2. Тотальну (примусову) організацію

Протилежний тип організації — організація тотальна, або примусова. Це об'єднання, входити до якого людей примушують, навіть якщо вони цього не бажають. Н. Смелзер підкреслює: "Якщо добровільні організації створюються для захисту певних інтересів своїх членів, то примусова організація формується для "загального" суспільного блага, сутність якого формулюється державою, церквою, іншими організаціями, що мають право уособлювати загальний інтерес".

До них можна віднести такі організації, як шпиталі, будинки і санаторії для немічних людей, тюрми, виправні табори, різні типи примусових робіт для людей, небезпечних для суспільства, обов'язкову (не професіональну) армію, обов'язкову школу тощо.

Специфічним типом організації є бюрократія — "організація організацій". У повсякденній мові слова "бюрократія", "бюрократ" мають негативне забарвлення і використовуються для позначення неефективної роботи установ, паперової тяганини, безвідповідальності чиновників, зосереджених на формальних правилах, застарілих нормах, що перешкоджають продуктивному вирішенню нагальних справ.

У соціології поняття бюрократії використовують у нейтральному значенні, як певний засіб керівництва й управління людьми, як адміністративну владу — раціональну, підпорядковану чітко встановленим і неухильно виконуваним правовим нормам. Надалі ми позначатимемо терміном "бюрократія" ієрархічну, таку, що ґрунтується на обумовлених контрактом відносинах безпосередньої службової залежності між керівником і підлеглим, організацію, персонал якої одержує постійну грошову винагороду за свою роботу.

Так, цілей і завдань, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягнути без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущими серед них є ділові (як державні, так і приватні )організації, які виконують суспільно корисні функції: кооперацію, співробітництво, підпорядкування (співпідпорядкування), управління, соціальний контроль. До них належать:

• організації з виробництва товарів в послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

• організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

• організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

• науково-дослідні організації;

• органи законодавчої, виконавчої влади;

Кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв’язки з навколишнім світом.

8.2.Теорії організації: погляди Макса Вебера на організацію, теорія організації Мішеля Фуко

М.Вебер першим розробив систематичне обґрунтування зростання ролі сучасних організацій. Для нього організації – це засоби координації людей або благ, що вони виробляють у стабільний спосіб у часі й просторі. Організації є жорсткими ієрархіями із зосередженням влади на верхівці. Розвиток організації залежить від контролю за інформацією. Письмова фіксація відіграє особливу роль: для її функціонування необхідні писані правила, документи, де відображена діяльність і "пам'ять" цієї організації. М.Вебер зауважив суперечність і зв'язок між сучасними організаціями і демократією, що має далекосяжні наслідки для суспільного життя.

Погляди М.Вебера на бюрократію¹

• повномасштабного розвитку бюрократії набули тільки в сучасну епоху;

• усі великомасштабні організації за своєю природою тяжіють до бюрократизації;

• зростання бюрократії є неминучим у розвинених державах, бо це єдиний спосіб дати раду адміністративним потребам великомасштабних соціальних систем;

• в межах організацій переважають формальні стосунки, відносини між людьми, визначені правилами організації.

Чим більше організація наближається до ідеального типу бюрократії (поняття, введене і розроблене М.Вебером), тим ефективніше вона виконуватиме завдання, заради яких її було створено.

Ідеальний тип бюрократії передбачає:

• наявність чіткої ієрархії влади (за принципом піраміди); завдання розподіляються як офіційні обов’язки з верхівки до низу, де кожен вищий підрозділ контролює діяльність нижчого, чим забезпечується координоване прийняття рішень;

• поведінка службовців на всіх рівнях організації координується писаними правилами, проте чим вищий підрозділ, тим більш гнучка інтерпретація переліку справ;

• службовці працюють повний робочий день. Кожна посада в ієрархії забезпечується визначеною і фіксованою зарплатнею. Кар’єра осіб у межах організації – природне явище, де просування забезпечується здібностями, старшинством або комбінацією обох чинників;

• існує розмежування обов’язків службовців у рамках організації та їхнього приватного життя (останнє чітко відмежоване фізично);

• жоден з членів організації не володіє матеріальними ресурсами, з якими вони працюють; розвиток бюрократії відчужує працівників від контролю над засобами виробництва (службовцям не належать офіси, де вони працюють, меблі, якими вони користуються).

