Питання для самостійного опрацювання

1. Сутність та види фінансових ризиків.

2. Політика управління фінансовими ризиками.

3. Внутрішнє страхування фінансових ризиків.

4. Зовнішнє страхування фінансових ризиків.

5. Превентивні заходи управління фінансовими ризиками.

6.  Фактори, що зумовлюють виникнення інвестиційних ризиків у діяльності підприємства.

7.  Поняття та форми спекулятивних ризиків. Інфляційні, ва­лют­ні та кредитні ризики.

Для засвоєння матеріалу з питань самостійної роботи слід ско­ристатись літературними джерелами, періодичними видан­ня­ми та ресурсами Інтернету.

Теми рефератів

1. Види чистих і спекулятивних ризиків.

2. Сутність інфляційного ризику і його вимір.

3. Інвестиційні ризики і проблеми інвестування в Україні.

4.  Ризик втрати ліквідності підприємства і шляхи його уник­нення.

Література: 10, с. 188–202; 13, с. 79–90; 15, с. 133–351; 16, с. 211–227; 18, с. 189–208 .

[Вгору] [Вниз]

Тема 14. Антикризове фінансове управління підприємством Алгоритм вивчення теми м етодичні рекомендації до вивчення теми

В умовах ринку виникла нова економічна категорія – бан­крутство підприємства.

Банкрутство – це неспроможність підприємства своєчасно розраховуватися за своїми боргами перед кредиторами і бюд­жетом у результаті недостатньої кількості активів у ліквідній формі.

Фіктивне банкрутство – це дії окремих осіб щодо залучення капіталу із зовнішніх джерел з метою власного збагачення, а потім здійснення самоліквідації підприємства, щоб не сплачу­ва­ти за борговими зобов’язаннями.

Справи про банкрутство порушує і розглядає Господарський суд за місцем знаходження підприємства-боржника.

Найчастіше справи про банкрутство порушуються банками і податковими інспекціями. Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява кредитора, боржника або про­ку­рора.

Дійсною підставою для порушення справи про банкрутство є термін 1 місяць після настання сплати боргу і сума 500 грн.

Із позицій фінансового менеджменту банкрутство – це не­спроможність підприємства фінансово забезпечити свою по­точ­ну господарську діяльність.

Якщо виникає криза у діяльності підприємства, необхідно розробити систему спеціальних заходів і механізмів фінансового оздоровлення та уникнути банкрутства.

В умовах кризи підприємству необхідно розробити анти­кри­зову фінансову політику.

Політика антикризового фінансового управління – це частина фінансової стратегії підприємства, яка полягає у своєчасній діа­гностиці фінансового стану підприємства та розробці спеці­аль­них заходів і механізмів щодо уникнення банкрутства.

Діагностика банкрутства здійснюється в три етапи:

1. Періодична оцінка фінансового стану підприємства.

З метою виявлення кризи у розвитку підприємства слід до­сліджувати спеціальні п’ять показників, які формують «кризове поле». Ці показники характеризують надходження грошових потоків і потоки платежів, які слід погашати.

Поточну загрозу банкрутства можна діагностувати за допо­мо­гою першого показника – коефіцієнта абсолютної платоспро­можності:

К_ап = Грошові кошти / Поточні зобов’язання (>0,2...0,35 – на момент оцінки ; >1 – за балансом).

Відкладну загрозу банкрутства можна діагностувати за до­помогою двох наступних показників – коефіцієнта поточної пла­тоспроможності (загального покриття) і коефіцієнта авто­но­мії (економічної незалежності):

К_п = Оборотні активи / Поточні зобов’язання (>1),

К_а = Власний капітал / Сума активів (>0,5).

Ці два показники необхідно досліджувати у динаміці (не мен­ше, ніж за 3 роки) для того, щоб виявити тенденцію погіршення чи покращення фінансового стану підприємства.

Можливість подолати кризу власними резервами можна діа­гностувати за допомогою двох показників – рентабельності су­куп­ного капіталу і коефіцієнта обертання активів:

Р_к = Чистий прибуток / Сума капіталу · 100 %.

Рентабельність сукупного капіталу показує на скільки підприємство спроможне генерувати чисті грошові потоки, які спрямовує на погашення боргових зобов’язань.

К_оа = Обсяг реалізованої продукції / Середня вартість активів.

Коефіцієнт обертання активів показує, наскільки швидко мо­жуть генеруватися чисті грошові потоки на підприємстві.

У міжнародній практиці для діагностики банкрутства засто­совується модель Едварда Альтмана:

Z =1,2Х₁+1,4Х₂+3,3Х₃+0,6Х₄+1,0Х₅ ,

де  Х₁ – рівень ліквідності активів (Оборотні активи/Сума ак­ти­вів);

Х₂ – рентабельність активів (Чистий прибуток/Середній за­ли­шок активів);

Х₃ – дохідність активів (Чистий дохід/Сума активів; Чистий до­хід = Виручка – ПДВ – Акцизний збір – Мито);

Х₄ – коефіцієнт фінансової стійкості (Власний капітал/По­зич­ковий капітал);

Х₅ – коефіцієнт обертання активів (Обсяг реалізованої про­дук­ції/Середній залишок активів).

Слід зазначити, що дану модель діагностики банкрутства не­доцільно використовувати в Україні, оскільки активи, які знахо­дяться на балансі вітчизняних підприємств мають викривлену вартість у результаті наявності інфляційних процесів і не відо­бражають їх реальної ринкової вартості.

Якщо Z має значення до 1,80 – існує дуже висока загроза бан­крутства;

– 1,81 – 2,70 – висока загроза банкрутства;

– 2,71 – 2,99 – можлива загроза банкрутства;

– більше 3,0 – дуже низька загроза банкрутства.

2.  Визначення факторів, що призвели до виникнення кризи у розвитку підприємства.

Усі фактори можна умовно поділити на дві групи:

а) зовнішні або екзогенні:

• загальноекономічні;

• ринкові;

• інші (форс-мажорні обставини).

б) внутрішні або ендогенні:

• оперативні (виробничі);

• фінансові;

• інвестиційні.

3. Визначення масштабів кризи.

Розрізняють три рівні масштабу кризи:

• легка криза;

• глибока криза;

• катастрофа.

Залежно від масштабів кризи розрізняють три подальші цілі фінансової стабілізації:

1. Відновлення платоспроможності.

2. Відновлення фінансової стійкості.

3. Зміна фінансової стратегії на розвиток.

Кожній із цих цілей відповідає певний механізм фінансової стабілізації. Таких механізмів фінансової стабілізації існує три.

1.  Оперативний механізм фінансової стабілізації – базується на принципі «відсіку зайвого», а це означає, що підприємство за рахунок аварійних (захисних) заходів повинно будь-якими ме­тодами скоротити власні боргові зобов’язання і віднайти до­дат­кові грошові кошти.

Заходи щодо зменшення боргових зобов’язань:

а) жорстка економія перемінних витрат;

б) економія постійних витрат;

в) пролонгація банківських кредитів;

г) продовження термінів отримання комерційних кредитів;

д) нарахування дивідендів акціонерам, але їх невиплата.

Заходи щодо збільшення грошових коштів:

а) реалізація портфеля короткострокових фінансових інвес­тицій;

б) реалізація ліквідних довгострокових фінансових інвес­ти­цій;

в) вилучення дебіторської заборгованості;

г) скорочення термінів надання комерційних кредитів;

д) ефективне управління запасами і скорочення до мінімуму сезонних та страхових запасів.

Оперативний механізм фінансової стабілізації досяг своєї мети, якщо підприємство відновило свою платоспроможність і коефіцієнт абсолютної платоспроможності почав відповідати своєму нормативному значенню (>0,2…0,35 – на момент оцінки; >1 – за балансом).

2.  Тактичний механізм фінансової стабілізації – базується на принципі фінансової рівноваги, а це означає, що позитивні гро­шові потоки підприємства повинні дорівнювати його нега­тив­ним грошовим потокам.

Позитивні грошові потоки – це всі можливі надходження власного капіталу підприємства:

ПГП = ЧП_р+АВ+ΔАК+ІД_вк ,

де ЧП_р – чистий прибуток підприємства, що спрямовується на розвиток;

АВ – сума амортизаційних відрахувань;

ΔАК – приріст акціонерного капіталу;

ІД_вк – інші джерела надходження власного капіталу (від орен­ди, інвестицій, продажу майна).

Заходи щодо збільшення позитивних грошових потоків:

1. здійснення ефективної цінової політики;

2. своєчасне і ефективне управління майном (активами) під­приємства;

3. здійснення ефективної амортизаційної політики, насам­пе­ред, використання методу прискореної амортизації активної час­тини основних засобів підприємства;

4. ефективна податкова політика, яка дозволить зменшити (оп­тимізувати) розмір податкових платежів в межах чинного законодавства і збільшити чистий прибуток підприємства;

5. ефективна дивідендна політика, яка дасть можливість оп­тимально розподілити чистий прибуток на споживану і нако­пи­чувану частини;

6. ефективна емісійна політика, що дасть змогу залучити не­обхідну суму акціонерного капіталу.

Негативні грошові потоки – це приріст інвестицій (витрат) на належне утримання основних засобів та чистий робочий капітал (придбані сировина і матеріали за рахунок власного капіталу):

НГП = ΔІ_оз+ЧРК,

де  ΔІ_оз – приріст інвестицій (витрат) на утримання основних за­собів (ремонт, модернізація);

ЧРК – чистий робочий капітал.

Заходи щодо зниження негативних грошових потоків:

1. тимчасова відмова від формування портфелю довго­стро­кових фінансових інвестицій;

2. здійснення тільки тих короткострокових реальних капі­тало­вкладень, які дадуть швидку віддачу (до 6 місяців);

3. скорочення нормативу оборотних активів за рахунок при­скорення швидкості їх обертання;

4. виробництво і реалізація тільки тієї продукції, яка корис­тується стабільним попитом у споживачів.

Тактичний механізм фінансової стабілізації досягнув своєї мети, якщо повністю відновлена фінансова стійкість підпри­єм­ства, тобто, коли коефіцієнт автономії > 0,5.

