6.3. Активний і пасивний підхід при формуванні портфелю міжнародних інвестицій. Визначення ризику і прибутковості портфелю

Міжнародна портфельна інвестиційна діяльність вимагає від її учасників здійснення численних операцій з цінними паперами. Причому ці дії не обмежуються лише продажем і купівлею акти­вів. Необхідно здійснювати весь спектр операцій, ос­новні з яких:

• купівля цінних паперів за власний рахунок;

• купівля цінних паперів за дорученням і за рахунок коштів замовника;

• продаж власних цінних паперів;

• продаж за дорученням;

• інформаційне, аналітичне й консультативне обслуговування, яке включає аналіз ринку цінних паперів і портфеля фінансових активів;

• організаційні дії, що супроводжують операції з цінними па-перами (наприклад, реєстрація випуску, організація допущення на фондову біржу тощо);

• посередництво в організації випуску і первинного розмі- щення цінних паперів (розробка документації та умов випуску, попереднє оцінювання паперів, реклама, підбір інвесторів тощо);

• здійснення клірингу і розрахунків по цінних паперах;

• реєстрація власників іменних цінних паперів під час здійснення операції купівлі/продажу;

• зберігання, знерухомлення та обслуговування обігу цінних паперів;

• у разі відкликання емітентом облігацій до строку їх пога-шення здійснюється повернення облігацій, що відкликаються;

• погашення цінних паперів з настанням відповідного терміну;

• виплата дивідендів з акцій і купонних платежів з облігацій;

• конвертування в прості акції конвертованих привілейованих акцій та облігацій;

• передача довіреній особі повноважень на голосування на за-гальних зборах акціонерів;

• гарантоване розміщення цінних паперів (андеррайтинг);

• реінвестування дивідендів від цінних паперів і доходів від приросту ринкової вартості;

• розміщення цінних паперів під заставу;

• управління портфелем цінних паперів;

• надання та одержання позичок цінними паперами;

• страхування валютних ризиків.

Як правило, вихід на міжнародний фон­довий ринок можуть здійснити тільки великі фінансові установи, а також уряди країн з розвинутою інфраструктурою національно­го ринку цінних паперів.

Управління портфелем міжнародних інвестицій включає наступні етапи:

• формування;

• аналіз якості;

• перегляд структури (реструктуризація).

Задачі, що вирішуються при перегляді структури портфеля інвестицій, власне кажучи аналогічні задачам, вирішуваним при його первісному формуванні.

Сьогодні фахівці виділяють два основних підходи до управління інвестиційним портфелем будь-якого суб’єкту міжнародної інвестиційної діяльності:

• пасивний, який обумовлює після етапу формування портфелю певний період пасивного очікування доходу від активів;

• активний, що передбачає постійний моніторинг, аналіз і регулярні дії з підтримання і можливого покращення параметрів інвестиційного портфелю.

При формуванні портфеля міжнародних інвестицій в акції, а також при його можливій реструктуризації необхідно вибрати компанії, кожна з яких відноситься до деякої галузі економіки і має свою національну приналежність.

При пасивному підході до формування міжнародного портфеля акцій у цілому і (чи) по окремих його сегментах інвестору необхідна інформація з капіталізації відповідних ринків (тобто ринкової вартості акцій, якими торгують на них).

З урахуванням великої кількості національних фондових ринків і акцій на кожному з них, а також обмежень на розмір інвестованого капіталу реально можна вибирати визначене число країн, галузей економіки і конкретних компаній по розміру їхньої капіталізації, що зменшується. Форма представлення інформації для такого вибору залежить від варіантів послідовності формування міжнародного портфеля акцій. При послідовності «країни  акції» варто використовувати інформацію з капіталізації світового і (чи) регіональних ринків. Далі для кожного регіонального чи національного ринків розглядаються дані по ринковій капіталізації компаній.

На обраних національних ринках при виборі компаній може також бути реалізована послідовність «країна галузь економіки  компанії». При розглянутих послідовностях формування структури міжнародного портфеля акцій – спочатку вибирається національний ринок з відповідною валютою, на якому потім вибираються акції конкретних компаній, тобто реалізується підхід «зверху вниз».

Можливі також варіанти формування міжнародного портфеля акцій, коли спочатку визначаються компанії (чи безпосередньо після попереднього вибору галузей економіки), вибір яких визначить структуру портфеля по національних ринках (валютам), тобто реалізується послідовність «компанії галузь економіки  країна» або підхід «знизу нагору».

