Тема 5. Держава і право в епоху Середньовіччя:загальна характеристика

Феодалізм - соціально-політична структура, що характеризується наявністю двох соціальних класів - феодалів (землевласників) і простолюдинів (селян), які займають по відношенню до феодалів підлегле становище; феодали при цьому пов'язані один з одним специфічним типом правових зобов'язань, відомих як феодальна драбина. Основою феодалізму є феодальна власність на землю.

Суспільний стан — (в соціології та історії) великі угруповання людей, котрі умовно об'єднані своїм правовим та економічним становищем у соціальній ієрархії, тобто соціальній структурі суспільства.

Васал — в середні віки в Західній Європі феодал, що одержував земельні володіння і був залежним від іншого, більш могутнього феодала-сеньйора (сюзерена). Васал мав по відношенню до сюзерена ряд повинностей, зокрема, подавав йому військову та грошову допомогу, брав участь у суді й нарадах сюзерена тощо. Відносини між васалом і сюзереном створювали систему васалітету.

Сюзерен — крупний феодальний правитель, влада якого базується на васальному підпорядкуванні йому дрібніших феодалів, які одержують від сюзерена право на частину землі у його володіннях (феод) чи утримання з неї.

Сеньйор - феодальний власник землі, котрий віддавав частину своїх земель із селянами іншому, більш дрібному феодалові, за службу.

Субінфеодація - передача прав володіння або користування; у результаті розвитку процесу субінфеодаціі склалося правило, що кожен власник землі повинен мати сеньйора за принципом «немає землі без сеньйора».

Аррьер-васали - васал по відношенню до сеньйора свого сеньйора.

Іммедіатізація - у Західній Європі в середньовіччі встановлення прямої васальної залежності від короля дрібних і середніх лицарів, яки були васалами великих феодалів. Іммедіатізація, послаблявша безпосередній васальний зв'язок лицаря (дрібного феодала) з його сеньйором і, разом з тим, тісно зв'язувала його з королем, висловлювала прагнення королівської влади спертися в боротьбі з сепаратистськими тенденціями окремих великих феодальних магнатів на дрібних і середніх феодалів; іммедіатізація служила також інтересам згуртування пануючого класу феодалів в цілому.

Інвеститура - частина омажу, під час якої сеньйор передавав предмет, що мав символізувати лен, який отримував васал.

Алод — індивідуально-сімейна земельна власність у варварських королівствах та ранньофеодальних державах Західної Європи. Володіння «алодом» (на відміну від бенефіції, феоду) не було пов'язане з виконанням феодальної служби і повинностей. Часом слово «алод» використовують як термін безумовного землеволодіння на противагу умовному.

Бенефіцій - в ранньофеодальній Західній Європі (VIII—XII століть) форма умовного земельного користування. Надавалась королем (великим землевласником) з умовою виконання одержувачем певних обов'язків, найчастіше військової служби. Бенефіція була дійсна до смерті одержувача або жалувателя. В розвитку поземельних відносин являла собою проміжну стадію між дофеодальною власністю — алодом і феодальною — леном, зародком якого вона була. Виникнення зумовлене розвитком феодальних відносин у Франкській державі. З метою підкорення феодалів і зміцнення своєї воєнної могутності Карл Мартелл, відмовившись від дарування земель, надавав їх лише на умовах бенефіції. Наслідком було знищення стану вільних людей і розшарування суспільства на великих землевласників, васалів і кріпаків.

Лен - спадкове земельне володіння, подароване сеньйором своєму васалу на умовах несення служби; феод.

Феод — спадкове земельне володіння, за яке потрібно було нести службу, переважно військову.

Прекарій - умовне земельне володіння в епоху раннього Середньовіччя, яке великий земельний власник передавав у користування (на кілька років або довічно) безземельній або малоземельній людині на його письмове прохання, за що одержувач землі (прекарист) повинен був платити оброк, в деяких випадках - виконувати панщину на користь власника. Механізм виникнення кріпосного права в Європі.

Імунітет - в феодальному праві Західної Європи - сукупність прав феодала здійснювати в своїх володіннях деякі державні функції (суд, збір податків тощо) без втручання центральної влади.

Комендації - у Західній Європі раннього Середньовіччя - акт вступу під заступництво більш могутньої людини.

Комутація - в середньовіччі заміна панщини і продуктового оброку феодальної грошовою рентою. Термін застосовується зазвичай при характеристиці аграрних відносин у країнах Західної Європи.

Сеньйоральна монархія – форма правління, яка притаманна Західній Європі раннього Середньовіччя, характеризується слабкою центральною владою і напівсамостійними феодальними утвореннями всередині держави.