3.  Стратегічний механізм фінансової стабілізації – базується на зміні фінансової стратегії від скорочення на розвиток.

Слід наголосити, що якщо відновлена платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, то криза бізнесу подолана тимчасово і з часом вона може знову повернутися. Але якщо підприємство взяло курс на розширення обсягів виробництва, то криза вважається подоланою остаточно.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації базується тіль­ки на наступальних заходах і реалізується через оптимізацію активів і структури капіталу, використання ефекту фінансового ліверіджу, підвищення рентабельності реалізації продукції та високу швидкість її реалізації.

Санація – це зовнішня допомога з метою уникнення бан­крут­ства підприємства.

Розрізняють два види санації:

1.  Санація без зміни статусу юридичної особи підприємства, що проходить процедуру санації (якщо криза розглядається як тимчасове явище).

Форми санації даного виду:

• державна фінансова допомога для державного сектору економіки (для державних підприємств);

• цільовий банківський кредит під найвищі проценти;

• випуск облігацій (через залучення акціонерного позич­ко­вого капіталу);

• переведення боргу на третю особу (правонаступника, дебі­тора);

2.  Санація зі зміною статусу юридичної особи (набуває фор­ми його реорганізації та реструктуризації).

Форми санації даного виду:

• злиття;

• поглинання.

Злиття і поглинання здійснюються тільки в тому випадку, коли досягається «ефект синергізму» (мерджеру).

• розподіл – це коли розгалужене за своєю діяльністю під­приємство з метою подолання і виходу з кризи розпродає час­тину майна, здає його в оперативну оренду і цим самим ско­рочує власні витрати, отримує певний розмір доходів і досягає «ефекту операційного ліверіджу» від оптимального спів­відно­шен­ня перемінних та постійних витрат;

• здавання підприємства в оренду трудового колективу;

• перетворення підприємства у відкрите акціонерне това­риство;

• приватизація підприємства.

Санація здійснюється тільки в тому випадку, коли попе­редньо розробляється проект санації і він є ефективним.

Санацію можливо здійснювати у трьох випадках:

а) коли саме підприємство-боржник пропонує форму санації для розрахунку за борговими зобов’язаннями;

б) коли сам кредитор пропонує санацію;

в) за пропозицією прокурора.

Проект санації розробляють представники підприємства, кре­диторів, незалежні аудитори.

У проекті санації обов’язково вказуються:

• нинішній фінансовий стан досліджуваного підприємства;

• фактори, що викликали кризу у господарсько-фінансовій діяльності;

• санаційні заходи, що пропонуються;

• послідовність здійснення санації і відповідальні особи за проведення процедури санації;

• прогнозовані витрати і доходи від санації;

• оцінка ефективності санації.

Якщо проведена санація не дала бажаних результатів або зовнішня допомога є запізнілою, то Господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства і створення лікві­дацій­ної комісії.

До складу ліквідаційної комісії входять: представники креди­торів, податкових інспекцій, Фонду державного і комунального майна.

Ліквідація діючого підприємства пов’язана з виконанням наступних фінансових процедур:

1.  Оцінка майна за балансовою вартістю на основі його пов­ної інвентаризації.

2.  Оцінка майна за ринковою вартістю – для того, щоб от­ри­мати можливість його подальшої реалізації хоча б за міні­маль­ними ринковими цінами.

3.  Визначення ліквідаційної маси – із ринкової вартості май­на вилучається вартість орендованого майна, майна під заставу і майна, що знаходиться на відповідальному зберіганні.

4.  Забезпечення умов продажу майна. Головний розпорядчий майном повинен вчасно (не менше, ніж за 1 місяць) подати у засоби масової інформації і у пресу оголошення про те, що, де і коли продається та коли об’єкт можна придбати у власність.

5. Задоволення вимог кредиторів – здійснюється у два етапи:

1 етап:

а) покриваються витрати Господарського суду;

б) покриваються витрати ліквідаційної комісії;

в) покриваються витрати Головного розпорядчого майном;

г) сплачуються кошти кредиторам, які надали майно під заставу.

2 етап:

а) проводяться всі необхідні виплати працівникам по заро­біт­ній платі;

б) здійснюються податкові платежі у місцеві і державний бюд­жети;

в) сплачуються кошти кредиторам без застави майна;

г) проводяться виплати акціонерам (власникам) по вкла­де­но­му капіталу;

д) інші виплати.

Якщо вилучених коштів недостатньо, то тоді вимоги задо­вольняються пропорційно їх раніше наданих сум.

6.  Розробка ліквідаційного балансу. Якщо після задоволення вимог кредиторів у підприємства залишаються кошти, то воно вважається таким, що повністю погасило власні боргові зобов’я­зання, є вільним від усіх боргів, може продовжувати свій бізнес у тій організаційно-правовій формі, яка відповідає мінімальному розміру статутного фонду, передбаченого Господарським ко­дек­сом України.

Якщо ж коштів не залишилося, то Господарський суд вино­сить остаточне рішення про ліквідацію підприємства як юри­дичної особи і списання його із реєстру ЄДРПОУ.