При активному підході до формування міжнародного портфеля акцій інвестор повинний вибирати акції компаній різних країн виходячи зі своїх вимог до якості портфеля – прибутковості і ризику. При цьому можна аналізувати і прогнозувати наступні групи показників:

1) Показники прибутковості фондових ринків, в тому числі:

А) Поточна прибутковість ринків акцій оцінюється за зміною фондових індексів по формулі (6.12):

, (6.12)

де I_m0 і I_mj - значення фондового індексу на початок і кінець

розглянутого періоду.

Значення поточної прибутковості світового, регіональних і основних національних індексів регулярно публікуються у фінансовій пресі і маються в міжнародних комп'ютерних базах даних.

Головний фактор, що впливає на ціни і, отже, прибутковість акцій на національному ринку, – економічна активність у країні. Тому при прогнозуванні зміни цін акцій варто оцінювати вплив на ділову активність змін ставки відсотків, інфляційних чекань і курсу національної валюти щодо іноземних валют;

Б) Вплив процентної ставки на економічну активність може бути неоднозначним. З одного боку, її збільшення підвищує вартість кредиту і, отже, знижує ділову активність, що приводить до падіння ціни акцій. З іншого боку, збільшення процентної ставки означає збільшення прибутковості грошового ринку і ринку облігацій даної країни, збільшення попиту на її національну валюту, приплив іноземного капіталу і пов'язане з цим зростання економіки, що приводить до зростання цін акцій. У світовій практиці зустрічалися обидві ситуації, тому для правильного прогнозу необхідний більш глибокий аналіз економіки конкретної країни. У цілому більшість інвесторів вважає, що зростання процентної ставки приводить до падіння цін акцій;

В) Щодо впливу зміни курсу національної валюти до іноземних валют на зміну курсу акцій існують різні теорії, зокрема:

• при торговому підході вважається, що зростання курсу національної валюти зменшує експортну конкурентноздатність національної економіки і, отже, зменшує ділову активність, тобто курс національної валюти і курс акцій негативно корельовані;

• при підході з погляду попиту та пропозиції вважається, що зростання курсу національної валюти приводить до припливу іноземного капіталу в національну економіку, її зростання, а отже, й до зростання курсу акцій, тобто курс національної валюти і курс акцій позитивно корельовані.

Як показує практика, зміна курсу національної валюти слабко впливає на зміну курсу акцій в цілому, хоча курси акцій окремих компаній, сильно орієнтованих на експорт чи імпорт, можуть змінюватися досить помітно.

Г) При міжнародних інвестиціях додатково варто враховувати вплив на той чи інший національний ринок акцій інших національних ринків акцій. У загальному випадку ступінь незалежності національних ринків акцій визначається ступенем незалежності національної економіки і політики урядів. Існують чисто національні чи регіональні фактори, що впливають на курс акцій на відповідному національному чи регіональному ринку. Крім того, на незалежність ринків акцій впливають існуючі юридичні обмеження і правила регулювання, а також культурні і соціологічні розходження. Якщо економіка і політика, що проводяться, деяких країн досить тісно зв'язані, то спостерігається велика спільність у поводженні їхніх ринків акцій. Прикладами є Північноамериканський регіон (США і Канада), країни Бенілюксу, Європейського Союзу.

2) Показники прибутковості галузей економіки і компаній. Оцінка очікуваної прибутковості акцій різних компаній може виконуватися як безпосередньо, так і після оцінки перспектив розвитку відповідної галузі економіки.

При оцінці перспектив розвитку галузей економіки й окремих компаній можуть бути використані дані про їхню прибутковість за минулі періоди. Такі дані за минулий період (квартал, рік) регулярно публікуються в звітах компаній і у фінансовій пресі. Наприклад, у табл. 6.18 наведено значення прибутковості компаній США, Японії і Європи по галузях промисловості за період з вересня 2007 р. по вересень 2008 р. Показник прибутковості RОСE розраховувався на базі акціонерного капіталу після нарахування відсотків на позичковий капітал, не заявлений окремо (прочерк показує на відсутність даних).

