2.4. Останнє слово обвинуваченого

Останнє слово обвинуваченого надається після судових дебатів, перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку. Останнє слово обвинуваченого є самостійною частиною судового розгляду. Воно надається підсудному навіть тоді, коли він відмовився давати показання.

Закон не обмежує обвинуваченого часом для виступу з останнім словом, тим самим дає йому можливість уже перед постановленням вироку висловити своє ставлення до висунутого проти нього обвинувачення і дати оцінку як своїм діям, так і наслідкам судового розгляду. Ненадання підсудному останнього слова є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне скасування вироку. Виступ з останнім словом - право обвинуваченого, і тому він може відмовитись від нього. Однак судова практика свідчить, що таке буває надто рідко [2].

Під час останнього слова до обвинуваченому не можуть ставитися запитання. Якщо обвинувачений в останньому слові повідомляє нові обставини, які мають істотне значення для справи, головуючий зупиняє його, і суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому. Невиконання цієї вимоги є істотним порушенням закону.

Новими обставинами можуть бути: обставини з приводу події злочину, якщо у з’ясуванні обставин під час кримінального провадження обвинувачений показань не давав; повідомлення про учасників злочину, якщо раніше він їх не вказував; зміна обвинуваченим ставлення до обвинувачення, зокрема, коли він раніше вину не визнавав, а в останньому слові повідомив обставини, які свідчать про його вину, та інше. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок щодо Г., засудженого за умисне вбивство, який в судовому засіданні вину у вчиненні злочину і загалом причетність до нього заперечував, а в останньому слові заявив, що убивство було вчинено в його присутності іншими особами. Судова колегія послалася на те, що обставини, про які вказав Г. у останньому слові, були істотними і суду необхідно було відновити судове провадження.

Вирок в іншій справі Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скасувала тому, що Ю., який у час розслідування злочину визнавав себе винним у вчиненні умисних вбивств з помсти і вчиненні замаху на вбивство з метою приховати ці злочини, в останньому слові заявив, що обмовив себе, до вбивства не має відношення, а був випадковим свідком вчинення злочину іншою особою, яка під погрозами вчинити з ним розправу примусила взяти злочин на себе. Повідомлені Ю. факти Судова колегія Верховного Суду України вважала істотними для справи [7, с.474].

2.5. Постановлення та проголошення вироку

Після реалізації обвинуваченим свого права на останнє слово, суд негайно йде до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий в судовому засіданні оголошує присутнім у залі судового засідання.

Під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд.

Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті Постановлення ухвали суду в нарадчій кімнаті здійснюється відповідно до правил, передбачених статтею 367 КПК України.

Вирок - це акт правосуддя, який постановляється і проголошується іменем України. Вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та постановлений лише на тих доказах, що були розглянуті в судовому засіданні.

Деякі автори вважають, що законність вироку - це додержання кримінально-процесуальних і кримінально-правових законів тільки при постановленні вироку. Таке твердження, принаймні, не точне. Вирок - це підсумок не тільки судової, а й досудової діяльності, й тому істотне порушення кримінально-процесуальної форми в діяльності, що передувала постановленню вироку, виключає можливість визнання його законним.

Тільки законний і обґрунтований вирок забезпечує виховний результат судової діяльності. Як вираження правосвідомості суддів, такий вирок формує і правосвідомість громадян, зміцнює їх віру в непорушність гарантованих їм Конституцією України прав і законних інтересів.

Поняття обґрунтованості вироку пов'язане з достовірним вирішенням питань, що підлягають встановленню у кримінальній справі.

Згідно зі ст. 368 КПК України, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа;

2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;

3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;

4) чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме;

6) яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати;

7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку;

8) чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності;

9) чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою статті 94 Кримінального кодексу України;

10) чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування;

11) чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя;

12) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами;

13) на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;

14) як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів або декількох кримінальних проступків, суд вирішує питання, зазначені у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, окремо за кожним кримінальним правопорушенням [2].

Якщо обвинувачуються декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з обвинувачених.

Примусовий захід медичного характеру, передбачений пунктом 9 частини першої цієї статті, може бути застосовано до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, лише за наявності акта психіатричної експертизи та висновку лікувальної установи.

Примусове лікування, передбачене пунктом 10 частини першої цієї статті, може бути застосоване лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи.

Передбачений законом порядок наради суддів дозволяє уникнути істотних розбіжностей думок під час наради суддів, які можуть виникнути при розгляді справи колегіальним складом суддів. Нарадою суддів керує головуючий у справі. Він забезпечує, щоб на вирішення суддів були поставлені усі питання, які підлягають вирішенню. Рішення з кожного питання приймається більшістю суддів. Ніхто з суддів не вправі ухилятися від відповіді на поставлене питання. Щоб уникнути впливу головуючого на інших суддів, передбачено, що головуючий голосує останнім.

Вирок вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість суддів. За таких умов він стає актом правосуддя. Суддя, який залишився в меншості при постановленні вироку, має право викласти окрему думку. Окрема думка - це незгода з рішенням, яке приймає більшість суддів. Це може бути незгода з вироком у цілому або з вирішенням окремих питань.

Під час наради суддів може утворитися виключна ситуація, коли думки суддів з окремих питань не збігаються і на кожне з них не набирається більшості голосів. Серед фахівців превалює думка, що у такому випадку необхідно керуватися положенням найбільшої сприятливості захисту законних інтересів обвинуваченого. Наприклад, один суддя з трьох висловився за виправдання обвинуваченого, а двоє вважають, що необхідно постановити обвинувальний вирок, але пропонують призначити йому неоднакове покарання. Видається, що має бути постановлено обвинувальний вирок і обвинуваченому призначено більш м'яке покарання із запропонованих суддями, оскільки головне питання про винуватість обвинуваченого вирішено більшістю суддів, а думка судді про призначення більш м'якого покарання у такій ситуації є найбільш сприятливою для захисту інтересів обвинуваченого.

