IV. Оформлення курсової роботи

Курсову роботу друкують машинописним способом або принтером з одного боку аркуша білого паперу формату А 4 (210 мм на 297 мм) до тридцяти рядків на сторінці (дод.З).

Обсяг роботи не повинен перевищувати 50 сторінок. Цей обсяг розрахований на використання комп’ютерів зі шрифтом текстового редактора Word розміру 14, причому міжрядковий інтервал становить 1,5.

Друкарські помилки дозволяється виправляти підчищуванням або зафарбовуванням білою фарбою в кількості не більше двох на одній сторінці.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин роботи (наприклад, “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ”, “РЕКОМЕНДАЦІЇ” тощо) друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів – маленькими літерами з першою великою з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами з першою великою з абзацного відступу в підбір до тексту. У кінці такого заголовка ставиться крапка. Відстань між заголовком і текстом повинна дорівнювати 3 – 4 інтервалам.

Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, що повністю займають площу сторінки, до загального обсягу роботи не входять.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, таблиць, подають арабськими цифрами без знака №. Першим у роботі є титульний лист, проте номер сторінки на ньому не проставляється. Наступні сторінки нумеруються в правому верхньому куті аркуша цифрою без крапки. Такі структурні частини роботи як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера.

Цифру номера розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після цифри крапку не ставлять, а заголовок друкують з нового рядка.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер їх складається з цифри номера розділу і цифри номера підрозділу, між якими ставлять крапку, наприклад, “3.4” (четвертий підрозділ третього розділу). Потім у тому ж рядку друкується заголовок підрозділу. Пункти і підпункти нумерують за такими ж правилами як і підрозділи. Вони, до того ж, можуть не мати заголовків.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.

Підпис під ілюстрацією має чотири основних елементи:

• найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом “Рис.”;

• порядковий номер ілюстрації;

• тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст з якомога стислою характеристикою зображеного;

• експлікацію, в якій деталі сюжету позначають цифрами, супроводжуючи їх текстом.

Основними видами ілюстративного матеріалу в роботі є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма, графік.

Креслення використовують, коли треба максимально точно зобразити конструкцію машини, механізму чи їх частин. Воно в роботі не є робочим, за яким виготовляють виріб. Це, насамперед, ілюстрація, тому її суттєво спрощують, позбавляючись від усього, що не потрібне для розуміння конструкції об’єкта чи характеру його дії. Назви вузлів і деталей на кресленні не пишуть. Вони нумеруються за годинниковою стрілкою арабськими цифрами. Розшифровування позицій подають у тексті за ходом викладення або в підписі під кресленням.

Фотографія – найбільш переконливий і достовірний засіб наочної передачі дійсності. У багатьох випадках – це і науковий документ (зображення об’єктів дослідження).

Технічний рисунок застосовують, коли треба зобразити предмет або явище такими, якими вони сприймаються зором, без зайвих деталей та подробиць. Вони виконуються, як правило, в аксонометричній проекції.

Схема – це зображення, котре передає за допомогою умовних позначень і без збереження масштабу основну ідею пристрою, процесу і показує взаємозв’язок їх головних елементів.

Діаграма – один із способів графічного зображення залежності між величинами. Розрізняють діаграми лінійні, площинні й об’ємні.

Графік – це умовне зображення величин та їх співвідношень через геометричні фігури, лінії, точки. Їх використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу. Крім геометричного образу графік містить допоміжні елементи:

• загальний заголовок;

• словесне пояснення умовних знаків;

• осі координат і числові сітки з масштабами;

• числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених на нього показників.

Осі координат креслять без стрілок, їх можна починати не з нуля, якщо крива, що зображена на графіку, займає невеликий простір.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над її заголовком розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера, що складається з номера розділу і номера таблиці, розділених крапкою. Наприклад: Таблиця 1.2 (друга таблиця першого розділу). Якщо частина таблиці перенесена на наступну сторінку, її позначають написом: “Продовження табл. 1.2”.

У загальному таблиця складається з порядкового номера, тематичного заголовка, боковика, заголовків вертикальних граф (головки), горизонтальних рядків та вертикальних граф (прографки).

Логічний суб’єкт (позначення предметів, які характеризуються) розміщують у боковику та в головці, а логічний предмет (дані, що характеризують суб’єкт) - у прографці.

Заголовки граф друкують з великої літери, підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними.

Таблиці на сторінках роботи розміщують таким чином, щоб їх можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступний аркуш. У цьому випадку її назву друкують тільки над першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну над другою на одній сторінці. Якщо рядки чи графи виходять за формат сторінки, то в першому випадку для кожної частини таблиці повторюють її головку, а в другому – боковик. Якщо головка громіздка, її можна не повторювати. У такому разі пронумеровують графи та переносять їх нумерацію на наступну сторінку. Заголовок таблиці не повторюють.

Якщо текст у графах таблиці вживається кілька разів і складається з одного слова, його можна заміняти лапками, якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами “Те ж”, а далі - лапками. Ставити лапки замість цифр, знаків, математичних і хімічних символів недоцільно. Коли цифрові чи інші знаки в якомусь рядку таблиці відсутні, то в ньому ставлять прочерк.

Формулу в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Її номер складається з номера розділу і порядкового номера формули в тексті, розділених крапкою. Його записують в одному рядку з формулою біля правого берега аркуша в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Довгі та громіздкі формули розміщують на окремих рядках. Це не стосується всіх ненумерованих формул. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони розташовані у формулі.

Формула входить у текст як його рівноправний елемент. Тому в її кінці і в тексті перед нею знаки ставлять відповідно до правил пунктуації (дод. Д 5).

Примітки до тексту та таблиць, в яких вказують довідкові й пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на сторінці декілька, то після слова “Примітки” ставлять двокрапку, наприклад: