16. Етичний раціоналізм Сократа.

Сократ не випадково так багато уваги приділяв з'ясуванню змісту таких понять, як "справедливість", "добро", "зло" і т.д. У центрі уваги у нього, як і у софістів, завжди стояли питання людського життя, її призначення і мети, справедливого суспільного устрою. Філософія розумілася Сократом як пізнання того, що таке добро і зло. Пошук знання про добро і справедливому спільно, в діалозі з одним або декількома співрозмовниками сам по собі створював як би особливі етичні відносини між людьми, які відбувають разом не заради розваги і не заради практичних справ, а заради здобуття істини. Але філософія - любов до знання - може розглядатися як моральна діяльність в тій разі, якщо знання саме по собі вже і є добро. Саме такий етичний раціоналізм складає сутність вчення Сократа. Аморальний вчинок Сократ вважає плодом незнання істини: якщо людина знає, що саме добре, то він ніколи не надійде погано - таке переконання грецького філософа. Поганий вчинок ототожнюється тут з помилкою, з помилкою, а ніхто не робить помилок добровільно, вважає Сократ. І оскільки моральне зло йде від незнання, значить, знання - джерело морального досконалості. Ось чому філософія як шлях до знання стає у Сократа засобом формування доброчесної людини і відповідно справедливої ​​держави. Знання доброго - це, за Сократом, вже й означає слідування доброму, а останнє веде людину до щастя.

17. Платон.

Спираючись на досягнення 0%9F%D1%96%D1%84%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%80"піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ 0%A0%D1%96%D1%87"речей, який постійно змінюється, світ 0%86%D0%B4%D0%B5%D1%8F"ідей(ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.

Будучи прибічником гераклітівської 0%9D%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F"натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного 0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію 0%86%D0%B4%D0%B5%D1%8F"«ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.

Платон був засновником того, що пізніше отримало назву 0%86%D0%B4%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC"ідеалізму. Його погляди сформульовані у 0%9C%D1%96%D1%84_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D1%80%D1%83"міфі про печеру з 0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0_(%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD)"«Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів