Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекции КМ.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Тема 3.2 Високошвидкісні локальні мережі Лекція 10 Технологія Fast Ethernet

 

 

Класичний 10-мегабитный Ethernet влаштовував більшість користувачів на протязі близько 15 років. Проте на початку 90-х років почала відчуватися його недостатня пропускна спроможність. Для комп'ютерів на процесорах Intel 80286 або 80386 з шинами ISA (8 Мбайт/с) або EISA (32 Мбайт/с) пропускна спроможність сегменту Ethernet складала 1/8 або 1/32 каналу «пам'ять-диск», і це добре узгоджувалося із співвідношенням об'ємів даних, що обробляються локально, і даних, передаваних по мережі. Для могутніших клієнтських станцій з шиною PCI (133 Мбайт/с) ця частка впала до 1/133, що було явно недостатньо. Тому багато сегментів 10-мегабитного Ethernet стали переобтяженими, реакція серверів в них значно впала, а частота виникнення колізій істотно зросла, ще більш знижуючи корисну пропускну спроможність.

Назріла необхідність в розробці «нового» Ethernet, тобто технології, яка була б такою ж ефективною по співвідношенню ціна/якість при продуктивності 100 Мбіт/с. В результаті пошуків і досліджень фахівці розділилися на два табори, що врешті-решт привело до появи двох нових технологій - Fast Ethernet і 100VG-AnyLAN. Вони відрізняються ступенем спадкоємності з класичним Ethernet.

У 1992 році група виробників мережевого устаткування, включаючи таких лідерів технології Ethernet, як SynOptics, 3Com і ряд інших, утворили некомерційне об'єднання Fast Ethernet Alliance для розробки стандарту нової технології, яка повинна була в максимально можливому ступені зберегти особливості технології Ethernet.

Другий табір очолили компанії Hewlett-Packard і AT&T, які запропонували скористатися слушною нагодою для усунення деяких відомих недоліків технології Ethernet. Через деякий час до цих компаній приєдналася компанія IBM, яка внесла свій внесок пропозицією забезпечити в новій технології деяку сумісність з мережами Token Ring.

У комітеті 802 інститути IEEE в цей же час була сформована дослідницька група для вивчення технічного потенціалу нових високошвидкісних технологій. За період з кінця 1992 року і по кінець 1993 року група IEEE вивчила 100-мегабитные рішення, запропоновані різними виробниками. Разом з пропозиціями Fast Ethernet Alliance група розглянула також і високошвидкісну технологію, запропоновану компаніями Hewlett-Packard і AT&T.

В центрі дискусій була проблема збереження випадкового методу доступу CSMA/CD. Пропозиція Fast Ethernet Alliance зберігала цей метод і тим самим забезпечувала спадкоємність і узгодженість мереж 10 Мбіт/с і 100 Мбіт/с. Коаліція HP і AT&T, яка мала підтримку значно меншого числа виробників в мережевій індустрії, чим Fast Ethernet Alliance, запропонувала абсолютно новий метод доступу, названий Demand Priority - пріоритетний доступ на вимогу. Він істотно міняв картину поведінки вузлів в мережі, тому не зміг вписатися в технологію Ethernet і стандарт 802.3, і для його стандартизації був організований новий комітет IEEE 802.12.

Осінню 1995 року обидві технології стали стандартами IEEE. Комітет IEEE 802.3 прийняв специфікацію Fast Ethernet як стандарт 802.3и, який не є самостійним стандартом, а є доповненням до існуючого стандарту 802.3 у вигляді розділів з 21 по 30. Комітет 802.12 прийняв технологію 100VG-AnyLAN, яка використовує новий метод доступу Demand Priority і підтримує кадрів двох форматів - Ethernet і Token Ring.

Фізичний рівень технології Fast Ethernet

Всі відмінності технології Fast Ethernet від Ethernet зосереджені на фізичному рівні (рис. 1). Рівні MAC і LLC в Fast Ethernet залишилися абсолютно тими ж, і їх описують колишні розділи стандартів 802.3 і 802.2. Тому розглядаючи технологію Fast Ethernet, ми вивчатимемо тільки декілька варіантів її фізичного рівня.

Складніша структура фізичного рівня технології Fast Ethernet викликана тим, що в ній використовуються три варіанти кабельних систем:

- волоконно-оптичний багатомодовий кабель, використовуються два волокна;

- витаючи пара категорії 5, використовуються дві пари;

- витаючи пара категорії 3, використовуються чотири пари.

Коаксіальний кабель, що дав миру першу мережу Ethernet, в число дозволених середовищ передачі даних новій технології Fast Ethernet не потрапив. Це загальна тенденція багатьох нових технологій, оскільки на невеликих відстанях витаючи пара категорії 5 дозволяє передавати дані з тією ж швидкістю, що і коаксіальний кабель, але мережа виходить дешевшою і зручнішою в експлуатації. На великих відстанях оптичне волокно володіє набагато ширшою смугою пропускання, чим коаксиал, а вартість мережі виходить ненамного вище, особливо якщо врахувати високі витрати на пошук і усунення несправностей в крупній кабельній коаксіальній системі.

Відмова від коаксіального кабелю привела до того, що мережі Fast Ethernet завжди мають ієрархічну деревовидну структуру, побудовану на концентраторах, як і мережі 10Base-T/10Base-F. Основною відмінністю конфігурацій мереж Fast Ethernet є скорочення діаметру мережі приблизно до 200 м, що пояснюється зменшенням часу передачі кадру мінімальної довжини в 10 разів за рахунок збільшення швидкості передачі в 10 разів в порівнянні з 10-мегабитным Ethernet.

Проте ця обставина не дуже перешкоджає побудові крупних мереж на технології Fast Ethernet. Річ у тому, що середина 90-х років відмічена не тільки широким розповсюдженням недорогих високошвидкісних технологій, але і бурхливим розвитком локальних мереж на основі комутаторів. При використанні комутаторів протокол Fast Ethernet може працювати в повнодуплексному режимі, в якому немає обмежень на загальну довжину мережі, а залишаються тільки обмеження на довжину фізичних сегментів, що сполучають сусідні пристрої (адаптер - комутатор або комутатор - комутатор). Тому при створенні магістралей локальних мереж великої протяжності технологія Fast Ethernet також активно застосовується, але тільки в повнодуплексному варіанті, спільно з комутаторами.

 

 

Рис. 1 - Відмінності технології Fast Ethernet від технології Ethernet

 

В порівнянні з варіантами фізичної реалізації Ethernet (а їх налічується шість), в Fast Ethernet відмінності кожного варіанту від інших глибші - міняється як кількість провідників, так і методи кодування. А оскільки фізичні варіанти Fast Ethernet створювалися одночасно, а не еволюційно, як для мереж Ethernet, то була можливість детально визначити ті підрівні фізичного рівня, які не змінюються від варіанту до варіанту, і ті підрівні, які специфічні для кожного варіанту фізичного середовища.

Офіційний стандарт 802.3и встановив три різні специфікації для фізичного рівня Fast Ethernet і дав їм наступні назви (рис. 2):

- 100Base-TX для двохпарного кабелю на неекранованій витій парі UTP категорії 5 або екранованій витій парі STP Type 1;

- 100Base-T4 для чотирипарного кабелю на неекранованій витій парі UTP категорії 3, 4 або 5;

- 100Base-FX для багатомодового оптоволоконного кабелю, використовуються два волокна.

 

Рис. 2 - Структура фізичного рівня Fast Ethernet

 

Для всіх трьох стандартів справедливі наступні твердження і характеристики.

- Формати кадрів технології Fast Ethernet не відрізняються від форматів кадрів технологій 10-мегабитного Ethernet.

- Міжкадровий інтервал (IPG) рівний 0,96 мкс, а бітовий інтервал рівний 10 нс. Всі тимчасові параметри алгоритму доступу (інтервал відстрочення, час передачі кадру мінімальної довжини і т. п.), зміряні в бітових інтервалах, залишилися колишніми, тому зміни в розділи стандарту, що стосуються рівня MAC, не вносилися.

- Ознакою вільного стану середовища є передача по ній символу Idle відповідної надмірної коди (а не відсутність сигналів, як в стандартах Ethernet 10 Мбіт/с).

Фізичний рівень включає три елементи:

- рівень узгодження (reconciliation sublayer);

- незалежний від середовища інтерфейс (Media Independent Interface, MII);

- пристрій фізичного рівня (Physical layer device, PHY).

Рівень узгодження потрібний для того, щоб рівень MAC, розрахований на інтерфейс AUI, зміг працювати з фізичним рівнем через інтерфейс MII.

Пристрій фізичного рівня (PHY) полягає, у свою чергу, з декількох підрівнів (див. рис. 1):

- підрівня логічного кодування даних, такого, що перетворює що поступають від рівня MAC байти в символи коди 4В/5В або 8В/6Т (обидві коди використовуються в технології Fast Ethernet);

- підрівнів фізичного приєднання і підрівня залежності від фізичного середовища (PMD), які забезпечують формування сигналів відповідно до методу фізичного кодування, наприклад NRZI або MLT-3;

- підрівня автопереговорів, який дозволяє двом взаємодіючим портам автоматично вибрати найбільш ефективний режим роботи, наприклад, напівдуплексний або повнодуплексний (цей підрівень є факультативним).

Інтерфейс MII підтримує незалежний від фізичного середовища спосіб обміну даними між підрівнем MAC і підрівнем PHY. Цей інтерфейс аналогічний за призначенням інтерфейсу AUI класичного Ethernet за винятком того, що інтерфейс AUI розташовувався між підрівнем фізичного кодування сигналу (для будь-яких варіантів кабелю використовувався однаковий метод фізичного кодування - манчестерський код) і підрівнем фізичного приєднання до середовища, а інтерфейс Мii розташовується між підрівнем MAC і підрівнями кодування сигналу, яких в стандарті Fast Ethernet три, - FX, ТХ і Т4.

Роз'їм Мii на відміну від роз'єму AUI має 40 контактів, максимальна довжина кабелю Мii складає один метр. Сигнали, передавані по інтерфейсу Мii, мають амплітуду 5 Ст.

Фізичний рівень 100Base-FX - багатомодове оптоволокно, два волокна

Ця специфікація визначає роботу протоколу Fast Ethernet по багатомодовому оптоволокну в напівдуплексному і повнодуплексному режимах. Як і в стандарті FDDI, кожен вузол з'єднується з мережею двома оптичними волокнами, що йдуть від приймача (Rx) і від передавача (Тх).

Між специфікаціями 100Base-FX і 100Base-TX є багато загального, тому загальні для двох специфікацій властивості даватимуться під узагальненою назвою 100Base-FX/TX.

Тоді як Ethernet із швидкістю передачі 10 Мбіт/с використовує манчестерське кодування для представлення даних при передачі по кабелю, в стандарті Fast Ethernet визначений інший метод кодування - 4В/5В. При цьому методі кожні 4 бита даних підрівня MAC (званих символами) представляються 5 бітами. Надмірний біт дозволяє застосувати потенційні коди при уявленні кожного з п'яти битий у вигляді електричних або оптичних імпульсів. Існування заборонених комбінацій символів дозволяє отбраковывать помилкові символи, що підвищує стійкість роботи мереж з 100Base-FX/TX.

 

 

Рис. 3 -  Структура кадру Fast Ethernet

 

Для відділення кадру Ethernet від символів Idle використовується комбінація символів Start Delimiter (пара символів J (11000) і До (10001) коди 4В/5В, а після завершення кадру перед першим символом Idle вставляється символ Т (рис. 3).

Після перетворення 4-бітових порцій код MAC в 5-бітові порції фізичного рівня їх необхідно представити у вигляді оптичних або електричних сигналів в кабелі, що сполучає вузли мережі. Специфікації 100Base-FX і 100Base-TX використовують для цього різні методи фізичного кодування - NRZI і MLT-3 відповідно (як і в технології FDDI при роботі через оптоволокно і виту пару).

Фізичний рівень 100Base-TX - вита пара UTP Cat 5 або STP Type 1, дві пари

Як середовище передачі даних специфікація 100Base-TX використовує кабель UTP категорії 5 або кабель STP Type 1. Максимальна довжина кабелю в обох випадках -100 м.

Основні відмінності від специфікації 100Base-FX - використання методу MLT-3 для передачі сигналів 5-бітових порцій коди 4В/5В по витій парі, а також наявність функції автопереговорів (Auto-negotiation) для вибору режиму роботи порту. Схема автопереговорів дозволяє двом сполученим фізично пристроям, які підтримують декілька стандартів фізичного рівня, що відрізняються бітовою швидкістю і кількістю витих пар, вибрати найбільш вигідний режим роботи. Зазвичай процедура автопереговорів відбувається при під'єднуванні мережевого адаптера, який може працювати на швидкостях 10 і 100 Мбіт/с, до концентратора або комутатора.

Описана нижче схема Auto-negotiation сьогодні є стандартом технології 100Base-T. До цього виробники застосовували різні власні схеми автоматичного визначення швидкості роботи взаємодіючих портів, які не були сумісні. Прийняту як стандарт схему Auto-negotiation запропонувала спочатку компанія National Semiconductor під назвою NWay.

Всього в даний час визначено 5 різних режимів роботи, які можуть підтримувати пристрої 100Base-TX або 100Base-T4 на витих парах:

- 10Base-T - 2 пари категорії 3;

- 10Base-T full-duplex - 2 пари категорії 3;

- 100Base-TX - 2 пари категорії 5 (або Type 1A STP);

- 100Base-T4 - 4 пари категорії 3;

- 100Base-TX full-duplex - 2 пари категорії 5 (або Type 1A STP).

Режим 10Base-T має найнижчий пріоритет при переговорному процесі, а повнодуплексний режим 100Base-TX - найвищий. Переговорний процес відбувається при включенні живлення пристрою, а також може бути ініційований у будь-який момент модулем управління пристрою

Пристрій, що почав процес auto-negotiation, посилає своєму партнерові пачку спеціальних імпульсів Fast Link Pulse burst (FLP), в якому міститься 8-бітове слово, що кодує пропонований режим взаємодії, починаючи з найпріоритетнішого, підтримуваного даним вузлом.

Якщо вузол-партнер підтримує функцію auto-negotuiation і також може підтримувати запропонований режим, він відповідає пачкою імпульсів FLP, в якій підтверджує даний режим, і на цьому переговори закінчуються. Якщо ж вузол-партнер може підтримувати менш пріоритетний режим, то він указує його відповідає, і цей режим вибирається як робочого. Таким чином, завжди вибирається найбільш пріоритетний загальний режим вузлів.

Вузол, який підтримує тільки технологію 10Base-T, кожні 16 мс посилає манчестерські імпульси для перевірки цілісності лінії, що пов'язує його з сусіднім вузлом. Такий вузол не розуміє запит FLP, який робить йому вузол з функцією Auto-negotiation, і продовжує посилати свої імпульси. Вузол, що отримав у відповідь на запит FLP тільки імпульси перевірки цілісності лінії, розуміє, що його партнер може працювати тільки за стандартом 10Base-T, і встановлює цей режим роботи і для себе.

 

Фізичний рівень 100Base-T4 - вита пара UTP Cat 3, чотири пари

Специфікація 100Base-T4 була розроблена для того, щоб можна було використовувати для високошвидкісного Ethernet наявну проводку на витій парі категорії 3. Ця специфікація дозволяє підвищити загальну пропускну спроможність за рахунок одночасної передачі потоків битий по всіх 4 парам кабелю.

Специфікація 100Base-T4 з'явилася пізніше за інші специфікації фізичного рівня Fast Ethernet. Розробники цієї технології в першу чергу хотіли створити фізичні специфікації, найбільш близькі до специфікацій 10Base-T і 10Base-F, які працювали на двох лініях передачі даних: двох парах або двох волокнах. Для реалізації роботи по двох витих парах довелося перейти на якісніший кабель категорії 5.

В той же час розробники конкуруючої технології 100VG-AnyLAN спочатку зробили ставку на роботу по витій парі категорії 3; найголовніша перевага полягала не стільки у вартості, а в тому, що вона була вже прокладена в переважному числі будівель. Тому після випуску специфікацій 100Base-TX і 100Base-FX розробники технології Fast Ethernet реалізували свій варіант фізичного рівня для витої пари категорії 3.

Замість кодування 4В/5В в цьому методі використовується кодування 8В/6Т, яке володіє вужчим спектром сигналу і при швидкості 33 Мбіт/с укладається в смугу 16 Мгц витої пари категорії 3 (при кодуванні 4В/5В спектр сигналу в цю смугу не укладається). Кожні 8 біт інформації рівня MAC кодуються 6-у трійковими цифрами (ternary symbols), тобто цифрами, що мають три стани. Кожна трійкова цифра має тривалість 40 нс. Група з 6-ти трійкових цифр потім передається на одну з трьох передавальних витих пар, незалежно і послідовно.

Четверта пара завжди використовується для прослуховування частоти, що несе, в цілях виявлення колізії. Швидкість передачі даних по кожній з трьох передаю щих пару рівна 33,3 Мбіт/с, тому загальна швидкість протоколу 100Base-T4 складає 100 Мбіт/с. В той же час із-за прийнятого способу кодування швидкість зміни сигналу на кожній парі рівна всього 25 Мбод, що і дозволяє використовувати виту пару категорії 3.

На рис. 4 показано з'єднання порту MDI мережевого адаптера 100Base-T4 з портом MDI-X концентратора (приставка Х говорить про те, що у цього роз'єму приєднання приймача і передавача міняються парами кабелю в порівнянні з роз'ємом мережевого адаптера, що дозволяє простіше сполучати пари проводів в кабелі - без перехрещення). Пара 1-2 завжди потрібний для передачі даних від порту MDI до порту MDI-X, пара 3-6 -для прийому даних портом MDI від порту MDI-X, а пари 4-5 і 7-8 є двонаправленими і використовуються як для прийому, так і для передачі, залежно від потреби.

 

 

Рис. 4 - З'єднання вузлів по специфікації 100Base-T4