Після обговорення і розв'язання в нарадчій кімнаті всіх питань, які необхідні для постановлення вироку і вирішення питання, який вирок ними постановляється, один з суддів викладає вирок. Вирок має бути викладений у такій формі, щоб переконував, що прийняте судом рішення - єдино можливе і правильне. Наспіх і неохайно викладений вирок може викликати сумнів у його законності і обґрунтованості.

Вирок викладається офіційно-діловою мовою, якою проводився судовий розгляд справи, юридично грамотно, з коротким, точним описом обставин справи і результатів дослідження доказів. Не можна застосовувати неточні формулювання, неприйняті скорочення і слова, застосування яких не прийнято в офіційних документах.

За загальним правилом, у тексті вироку не повинно бути ніяких виправлень. Проте, якщо суду не вдалось цього уникнути, кожне виправлення має бути застережене та підписане суддями в нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Після проголошення вироку суд не вправі вносити виправлення у вирок.

Після складення вироку його підписують усі судді. Непідписання вироку хоча б одним суддею є підставою для його скасування.

Якщо суддя залишився з окремою думкою і склав її письмово, вона приєднується до справи в закритому конверті і в судовому засіданні під час проголошення вироку про неї не повідомляється.

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. У свою чергу, обвинувальний вирок буває двох видів: 1) з призначенням покарання; 2) без призначення покарання.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведено.

Виправдувальний вирок постановляється у разі:

1) якщо не встановлено подію злочину;

2) якщо в діянні підсудного немає складу злочину;

3) якщо не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Виправдання обвинуваченого за будь-якою з перелічених підстав має однакову юридичну силу – обвинувачений визнається невинуватим у вчиненні злочину і повністю реабілітується.

Виправдувальний вирок за відсутністю події злочину постановляється у разі, якщо судовим розглядом встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався обвинувачений, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням обвинуваченого і шкідливими наслідками, що настали.

Виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину виноситься у разі, якщо встановлено, що діяння, яке ставилось у вину обвинуваченому, вчинено не даною особою, а іншою або ж воно не передбачене чи не розцінюється кримінальним законом як злочин.

За недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину виправдувальний вирок постановляється лише тоді, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його обвинуваченим.

Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резулятивної частин. Вступна частина вироку - як обвинувального, так і виправдувального - згідно зі ст. 374 КПК повинна містити ряд важливих даних, що логічно підводять до викладу його мотивувальної частини.

Крім прізвищ осіб, що входять до складу суду, і секретаря судового засідання, у вступній частині вироку необхідвказати їх ініціали. Тут само вказуються прізвища й ініціали всіх учасників судового розгляду, зокрема, прокурора, потерпілого, його представника, законного представника обвинуваченого, цивільних позивача і відповідача та їх представників, а також перекладача (якщо він брав участь у судовому засіданні).

Дані про особу кожного з обвинувачених викладаються у вступній частині вироку в тому самому порядку, що й у ст. 374 КПК, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць і день народження, місце народження й місце проживання, заняття (місце роботи чи навчання), освіта, сімейний стан (наявність утриманців), інші дані про особу підсудного, що мають значення для справи [2].

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.

Якщо у вчиненні злочину брали участь кілька осіб, обвинувачення слід формулювати таким чином, щоб булла зрозуміла роль кожного із співучасників, форма його співучасті (організатор, підмовник, пособник, виконавець), які дії він вчинив, а також щоб були наведені обставини, що виключають ступінь винуватості кожного із співучасників. Якщо до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які визнаються винними в багатьох епізодах злочинної діяльності, формулювання доведеного обвинувачення слід викладати не окремо щодо кожного з підсудних, а за епізодами злочинної діяльності, зазначаючи за кожним із них роль усіх співучасників.

Суд зобов'язаний також мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі; звільнення від відбування окарання з випробуванням; призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перехід до іншого більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлено обвинуваченому і визнано судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, що ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

У резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого; кримінальний закон, за яким обвинуваченого визнано винним; покарання, призначене обвинуваченому по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнено від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати - рішення про залік досудового ув'язнення; рішення про побіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло жодних сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

Якщо обвинуваченому було пред'явлено кілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких із них обвинувачений виправданий, а по яких - засуджений.

Якщо обвинувачений визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку. Якщо призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на ст. 69 КК і зазначається обране судом покарання.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що обвинувачений у пред’явленому обвинуваченні визнаний невинуватим і судом виправданий; вказується про скасування запобіжного заходу про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку.

Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок - зачитує текст вироку в повному обсязі. Якщо проголошується вирок дуже великого обсягу, судді можуть проголошувати його, читаючи по черзі. Під час проголошення вироку всі присутні (в тому числі і судді) слухають його стоячи. І лише з дозволу головуючого може сидіти особа (особи), якій через поганий стан здоров'я важко стояти.

Присутність обвинуваченого під час проголошення вироку є обов'язковою. Якщо він був видалений із залу засідання до його завершення у зв'язку з порушенням порядку, то вирок оголошується у його відсутності і після оголошення йому негайно окремо оголошують вирок .

Після оголошення вироку головуючий роз'яснює обвинуваченому, його законному представникові, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їхнім представникам зміст вироку, строки і порядок оскарження та право засудженого подати клопотання про помилування.

Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою постановлено вирок, після його проголошення перекладач зачитує обвинуваченому вирок його рідною мовою або іншою, якою він володіє. Якщо вироком обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням, головуючий роз'яснює йому наслідки порушення іспитового строку.