Таблиця 6.18

Прибутковість компаній по галузях промисловості

Галузь економіки	США		Японія		Європа
	Кількість компаній	ROCE %	Кількість	ROCE %	Кількість компаній	ROCE %
Виробництво напоїв і	9	25,6	5	4,1	14	11,5
тютюнова промисловість
Охорона здов'я/косметика	13	23,6	1	4,5	7	14,5
Комп'ютерні послуги і	22	21,2	3	4,9	13	23,1
програмне забезпечення
Засоби зв'язку	30	19,1	12	3,5	3	14,8
Багатогалузеве хімічне­	13	17,7	15	3,3	16	13,7
Виробництво
Електроніка	15	17,7	24	5,4	5	16,5
Харчова промисловість	18	16,1	17	4,0	18	15,9
Важке машинобудування	1	16,1	—	—	1	17,2

Аналогічним чином може проводитися порівняльна оцінка прибутковості різних компаній.

При аналізі і прогнозуванні прибутковості акцій різних компаній інвестор, зацікавлений в одержанні більш високих дивідендів, може також аналізувати дані по валовій прибутковості, за рівнем дивіденду за рік (Yield), які публікуються в звітах компаній і фінансовій пресі. Так, газета "The Wall Street Journal Europe" публікує абсолютні і відносні значення доходу і дивіденду, усереднені по акціях, що враховуються в різних фондових індексах США. У фінансових довідниках і журналах публікуються детальні дані по виплаті дивідендів по акціях різних компаній за минулі роки;

3) Показники, що характеризують оцінку компаній ринком. Інвестор при активній стратегії може використовувати показники, що характеризують оцінку компанії ринком, до основних з яких відносяться:

• ціни акцій і їх динаміка, тобто біржові котирування акцій;

• відносні показники Р/Е, P/BV (М/У), Р/СЕ, усереднені дані за якими для провідних компаній публікуються у фінансовій пресі.

4) Показники ризику акцій. Інвестор, що піклується про зменшення ризику вкладень в акції, може орієнтуватися на загальноприйняті його показники. Кількісно ризик кожного конкретного активу і валюти характеризують статистичними показниками їхньої мінливості (наприклад, середньоквадратичними відхиленням їхньої ціни як випадкової величини). Такі показники приводяться у фінансовій пресі, а також можуть обчислюватися інвестором самостійно. Крім того, у фінансовій пресі публікуються значення коефіцієнтів  для різних акцій, що також характеризують їхній ризик.

Коефіцієнти  використовуються у широко відомій вже 50 років моделі оцінки ціни капітальних (фінансових) активів (МОКА), у які інвестується капітал, або у англійській транскрипції – Capital Asset Price Model (САРМ).

Зокрема, у відомому підручнику «Фінанси» Е. Нікбахта і А. Гроппеллі (1986 р.) наведено математичне представлення МОКА у вигляді (6.13):

(6.13)

де r_a — прибутковість активу;

r_rf — прибутковість вкладення у безризикові активи (наприклад, державні короткострокові облігації);

r_m — прибутковість ринкового портфеля;

_a— коефіцієнт коваріації прибутковості активу і прибутковості ринкового портфеля (коефіцієнт  ).

Ця модель відповідає концепції, яка стверджує, що прибутковість інвестицій в активи, зв'язані з ризиком, повинна дорівнювати прибутковості безризикових активів плюс премія за ризик. У даній моделі премія за ризик пропорційна різниці прибутковості ринкового портфеля і прибутковості безризикових активів, а також коефіцієнту . При коефіцієнті  активу, більшому одиниці, прибутковість активу і зв'язаний з нею ризик вважаються більшими, ніж у ринкового портфеля; при коефіцієнті , меншому одиниці, — меншим, чим у ринкового портфеля.

Наприклад, якщо коефіцієнт  деяких акцій дорівнює 1,2, то за цією теорію варто очікувати, що при загальному зростанні ринку акцій ціна даних акцій буде рости швидше і найбільше ймовірно вона виросте на 20% у порівнянні з середньою ринковою ціною всіх акцій. При загальному падінні цін на акції варто очікувати, що ціна даних акцій буде падати швидше і найбільше ймовірно вона упаде на 20% у порівнянні зі середньо ринковою ціною.

З двох проектів більш ризикованим вважається той, котрий має більш високий коефіцієнт . Якщо проект схожий на інші інвестиції компанії, то  акції компанії можна використовувати як  проекту. В інших випадках у якості  проекту приймають середнє значення  групи компаній, які мають схожі проекти.

