприємницькому духу серйозний виклик та частково трансформуючи його у бюрократичні та буржуазні елементи капіталістичного духу. У жодному соціумі підприємницький дух не здатен отримати повної та беззастережної перемоги.

Особлива трудність підприємницької діяльності пов’язана з тим, що вона майже неминуче стикається з опором нововведенням. Будь-яке суспільство будується на більш менш стабільній системі структур та інститутів. Перша реакція на нововведення у більшості людей викликає не прийняття, а скоріше їх відторгнення. У результаті підприємцем стає той, хто „йде всупереч” — здатен на злам рутинних порядків, сталих правил та системних дій.

Людина підприємницького типу менш вбудована у місцеве співтовариство, не особливо пристосована до звичайного „світського” життя. Йому часто бракує скромної респектабельності та благонадійності буржуа, рівно як і освіти бюрократа. У результаті людям, не дуже глибоко закріпленим у даному соціальному середовищі, часто простіше проявити себе у підприємницьких діях.

Оскільки „чужак” не має високої репутації, яка збирається по крупицях, то йому важче відкривати двері кредитних контор. Підприємництво граничить якщо не з підривом загальноприйнятих норм, то з деякими відхиленнями від них. І людині, внутрішньо не зв’язаній цими нормами, діяти дещо легше — порушуючи їх у разі потреби або просто ігноруючи по незнанню. Це той самий випадок, коли „слухняність не веде до успіху”

Суперечність підприємницької діяльності полягає у тому, щоб досягти успіху, потрібен доступ до економічного капіталу. А щоб дістати цей доступ, підприємець не може залишатися в „асоціальній” позиції, він повинен спиратися на ділові та особисті мережі, тобто на соціальний капітал, та використовувати соціальні навички, щоб успішно експлуатувати ці мережі.

Саме слабкі зв’язки породжують ще один важливий елемент соціального капіталу підприємця, так званий у рамках мережевого підходу структурними порожнечами. Вони виникають у тих випадках, коли контрагенти підприємця у мережі його зв’язків не мають контактів між собою. Це, по-перше, дозволяє потенційному або фактичному підприємцеві виступати посередником та координатором, а по-друге, допомагає йому розширювати свої ділові зв’язки та сферу джерел інформації, вирвавшись з вузького круга знайомств, де всі знають один одного.

Таким чином, підприємницький успіх базується одночасно на відторгненні пануючих соціальних норм та підтримці альтернативних соціальних норм. Невключеність в одну мережу та неприйняття одних правил компенсується ресурсами іншої мережі. Підприємець не може залишатися у безповітряному („асоціальному”) просторі або „інституційному вакуумі”, уподібнюючись моделі „економічної людини”. Він просто не отримає ресурсів та не зможе навіть почати задуманий проект.