Теорія організації Мішеля Фуко: контроль за часом і простором

Головні засади теорії організації М.Фуко були зосереджені на взаємозалежності архітектурного вигляду організації і її соціального становища, системи влади. Розташування кімнат, коридорів та вільного простору в приміщенні організації може дати базове уявлення про те, як функціонує її система влади.

У деяких організаціях групи людей колективно працюють у доступних для постійного нагляду приміщеннях. Наприклад, рутинна робота друкарок, які працюють у машинописному бюро, де їхня діяльність відкрита для нагляду керівників. Видимість (або її відсутність) впливає на стиль керівництва. Видимість визначає нагляд, контроль за діяльністю в організаціях. В сучасних організаціях кожний працівник, навіть на високій посаді, зазнає нагляду, а чим нижча посада, тим більший ступінь нагляду.

Форми нагляду:

1. безпосередній контроль керівників за роботою підлеглих;

2. опосередкований контроль (зберігання папок, записів та досьє про життя людей, їх особових справ, що використовуються для контролю за поведінкою працівників та розгляду рекомендацій щодо просування по службі. Наприклад, у багатьох комерційних фірмах особи на кожному рівні організації готують щорічні звіти про роботу осіб, котрі перебувають на щабель нижче).

Чітке детальне планування робочого часу за допомогою графіків – умова організаційної дисципліни, за допомогою яких координується діяльність багатьох людей (наприклад, розклад в університеті).

У своїх дослідженнях М.Фуко приділяв велику увагу в’язницям, де особливо сильно проілюстрована природа нагляду. У в’язницях прагнуть максимізувати контроль за поведінкою ув’язнених. Він запитує: "Хіба це дивно, що в’язниці нагадують фабрики, школи, казарми та лікарні, котрі самі схожі на тюрми?" (1979). Згідно з М.Фуко, сучасна в’язниця походить від Паноптикуму².

Дійсно, переважна більшість соціологів погоджується з тим, що ми живемо в суспільстві нагляду – суспільстві, де інформація про наше життя нагромаджується найрізноманітнішими організаціями. Наприклад, державні організації зберігають про нас величезні обсяги інформації, а Інтернет сприяє проникненню в кожен куточок нашого життя. М.Вебер також наголошував у цьому випадку про звуження демократії, оскільки бюрократичні організації все більше ставлять під свій контроль життя громадян. Студент М.Вебера Роберто Мічелз у 1967 році зробив вислів: у великомасштабних організаціях і взагалі в суспільствах, де вони домінують, існує залізний закон олігархії – правління небагатьох осіб. Перетікання всієї влади до верхівки є неодмінним елементом надзвичайно бюрократизованого світу.

Моделі соціальної організації: раціональна, неораціональна

У соціології виділяють три моделі соціальної організації 1) раціональна, 2) природна; 3) неораціональна:

1. згідно з раціональною моделлю організація – це інструмент, раціональний засіб досягнення чітких цілей. Організація в цьому випадку розуміється як сукупність окремих самостійних частин, здатних змінюватись, замінюючи одна одну, не порушуючи при цьому цілісність структури організації. Проте раціональна модель часто ігнорує роль неформальних стосунків у організації;

2. за природною моделлю організація – це "органічне ціле", певний організм із властивими йому ростом, прагненням до продовження існування, збереження рівноваги. Організація може існувати навіть після досягнення поставлених перед нею цілей, підтримуючи в цьому випадку рівновагу організації. Природна модель приділяє велику увагу неформальним стосункам в організації;

3. неораціональна модель організації – це поєднання позитивних рис двох попередніх підходів. Так, від раціональної моделі запозичений акцент щодо раціональності, а від природної – увага до неформальних. Головне завдання неораціоналізму – визначення умов, що впливають на ступінь ефективності діяльності організацій, тому їм притаманна розробка переважно специфічних приватних питань щодо управління організацією.

