2. Розвиток фонематичного слуху

Оскільки звуковим аналізом діти оволодівають вже у 1-му класі, то необхідно звернути увагу на формування та удосконаленні таких вмінь:

• вміння сприймати і правильно розрізняти фонеми;

• вміння аналізувати фонему;

• вміння виділяти звук у словах;

• вміння об’єднувати звук в словах;

У 1-му класі дитина повина оволодіти точним звуковим аналізом і синтезом.

Протягом першого півріччя навчання в І класі діти слухають, див­ляться і діють (олівцем, ручкою, ножицями), працюють з дидактичним матеріалом. Школярі привчаються слухати пояснення вчи­теля і стежити за його думкою та вказівками. У І класі слухання стає одним з основних видів спеціальної пізнавальної діяльності школяра.

У класі йде робота над діленням слова «рама» на склади. Один з учнів знайшов у цьому слові три склади. Піднімаються руки. «Ні, тут тільки дві частини слова». — «А скільки звуків?» Учитель чіт­ко вимовляє те саме слово ще раз. Учень вслуховується ,в звучання слова і визначає його звуковий склад. «Яким звуком треба заміни­ти перший звук, щоб дістати назву найдорожчої людини?» Діти шукають потрібний звук. Можна поставити замість «р» «м», мати­мемо «мама». Такі завдання на ділення слова на частини, склади і звуки й на складання слів із складів швидко розвивають слухове зосередження дітей. Діти вчаться препарувати почуте слово: зна­ходять м'який приголосний або визначають, який склад ударний, де чується дзвінкий, а де глухий приголосний, який звук у слові сумнівний, як його треба перевіряти і правильно писати.

Але не тільки при вивченні граматики вдосконалюється процес слухання учнів. Читаючи художню літературу, газетні тексти, діти опановують багатство рідної мови. До III—IV класів словник зрозумілих слів в учнів різко зростає. При цьому він поповнюється і образними висловами, що їх чують діти, слухаючи вірші і худож­ню прозу.

3. Засвоєння граматики і орфографії

Великий вплив на розвиток мовлення у даному віці здійснює оволодіння писемним мовленням. Писемне мовлення є славнішим від усного мовлення тому, що воно є більш розгорнутим. Молодшим школярам дуже важко перенести внутрішнє мовлення у писемне, оскільки дитина не може стати у позицію читача. Писемне мовлення бідніше за усне мовлення, в ньому може не використовуватись займенників, сполучників, переважають прості поширені речення. До кінця 4-го класу писемне мовлення може наближатися до літературної мови.

Величезну роль у розвитку мови молодшого школяра відіграє опа­нуванням письма, спеціальної граматики і орфографії (Є. В. Гур'я-нов, Д, М. Богоявленський, К. Г. Павлова, С. Ф. Жуйков). Насам­перед підвищуються вимоги до звукового аналізу слова: слуховий образ перетворюється в зорово-руховий, тобто поелементно відтво­рюється. Дитині треба навчитися розрізняти вимову і написання: чується «сарока», а треба писати «сорока», чується «грип», а треба писати «гриб». Щоб правильно написати слово (або речення), ду­же важливо спочатку вимовити слово по складах і звуках в їх по­слідовності і зв'язках. Промовляння окремих звуків, складів і слів багато дослідників вважає мовно-руховою опорою для написання відповідних слів (Л. К. Назарова) і надає йому великого значення в розвитку мови дитини.

Звичайно, щоб написати буквений, як і числовий, знак, треба засвоїти координовані, дуже точні і тонкі рухи пальців. Така на­вичка виробляється особливо швидко в тих дітей, руку яких готу­ють до письма спеціальними заняттями в дитячому садку: штриховкою, малюванням, вишиванням, вирізуванням. Першокласник на кінець року вміє під диктовку написати кілька слів, скласти і записати кілька речень. Закінчуючи початкову школу, більшість учнів вміють самостійно і правильно побудувати речення, надати йому заперечувальні або стверджувальн форми. Подію, викладену в минулому часі, дитина може передати в теперішньому. Діти можуть змінювати особу, від імені якої ведеться виклад, скласти оповідання на задану тему за написаним планом або зада­ною назвою, успішно використати основні граматичні конструкції.

Навчаючись аналізувати склад слова, добираючи споріднені слова, змінюючи зміст слова підставлянням різних пре­фіксів або включенням суфіксів, діти засвоюють лексику рідної мови, добирають потрібні слова, щоб передати свої думки і точно визначити якість предметів. У побудові речень, у переказах і тво­рах, складаючи план розповіді, учні засвоюють правила орфогра­фії і опановують синтаксис.

Ця робота, яку розпочинають у І класі, розкриває маленькому школяреві різноманітні і найскладніші зв'язки між речами і явищами, а також ті відносини з предметами та іншими людьми, в які людина вступає іноді за своїм бажанням, а іноді незалежно від своїх намірів («Я піду» — «Мені довелося літи»; «Він знайшов» — «Його знайшли»; «Вони поїхали» —«До них приїхали», «За ними заїхали»; «Вони переїхали через рейки» — «Ми переїхали в інше місто»).

Дальша робота над відмінюванням іменників і прикметників, над префіксами і прийменниками, над дієсловом і його дієвідміною не тільки збагачує учня зовсім новими для нього знаннями, а й від­криває йому величезні можливості у вивченні рідної мови. Діти починають помічати красу літературної мови, вникати в зміст образних висловів. Вони роблять спроби самі добирати слова і бу­дувати речення так, щоб передати найповніше і найточніше своє розуміння якоїсь події, свої переживання у зв'язку з святом, зу­стріччю з цікавою людиною.

У різних видах і формах роботи з мовним матеріалом розвива­ються логічне мислення і зв'язна мова школяра. У цьому процесі істотне значення має засвоєння учнями багатьох життєвих і спе­ціальних термінів та мовних зворотів.

Знання навчального матеріалу, наукових термінів і вправляння в їх різноманітному застосуванні ведуть до успішного формування в дітей нових наукових понять. Для цієї роботи потрібна складна розумова діяльність, .насамперед аналіз, абстрагування й узагаль­нення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову.

Розвиток лексичної сторони мовлення. В цей період суттєво зростає словник дитини і співвідношення між пасивним та активним словником дитини. Пасивний більше за активний словник. У словнику представлені всі частини мови.

Граматична будова мовлення. Дитина повністю оволодіває граматичною категорією і на відмінно від дошкільника, слово для молодшого школяра стає предметом вивчення, так як, діти можуть аналізувати морфологічну будову слова, порівнювати слова за граматичними категоріями.

Особливе значення для розвитку мови має перехід учнів II—IV класів до літературного читання. Після пояснювального читання з І—II класах, метою якого є насамперед удосконалення техніки читання і розширення кругозору, діти переходять до ознайомлення з книгою як літературним художнім твором. До цього вони готу­ються і на уроках позакласного читання, коли, слухаючи художній твір (повість, вірші), ознайомлюються з багатством і красою рід­ної мови.