Станово-представницька монархія — форма правління, за якої одноосібна, відносно сильна влада монарха обмежена владою станово-представницького органу, наділеного власною компетенцією.

Абсолютизм (абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Партикуляризм права – існування в межах однієї держави різних правових систем.

Кулачне право - вирішення спорів силою зброї. Ця форма вирішення спорів своїми силами, не вдаючись до допомоги державних органів, була широко поширена особливо в Німеччині в 11-13 століттях.

Формула – чітко встановлена процедура судочинства в стародавньому Римі і ранньофеодальній Європі.

Інквізиційний процес - форма кримінального процесу, суттєвими рисами якої є: відсутність прав у обвинуваченого, можливості змагання з обвинувачем; злиття захисту з обвинуваченням , зосередження цих функцій в руках одних і тих же осіб. Процес лише формально розпадається на розшук, слідство і суд. Суддя-слідчий протиставляється особі, службовцю предметом розшуку.

Конкордат — договір між папою римським, як головою Римсько-католицької церкви та іншою католицькою державою, який регулює правовий стан Римсько-католицької церкви в цій державі, а також відносини цієї держави з святим престолом.

Архієпископ — вищий духовний сан і титул у християнській церковній ієрархії.

Єпископ — найвищий керівник церковного життя кожної єпархії у більшості християнських церков. Назва «єпископ» походить з апостольських часів і означає «наглядач»: апостоли ставили єпископів як своїх заступників, і тому їхня церковна влада вважається не залежною ні від кого і обмеженою тільки територією своєї єпархії, поза яку вона не може виходити, щоб не порушувати компетенції інших єпископів.

Єресь — сукупність теологічних або релігійних доктрин, ідей, що суперечать визнаному в церкві або релігійній громаді догмату віри або не збігаються з ним, і пов'язане із цим виділення зі складу церкви нової громади.

Єпитимія — накладення на людину стягнення за її гріхи. Покута, кара, що її накладає церква за гріхи.

Інквізиція — судово-слідча організація, створена католицькою церквою в XIII столітті для розслідування єресей.

Канонічне право — сукупність норм церковного права, які встановлені церковними соборами та постановами пап і визначають організацію церкви, її внутрішній розпорядок, відправлення культу, а також норми моралі, родинних відносин і, певною мірою, норми цивільного, кримінального та судового права (за умови, якщо вони санкціоновані й забезпечуються державою).

Декреталії - постанови римських пап (з кінця IV століття) у формі послань. На відміну від енциклік, декреталії оформлені як лист конкретного адресата, відповідь на запитання, звернене до тата у приватній справі, роздільна здатність якого може служити загальним правилом.

Майорат - обов'язковість наслідування родового володіння старшим сином та найменування володіння на такому праві.

Право мертвої руки — одна з норм феодального права в країнах Західної та Центральної Європи.

- Право, згідно з яким феодал мав право вилучити після смерті селянина частину його майна (зазвичай — кращу голову худоби, кращий одяг) або його вартість у грошах. До 11 століття право мертвої руки в тій чи іншій формі поширювалося на всіх особисто залежних людей вотчинника, з 12 — 13 століття воно стало зникати у зв'язку з особистим звільненням селян;

- Право мертвої руки церкви означало заборону відчуження земельного майна церковних установ (у деяких країнах всяке земельне володіння церкви міцно закріплювалося за нею). Скасовано в протестантських країнах в період Реформації (16 століття), у Франції — в період Великої французької революції.

Рельєф - феодальний платіж, який сплачувався спадкоємцем лицарського лена своєму сеньйорові при вступі у спадок.

Цехи — закриті корпоративні спілки, що складалися з членів, приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів, поширені в містах Західної Європи починаючи з XI—XII століття.

Гільдія - різні об'єднання людей однієї або схожих професій або цілей. Здебільшого термін використовується для визначення купецьких об’єднань пізнього Середньовіччя.

Патриціат - міська верхівка, найбільш багатий, впливовий, привілейований прошарок населення середньовічного міста, що складався з купців, лихварів, багатих землевласників, домовласників. Як правило, все міське управління, фінанси, військові сили міста і міський суд перебували в руках патриціату.

Міське плебейство - нижчий, найбідніший прошарок населення середньовічних міст Західної Європи. До складу плебсу входили збіднілі цехові ремісники, чорнороби і поденники, що стояли поза цехової організації, люмпен-пролетаріат (бродяги, жебраки), частково підмайстри.

Міське право - феодальне право середньовічних міських громад. Склалося у процесі розвитку міст середньовічної Західної Європи, коли розвиток ремесла і торгівлі спричинив у містах прагнення отримати незалежність від феодалів і короля, і звільнитися від дії права, не пристосованого до товарно-грошових відносин.