Таким чином, агресивні інвестори, що бажають одержати доход вище середньоринкового і згодні на більш високий ризик, повинні збільшувати частку інвестицій в акції з коефіцієнтами , більше одиниці. Консервативні інвестори, основною метою яких є зниження ризику інвестицій, повинні збільшувати частку акцій з коефіцієнтами , меншими одиниці. Значення коефіцієнтів  публікуються у фінансовій пресі, і ті інвестори, які вірять у здатність статистичних методів передбачати, можуть використовувати ці дані при формуванні свого портфеля інвестицій.

Необхідна величина прибутковості активів складається з безпечної ставки і премії за ризик. Якщо використовують оцінку за допомогою , то премія за ризик складається з ринкового доходу (Rm) плюс або мінус вищий або нижчий недиверсифікований ризик, пов'язаний з певними акціями. Тепер маємо інструмент аналізу залежності ризику і доходу акцій у разі, коли ринок є стандартом вимірювання ризику. Іншими словами, при певному рівні ризику прибутковості ринку можна визначити необхідну величину прибутковості певних акцій. Все, що треба зробити, – це підрахувати безпечну ставку, узяти середню ринкову ставку та скорегувати її з урахуванням ризикованості окремих акцій.

Нехай безпечна ставка дорівнює 5% (наприклад, ставка за трьохмісячними облігаціями державної позики), а середня прибутковість ринку цінних паперів дорівнює 10%, тоді як  = 1,2 для акцій. Маючи такі дані, можна визначити необхідну величину прибутковості, яку, відповідно до вимог ринку, повинні мати окремі акції. Формула для визначення необхідної ставки доходу RRR_S наступна (6.14):

RRR_S = i + (R_M - i )b_S, (6.14)

де	RRRS i RM S	- необхідна доходність акцій; - безпечна ставка; - середня доходність ринку; - недиверсифікований ризик ринку; - коефіцієнт коваріації прибутковості акції і прибутковості ринкового портфеля.

Тоді: RRR_S = 0,05 + (0,1 – 0,05)*1,2 = 0,11 або 11%.

Величина 11% означає, що будь-які акції з ризиком  = 1,2 повинні приносити дохід не менш ніж 11%. Доход нижче 11% робить акції непривабливими; їх слід продати. Доход вище 11% означає, що на акції занижена ціна, їх слід купувати.

Вказана взаємозалежність показана на рис. 6.1 у вигляді лінії надійності ринку (ЛНР або SML – Security Market Line), що є графічним зображенням МОКА.

b

Рис. 6.1. Необхідна ставка доходу,

де M - доходність ринку ;

i - безпечна ставка.

Таким чином, ЛНР надає базис для оцінки відносних переваг цінних паперів.

Безумовною перевагою застосування МОКА і ЛНР є простота. МОКА – це дуже корисний інструмент для оцінки цінних паперів, оскільки він визначає необхідну ставку доходу (дисконтну ставку), яку можна використовувати для визначення сьогоднішньої вартості цінних паперів. Тобто, для визначення сьогоднішньої вартості активу з використанням МОКА можна застосовувати формулу (6.15)

PV_S = FV_n / [( 1 + i) + (r_m – i)b_S]^N, (6.15)

де	PVS FVN r n i rm	- сьогоднішня вартість очикуваних доходів;
		- майбутня вартість очикуваних доходів;
		- ставка дисконту або необхідна ставка доходу;
		- число периодів або років;
		- безпечна ставка;
		- середня доходність ринку;
	bS	- коефіцієнт «бета» для окремих активів або акцій.

Таким чином, модель ЛНР починається з безпечної ставки, потім додається премія, яка складається із середньої прибутковості ринку та поправки коефіцієнта , або диверсифікованого ризику. Метод ЛНР надає можливість визначити ставку доходу, яку повинні отримувати інвестори від цінних паперів. Якщо прибутковість ціни паперів нижча, ніж ця ставка, то це означає, що інвестори отримують менше, ніж слід, тобто ціна на цінні папери занадто висока. Якщо прибутковість вище, ніж необхідна ставка, то інвестори отримують понад те, що повинні отримувати, а це означає, що гроші вкладені вигідно. Крім того, обчислюючи дисконтну ставку, метод ЛНР допомагає інвесторам визначити сьогоднішню вартість і прибутковість інвестицій.

При формуванні міжнародного портфеля облігацій також виділять активний і пасивний підходи.

При пасивному підході до формування міжнародного портфеля облігацій його структура повинна відповідати структурі капіталізації їхнього світового ринку. Сформувати такий портфель, однак, практично неможливо, оскільки на світовому ринку котирується більш, ніж 100 000 різних випусків облігацій. Реально тому можна групувати різні облігації в однорідні групи і включати в портфель облігацій кожної групи з вагою, пропорційною до ваги групи в капіталізації світового ринку.