Згідно з іншими джерелами західна соціологія розрізняє сім моделей (або концепцій) організацій, кожна з яких є парадигмою інтерпретації цього соціального явища:

1. Організація як трудовий процес. Це найдавніша модель, головним принципом є поняття "Людина - Праця" як першооснова організації. Труд розподілявся на найпростіші елементи з метою інтенсифікації праці і оптимізації і раціоналізації режиму виконання роботи (модель так званого тейлоризму). Сам працівник є об’єктом, частиною складовою частиною виробничого процесу.

2. Організація як машина. За цієї моделі організація – це безособовим механізм, побудований на формалізованих зв’язках, цілях у вигляді адміністративної ієрархії багатьох рівнів. Організація розглядається як інструмент вирішення завдань з акцентом на виділенні функціональних етапів, важелів регулювання (плануванні, координації, контролі), тобто як технічна система. Автори розробки моделі – А.Файоль, Д.Урвік та ін. Людина виступає як "людина взагалі", виступаючи абстрактною категорією.

3. "Бюрократична модель" (автор – М.Вебер) була розроблена для подолання ірраціональності, властивої поведінці і вчинкам людей. Гарант діяльності організації – її стандарти, які досягаються чіткою субординацією, точністю, цілісністю. Обов’язки між працівниками розподіляються згідно з їх компетентністю, на цьому принципі побудовані владні стосунки. Проте М.Вебером була запропонована теоретична частина без практичної перевірки.

4. Четверта модель – організація – община (розроблена Е.Мейо, Ф.Ротлісбергом та ін.). Головний аспект – сприйняття організації як неповторного явища людської спільноти. Ключовий принцип – стосунки "людина - людина", "людина - група", що побудовані на основі спільних інтересів. Регулятор стосунків – норми, прийняті групою. Взаємовідносини складаються за принципами престижу, лідерства. Тут задовольняються потреби індивіда в лідерстві, визнанні, а поведінка індивіда контролюється суспільною думкою. Проте такою організацією важко керувати, єдиний варіант – дія на неї шляхом впливу на мотиви, настанови її суб’єктів.

5. Соціотехнічна модель ( запропонована Тавістокською школою). Ґрунтується на залежності зв’язків усередині групи від технології виробництва. Проте соціально-психологічні якості групи також впливають на виробництво. Однак з розвитком технічної бази цей вплив поступово зводиться нанівець.

6. Інтеракціоністська модель (автори теорії – Ч.Бернард, Г.Саймон, Д.Марч та ін.). Згідно з нею організація – система довготривалих взаємодій між працівниками. Головний спосіб підтримки контролю прийняття рішень – системний аналіз і формалізація стосунків між робітниками і врахування наслідків неформальної взаємодії всередині групи. Це пов’язано з тим, що цілі, структура та інші компоненти є певним продуктом взаємодії працівників, звідси – виникнення ризиків щодо прийняття рішень. Раціональність керівника також обмежена: він може дечого не розрахувати і не передбачити.

7. Модель природної організації. Функціонування організації – об’єктивний процес, що самовдосконалюється, де суб’єктивне начало є, проте воно не переважає, діє без тиску. За допомогою організованості система налагоджує свою діяльність самостійно внаслідок дії ззовні або зсередини. Мета – це один із можливих результатів функціонування організаційної системи; відхилення від мети – не прорахунок, а наслідок великого впливу незапланованих стихійних чинників. За цією концепцією організація сприймається не тільки з позиції управління, а як специфічне соціальне явище, що розвивається за своїми законами. Повністю ці закони людством ще не вивчені, звідси – виникнення непередбачуваних ситуацій.