2. Умови переходу до оборони. Характерні риси та вимоги до оборони.

Оборона може готуватися завчасно або організовуватися в ході бою, в умовах відсутності зіткнення із противником або безпосереднього зіткнення з ним.

Оборона є вимушеним видом бою, однак у цілому ряді випадків підрозділи повітряного десанту будуть переходити до оборони навмисно. Оборона в тилу противника носить тимчасовий, найчастіше вимушений характер.

Армії провідних держав світу притримуються концепції повітряно-наземної операції, основу якої складають удари авіації, високоточної зброї. У цих умовах різко підвищуються вимоги до оборони в протиповітряному і протидесантному відношеннях. Зірвати наступ можна лише в завзятій боротьбі з застосуванням усіх засобів поразки при високій стійкості й активності оборони.

Стійка оборона повинна бути здатною протистояти ударам усіх засобів поразки противника, не дозволяти висадження та дій десантів.

Під активністю оборони розуміється прагнення тих, хто обороняється, захопити і утримувати у своїх руках ініціативу бою, у нав’язуванні противнику своєї волі, свого плану бою.

Характерною рисою сучасної оборони є розосередження бойових порядків військ, що обороняються, по фронту й в глибину. Розосередження спрямоване на зменшення уразливості підрозділів. Зміна способів досягнення цілей наступу, оснащення підрозділів високоефективними засобами поразки, маневреність бойових дій, що зросла, вплинули на способи зосередження зусиль військ, що обороняються, масування сил і засобів в обороні.

Для нанесення ефективних і могутніх ударів по противнику, що наступає, із застосуванням меншої кількості сил і засобів для зриву його наступу, необхідна раптовість у діях військ, що обороняються.

Характерним для оборонних дій буде створення, в результаті нанесення ударів завалів, руйнувань, пожеж, зон зараження. Виходячи з цього, оборонні дії будуть розгортатися нерівномірно по фронту та глибині.

Зросла рухливість військ, що наступають та обороняються, підвищується динамічність оборонних дій, котрі набувають більшої швидкоплинності.

3. Бойові можливості аеромобільної роти в обороні.

Під бойовими можливостями вважають кількісні і якісні показники, що характеризують можливості підрозділів щодо виконання визначених бойових завдань у встановлений час в конкретній обстановці. Складовими частинами бойових можливостей роти є вогнева потужність, ударна сила і маневреність.

Вогнева потужність роти складається з вогневих можливостей доданої артилерії, бойових машин, протитанкових засобів, вогню засобів ППО і стрілецької зброї, вона визначається об’ємом вогневих завдань, які можуть бути виконані ними виділеною кількістю боєприпасів.

Ударна сила – здатність наносити потужні удари по противнику в сполученні вогню і руху. Вона характеризується створеною щільністю сил і засобів на всьому фронті наступу, тобто кількістю підрозділів, гармат і мінометів, протитанкових і інших засобів на 1 км фронту наступу.

Маневреність роти – здатність швидко і організовано здійснювати перегрупування, змінювати взаєморозташування сил і засобів, переносити основні зусилля з одного напрямку на інший, долати зони забруднення, райони руйнувань, загородження та інше. Вона характеризується часовими показниками здійснення маневру вогнем, силами і засобами роти (штатними і доданими).

Виходячи з бойових можливостей, аеромобільна рота, використовуючи вигідні умови місцевості і її інженерне обладнання, у взаємодії із сусідами, а також з підрозділами інших родів військ може відбити атаку до роти противника, посиленої танковим взводом, а також нанести їм поразку й завзято обороняти опорний пункт по фронті до 1500 м і в глибину до 1000 м.