При послідовності формування портфеля «країни  випуски облігацій» можна, як і для міжнародного портфеля акцій, узяти країни з найбільшою капіталізацією облігацій у цілому і вибрати потім випуски облігацій, що мають найбільшу капіталізацію на обраних національних ринках. Варіантом такої схеми є послідовність «країни  види позичальників  випуски облігацій», де вид позичальника з погляду формування портфеля інвестицій еквівалентний галузі економіки в портфелі акцій. Позичальниками на кожному національному ринку можуть бути: іноземні держави і їхні місцеві органи влади; наднаціональні організації (наприклад, Світовій банк); іноземні корпорації; власна держава і свої місцеві органи влади; національні банки і фінансові компанії; національні корпорації. У даному випадку з погляду складу валют портфеля інвестицій реалізується схема «валюти  випуски облігацій  конкретні цінні папери».

При послідовностях формування портфеля облігацій «випуски облігацій  країни» або «види позичальників  випуски облігацій  країни» реалізується схема "конкретні цінні папери  валюти", при якій склад обраних облігацій буде визначати склад валют у їхньому портфелі.

Для реалізації таких підходів потрібна інформація про капіталізацію світового ринку облігацій. При цьому варто враховувати, що існують види облігацій з умовами дострокового відкликання за вимогою емітента, а багато випусків мають невисоку ліквідність до терміну погашення, у зв'язку з чим інституціональні інвестори (пенсійні фонди і страхові компанії) прагнуть до інвестування тільки в облігації держав з високим кредитним рейтингом.

При активному підході до формування міжнародного портфеля облігацій також аналізуються і прогнозуються наступні групи показників:

1) Показники прибутковості ринків облігацій. При активному підході для реалізації послідовності формування міжнародного портфеля облігацій «країни  випуски облігацій» або «країни  види позичальників  випуски облігацій» вибір національних ринків облігацій може бути оснований на даних про динаміку їхньої капіталізації і ринкового індексу. Ці показники звичайно зменшуються при рості процентної ставки, що, з одного боку, є чисто технічним аспектом, а з іншого боку, має наступне якісне пояснення.

При збільшенні процентної ставки стає більш доступним з урахуванням ризику розміщати капітал на грошовому ринку. Для збереження в цих умовах привабливості ринку облігацій для потенційних інвесторів їхня прибутковість повинна також зрости, а це означає зниження ринкової ціни облігацій з постійною ставкою, короткострокових безкупонних облігацій, якщо вони не індексовані прямо по процентній ставці.

Таким чином, інвестор, що дотримується активного підходу до формування портфеля облігацій по країнах, повинний прогнозувати зміну їхніх процентних ставок, а також курсів їхніх валют.

2) Показники прибутковості облігацій. Облігації як інвестиційні активи характеризуються (YTM), які приводиться у фінансовій пресі, а також докладно розглянуті в п.6.2.

3) Показники ризику облігацій. При виборі позичальників варто враховувати, що прибутковість по облігаціях повинна бути функцією зв'язаного з ними ризику. Спеціальні організації (рейтингові агентства) оцінюють рейтинг кредитоспроможності позичальників – емітентів облігацій. Такі рейтинги кредитоспроможності особливо широко поширені на ринках облігацій США, Великобританії і Японії. Рейтинги облігацій корпорацій публікують рейтингові агентства «Standard and Poor's», «Moody's» і низка інших. Класи рейтингу облігацій «Moody's» (Moody's Long-Term Debt Ratings) мають наступні позначення по збільшенню ступеня їхнього ризику: Ааа, Аа, А, Ваа, Ва, B, Саа, Са, С з додатковим поділом виду A1, A2, Аа1 і т.д. Класи рейтингу облігацій «Standard and Poor's» (Standard and Poor's / Guide to International Ratings) мають наступні назви: ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, B, ССС, СС, C, D. Найменший ризик мають облігації, що відносяться до класів Ааа й ААА, найбільший – відповідно до класів С і D.

На міжнародному ринку найбільш значними позичальниками є уряди. Для оцінки їхньої кредитоспроможності великі комерційні банки і наднаціональні банківські структури розробили спеціальні методи для оцінки ризику країн-позичальників. У журналах «Euromoney» і «Institutional Investor» регулярно публікуються рейтинги країн-позичальників. Вказані видання використовують різні методи, і їхні рейтинги можуть розрізнятися.

У загальному випадку при активному підході до вибору випусків облігацій необхідно враховувати наступні дані: найменування позичальника; наявність, розмір і терміни виплати купона; дату погашення; кредитний рейтинг позичальника; ринкову ціну та її динаміку; прибутковість до погашення; поточну прибутковість; нарахований відсоток; загальну вартість у валюті інвестора.

Визначення ризику і прибутковості всього портфеля включає, перш за все, вирахування стандартних відхилень і очікуваного доходу від окремих активів портфеля. Необхідно розподілити ризик на кілька активів або цінних паперів або зменшити загальний ризик за рахунок, по-перше, додаткового вкладеня грошей у різні цінні папери портфеля; по-друге, придбання цінних паперів, доходи від яких мають іншу амплітуду коливань, ніж ті, які вже є в портфелі.

Наповнення портфеля новими активами і цінними паперами, з одного боку, зменшує ризик, але з другого боку, додаткова кількість цінних паперів має такі ж відхилення і коливання, як і ті, що вже є в портфелі, ризик не зменшиться. Тобто необхідно знайти цінні папери з різною амплітудою коливань.

Коваріація – це статистичний метод, який використовується для порівняння напрямків зміни двох змінних, або, в нашому випадку, активів у портфелі. Якщо при порівнянні характеристик одних активів, присутніх в портфелі, з іншими коефіцієнт кореляції, змінюється до +1,0, то це означає, що напрямок руху доходів від цих активів однаковий. Якщо ж значення коефіцієнту кореляції наближається до -1,0, то зміни протилежні. Використовуючи метод коваріації для підрахунку коефіцієнтів кореляції різних активів портфеля, можна визначити і вибрати активи, які зводять ризикованість портфеля до мінімуму.

Ризик однакових активів більше, ніж ризик портфеля активів. Чим більше у портфелі різних активів, тим більше розпорошується ризик.

Диверсифікація – це вкладення в різні види цінних паперів, яке зменшує ризик. Чим більше в різних напрямках працюють різні активи в портфелі, тим нижче рівень ризику.

Облік цих особливостей портфеля інвестицій має вирішальне значення для затвердження рішень про інвестиції. Наприклад, деякі вкладники, які хочуть знизити ризик, можуть вирішити поповнити свої портфелі акціями або облігаціями, оскільки ціни цих активів протягом усього циклу ділової активності змінюються в протилежному напрямку. Визначення ризику і виддачі портфеля на основі МОКА більш детально розглядалося вище.

Прибутковість портфеля міжнародних інвестицій у цілому і його окремих сегментів і їхніх частин доцільно оцінювати, визначаючи такі показники:

• загальну прибутковість портфеля;

• структуру прибутковості за доходом на капітал, приростом капіталу і зміною курсу валют інвестицій до валюти інвестора;

• структуру прибутковості за країнами (валютами), класами активів та індивідуальними активами в даному класі;

• відповідність запланованої прибутковості деяким стандартним значенням (наприклад, світовим чи регіональним індексам акцій і облігацій);

• корисність вжитих заходів хеджирування в порівнянні з витратами на них.

Аналіз прибутковості портфеля міжнародних інвестицій варто проводити як за весь час з моменту його створення, так і за черговий інтервал часу (день, тиждень, місяць, рік). Визначення прибутковості портфеля в цілому й окремих його частин за черговий інтервал часу (поточної прибутковості) і порівняння її з опублікованими значеннями поточної прибутковості різних цінних паперів і ринків дозволяє одержувати інформацію для можливої його реструктуризації.

Прибутковість кожного конкретного виду цінних паперів (пакету однорідних цінних паперів, розглянутого як єдине ціле) у портфелі міжнародних інвестицій буде визначатися їх прибутковістю на відповідному національному ринку (у відповідній національній валюті), а також зміною курсів валют інвестицій до валюти інвестора при купівлі, у моменти одержання доходу і на момент аналізу (чи продажу).

Після визначення тим чи іншим способом поточної середньої прибутковості конкретного портфеля інвестицій її треба порівняти із середньою прибутковістю ринкового портфеля по відповідному сегменту ринку цінних паперів. Значення поточних ринкових індексів для міжнародних інвестицій у фінансовій пресі публікуються як для сегментів міжнародного ринку (наприклад, індекс японських акцій), так і для міжнародного ринку акцій у цілому.