- •Лекція № 1. Граматика та морфологія.
- •Граматичне значення і способи його вираження.
- •Тема 2. Граматична категорія та парадигма.
- •Тема № 3 Морфологічні класифікації слів в українській мові
- •1. Загальна характеристика
- •Семантико-граматичні групи іменника
- •Граматичні категорії іменника
- •Граматична категорія відмінка
- •Родовий відмінок
- •Давальний відмінок
- •Знахідний відмінок
- •Орудний відмінок
- •Місцевий відмінок
- •Кличний відмінок
- •Транспозиційні форми відмінків
- •Граматична категорія роду
- •Іменники парного роду
- •Маскулізми
- •Фемінативи
- •Встановлення родової ознаки за семантикою слова
- •Родові ознаки незмінюваних слів
- •Рід абревіатур
- •Іменники подвійного роду.
- •Граматична категорія числа
- •Іменники — родо-видові поняття числа
- •Збірні іменники
- •Числові ознаки назв маси, якості, дії
- •Число власних назв
- •Співвідношення змісту і форми вираження граматичних категорій іменника
Число власних назв
У граматичній категорії числа власні назви виділяються специфічною ознакою — відсутністю числової характеристики, тобто вони позбавлені ознак квантитативної актуалізації. Ознака, за якою вони виділяють об'єкт, є ознакою зовнішньою, свого роду позначкою або клеймом, нанесеним на об'єкт зовні з метою його індивідуалізації Для таких номінацій не характерні співвідносні форми числа, власні назви утворюють окрему категорію імен, уживаних поза контекстом з грамемою однини або з грамемою множини, напр.: Іван, Ганна; Полтава, Прилуки, Кобеляки.
У контексті імена і прізвища людей можуть набувати протиставлених числових форм, розширюючи набір значень, напр.: «Крізь хмари та вербові крони, Через луки і сіножать Офелії та Дездемони Радіохвилями біжать» (М. Руденко). У співвідносних формах опозиційної пари (Офелія — Офелії, Дездемона — Дездемони) форми множини власного імені не є ідентичним повторенням одиничного корелята, такі іменники називають осіб, які певною мірою повторюють ознаку або набір ознак, належних власникові імені. Так, власні імена у множині називають тип людей, схожих за характерною ознакою якого-небудь персонажа або історичного героя, тобто наділяють конотацією і семою «наслідувач, послідовник», напр.: «Що ті римляни убогі! Чортзна-що — не Брути! У нас Брути і Коклеси! Славні, незабутні» (Т. Шевченко); «І виділись крізь дні і ночі... Уста тухольських Мирослав» (С. Крижанівський).
Зрідка власні імена людей, передані формою множини, називають конкретних осіб, напр.: «А я шовком вишиваю, В кватирочку виглядаю: Семени, Івани, Надівайте жупани Та ходімо погуляймо. Та сядемо заспіваймо» (Т. Шевченко). В окремих випадках зміна числової ознаки спричиняє перехід власних імен до класу загальних назв, напр.: «— Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів, яким не сидиться без воєн... Я закував би їх у ланцюги і водив би...» (О. Гончар). Частина власних імен з формами множини є назвами угруповань, пов'язаних родинними зв'язками, напр.: «У Балашів саме обідали» (І. Нечуй-Левицький); «На Семена старий Кайдаш надів стару чорну свиту, засунув за пазуху паляницю... і пішов із своєю жінкою до Довбишів у гості» (І. Нечуй-Левицький).
У власних іменах людей зміна числової характеристики викликає ознаку семантичної і формальної перехідності, форма множини стає засобом виділення нового поняття і засвідчує семантичне перегрупування числових одиниць, зумовлене розрізненням форми слова.
Аналогічна ситуація простежується у назвах населених пунктів, які незалежно від форми вираження називають ідентичні щодо змісту поняття, пор.: Полтава і Прилуки. Форми множини вносять у семантику власної назви конотативний відтінок, називаючи конкретні населені пункти, країни, регіони у ряду подібних їм, напр.: «За спільну ціль і спільне поле, За Миргороди і Хороли» (М. Рильський); «Щоб Севільї та Гренади всякі Рідні нам були, як Кобеляки» (М. Рильський).
Назви окремих населених пунктів, марковані формою множини, є наслідком семантичного відособлення, спричиненого дією закінчення. Поняття населеного пункту, передане за допомогою закінчення-суфікса, сформувалося на семантико — граматичній основі прізвища або прізвиська, напр.: Харенко — Харенки, Волик — Волики, Білані — Білаші. Харківець — Харківці.
