3.6. Індикація вірусів у живих системах

В організмі чутливих тварин виникають клінічні симптоми захворювання, відставання в розвитку та загибель новонароджених. В уражених вірусом органах з’являються характерні гістологічні зміни, наприклад, включення. У процесі репродукції вірусів у живих системах виникають зміни, що дають змогу виявити вірус, визначити якісно і кількісно його інфекційну активність.Для окремих представників кожної родинив вірусів характерні свої специфічні зміни (Коксакі А та Коксакі В).

У курячого ембріона під час розмноження вірусів візуально визначають потовщення оболонок ембріона, судинного малюнку, гіперемію, крововиливи, а також появу специфічних утворень у вигляді віспин, бляшок тощо. Наслідком репродукції вірусу є затримка розвитку або загибель курячого ембріона

Індикацію вірусу в культурі клітин здійснюють за цілою низкою специфічних і неспецифічних змін, що виникають у процесі їх репродукції.

До специфічних змін у культурах клітин належать:

1. Цитопатична дія (ЦПД) – її визначають, як комплекс морфологічних змін у процесі взаємодії віруса з клітиною.

2. Включення, які розглядають як: а) очаги репродукції вірусу у клітині; б) накопичення вірусних часток або молекул їхніх білків; в) реакцію клітин на присутність у них вірусу.

Включення поділяють, залежно від розташування, на ядерні (віруси герпесу, аденовіруси, поліомавіруси, флавівіруси та ін.), цитоплазматичні (віруси віспи, грипу, сказу тощо) та змішані. Залежно від чутливості до барвника виділяють базофільні й ацидофільні включення.

3. Бляшкоутворення – здатність вірусів у присутності поживного покриття різного складу до локального розмноження у клітинній культурі з наступним руйнуванням сусідніх клітин і формуванням у клітинному моношарі дефектів – вірусних бляшок. Їх також групують за розмірами, формою, ступінню прозорості, чисельністю.

Кожна бляшка формується як результат розмноження однієї вирусної частки, та відповідає одній бляшкотворній одиниці (БТО) інфекційної активності вірусу.

У культурах клітин відбуваються такі неспецифічні зміни: проникність плазматичної мембрани, сегментування, локалізація хроматину в ядрі, хромосомні аберації (структурні зміни хромосом), зморщування або пікноз ядра, вакуолізація цитоплазми тощо.

У деяких випадках неспецифічні зміни можуть переходити у специфічні, наприклад, вакуолізуючий вірус SV-40 спричиняє утворення вакуолей у цитоплазмі клітин. Реєстрування таких змін дає підставу стверджувати про наявність або відсутність вірусу в культурі клітин. Належність вірусу до певного типу можна встановити лише за допомогою серологічних реакцій.

Суперінфікування – поява цитопатичних змін у культурі клітин під впливом іншого вірусу. Інтерференція передбачає пригнічення цитопатичної дії одного вірусу під впливом іншого або під дією інтерферонів.

3.7. Титрування вірусів

Титрування виділених вірусів проводять з метою кількісного визначення вмісту вірусних часток в одиниці об’єму досліджуваного матеріалу. Титрування є обов’язковим етапом як виділення вірусів з клінічного матеріалу, так і їх подальшого типування та визначення біологічних властивостей збудника.

Методи титрування вірусів з використанням живих систем є різні:

1. Титрування вірусів у культурах клітин за методами:

а) кінцевого розведення з метою виявлення цитопатичної дії (ЦПД);

б) бляшкоутворення;

в) кольорової проби.

2. Титрування вірусів, що мають гемаглютинуючу активність, виділених на курячих ембріонах. Титр визначають у гемаглютинуючих одиницях (ГАО).

3. Титрування вірусів, виділених з використанням лабораторних тварин передбачає визначення дози, за якої збудник спричиняє загибель 50% інфікованих тварин, або характерні симптоми захворювання (титр ЛД₅₀ - летальна доза або ІД₅₀ - інфікуюча доза).