48. Види суб’єктів права.

Фізичні та юридичні особи

49. Чи були наділені дієздатністю юридичні особи в Римі?

Ні

50. Якими трьома станами визначалася правоздатність в Римі?

Для того щоб володіти повною правоздатністю в усіх галузях політичних, майнових і сімейних відносин, особа повинна відповідати таким трьом станам:

1) стану свободи - status libertatis:

2) стану громадянства - status civitates:

3) сімейному стану - status familiae.

За станом свободи розрізнялися вільні і раби. За станом громадянства - римські громадяни та інші вільні особи, але не громадяни. За сімейним станом - домовладики і підвладні особи.

51. Назвіть підстави припинення юридичної особи в Римі.

Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: 1) після досягнення мети, яка ставилася перед нею; 2) за розпорядженям державної влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; 3) якщо втрачено майно; 4) після вибуття всіх її членів.

52. Які органи займалися призначенням і звільненням опікунів (піклувальників)?

Закон Атілія (час невідомий) встановив, що в таких випадках опіка призначається магістратом, зокрема претором за участю народних трибунів.

53. Способи втрати римського громадянства.

Смерть особи, продаж в рабство, полон, вигнання з Риму, засудження до найтяжчих видів кримінальних покарань.

54. На які три групи поділялися недієздатні громадяни за віком?

Дієздатність завжди і скрізь визначалась віком людини, оскільки розуміння смислу вчинених дій і здатність володіти собою та зважено приймати рішення залежало головно від віку. За віковим цензом дієздатність громадян поділялася на три групи.

До першої групи відносили дітей віком до 7 років, які були повністю недієздатними.

Друга група - це частково дієздатні. До них належали дівчатка віком до 12 і хлопці - до 14 років. Такі особи могли здіснювати лише дрібні правочини: робити незначні покупки, приймати невеликі подарунки, проводити дрібний обмін речей тощо. У випадку здійснення правочину, спрямованого на припинення прав або встановлення якоїсь повинності, необхідний був дозвіл опікуна, який давав його в момент вчинення правочину. В іншому випадку такий пра-вочин зобов'язував неповнолітнього лише у випадку і в межах збагачення, одержаного за цим правочином.

До третьої групи відносилися особи жіночої статі віком з 12, а чоловічої з 14 і до 25 років, які визнавалися як неповнолітні, але дієздатні. Такі особи мали право укладати різного роду цивільно-правові угоди, проте, уклавши явно невигідну для себе угоду, могли просити претора визнати її недійсною і повернути сторони у стан до укладення угоди, тобто провести реституцію.

55. Які Ви знаєте способи виникнення рабства?

У Римі відомі різні способи обернення в рабство, серед яких найдавнішим було захоплення у полон воїнів ворожої Риму держави. У рабство могли бути обернені й іноземці, які виявилися на території Риму і не користувалися ніякими правами чи привілеями. Рабом ставала дитина, народжена рабинею, навіть якщо батько був вільним. Правовий статус батька набували лише діти від законного шлюбу. А оскільки вступати в шлюб з рабом було заборонено, то й дитина вважалася народженою поза шлюбом і набувала статусу матері. За певних умов у рабство могла бути обернена й вільна людина, піддана Римської держави. Так у стародавній час глава сім'ї міг продати в рабство підвладного сина або дочку за непослух. Боржник міг бути проданий в рабство кредитором. Аналогічно міг учинити і потерпілий зі злодієм.

І тільки з розвитком товарно-грошових відносин, коли центр ваги перемістився з особи боржника на його майно, продаж боржника було замінено заставою майна і перестала бути джерелом рабства.

У рабство оберталися особи, засуджені до пожиттєвих каторжних робіт, а також вільні жінки, які вступали в зв'язок з рабами всупереч заборони власника.