Модуль 5. Особистість Тьюторські заняття пятого модуля Перше тьюторське заняття

Склад і структура особистості

Стислий виклад основного змісту теми

Індивід, людина, особистість, індивідуальність, суб'єкт

Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати спів­відношення цього поняття з іншими поняттями, що використову­ються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, су­б'єкта. Людина народжується на світ з генетичне закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вва­жати, що немовля — це "чиста дошка" (іаЬиІа гака), на якій під впливом соціуму "пишуться" ознаки людяності. Немовляті прита­манні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що нале­жать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, ана­томічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародже­ної дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне по­няттю особини тварини.

Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, ана-томо-фізіологічні передумови закладають підвалини створення особистості. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Якщо уявити, в слід за П. Жане, неймовірне: що внаслідок яки­хось драматичних подій зникли створені людством культура, мистецтво, наука, техніка, різноманітний предметний світ, інститути людської соціалізації, а маленькі діти залишилися в цих умовах без дорослих, які втілюють у своїй спільній діяльності суспільні стосун­ки, то розвиток індивіда за антропологічним типом припинився б, став неможливим і пішов би шляхом, характерним для тваринного світу. Зрозуміло, що про розвиток особистості в таких умовах зай­ве говорити.

Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людсь­кого розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального ото­чення, культурно-історичного середовища та властивих людині за­собів соціалізації індивіда, творення особистості.

Особистість — це індивід із соціальне зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця систе­ма виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяль­ності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда із суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість - це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона—продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона - очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкт сучасності.

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм Особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо вклю­чає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак — антрополо­гічних, етнографічних, культурних та ін.

Особистість характеризується якісними та кількісними про­явами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в до­мінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, нави­чок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивіду­альному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в ха­рактеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забез­печує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.

Психологічна структура особистості

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій дифе­ренціюються та інтегруються психічні властивості, що розвивають­ся в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати "системою систем", на що вказував Г.С. Крстюк.

Можна виділити три основні аналітичні напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових системних засад по­будови цілісної психологічної структури особистості, про що вже йшлося у попередніх розділах. Це соціально-психолого-індивідуаль-ний, діяльнісний та генетичний напрями. У дослідженнях О.М. Ле-онтьєва, С.Л. Рубінштейна, Ф. Лерша, Г.С. Костюка, К.К. Плато-нова, В.Ф. Моргуна та інших психологів чітко виявляється тенден­ція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

Прикладом може слугувати функціональна динамічна психо­логічна структури особистості К. К. Платанова (1906-1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості особистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних процесів; підструктуру біопсихіч-них властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і дру­гий ряд — підструктури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу "накладанн" одного ряду підструктур на другий був зроб­лений крок до системної побудови двовимірної психологічної струк­тури особистості.

Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30-50-х роках відо­мий німецький психолог Ф. Лерш. Він запропонував поєднати соц-іально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної горизонтально-вертикальної схеми. Цей варі­ант побудови структури особистості підтримали українські психо­логи Г.С. Костюк і П.М. Пелех.

За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості утворю­ють психічні процеси та функції, що виникають і розвиваються в особистості на основі "закону комунікації". Горизонтальний вимір складається з чотирьох "членів": мотиваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного.

Вертикальний параметр особистості розглядається як внут­рішній результат "горизонтальної діяльності", як внутрішні сили осо­бистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психіч­них властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо бе­руть участь у "горизонтальній" діяльності особистості — у відчутті, сприйманні та інших психічних процесах.

Вертикальна структура особистості утворюється такими дис­позиціями, як:

а) особистісна надбудова;

б) ендогамна основа особистості — її внутрішні спонукання, праг­нення, потреби та почуття як мотиви діяльності;

в) зовнішній обсяг переживань особистості — її відчуття, сприй­мання, уява, пам'ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо;

г) життєва основа особистості — сукупність органічних процесів живої істоти, серед яких найважливішими є фізіологічні-процеси у нервовій системі.

Підсумовуючи аналіз наукових даних, можна стверджувати, що в основі системної психологічної структури особистості лежать три базових виміри: І — соціально-психолого-індивідуальний — верти­кальний; II — діяльнісний — горизонтальний; III— генетичний — віковий, за допомогою якого характеризується рівень розвитку вла­стивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі становлення індивіда як особистості.

Здійснюючи аналіз і синтез системної психологічної структури особистості, треба усвідомлювати, на якому рівні узагальнення ведеться побудова цієї структури. Так, якщо говорити про поняття "психологічна структура" як про аспект складної соціально-психо-лого-індивідуальноїза своєю природою системи з певними власти­востями, що постійно розвивається і реалізується у формі діяль­ності та спілкування, то його можна віднести до першого, найвищо­го рівня узагальнення, з якого має починатися процес конкретизації цього поняття.

Другому рівневі конкретизації властивий розгляд трьох вимі­рів — соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетич­ного — як базових параметрів психологічної структури особистості.

На третьому рівні ведуться диференційований та інтегратив­ний аналіз і синтез підструктур (спілкування, спрямованості, харак­теру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіологічних влас­тивостей), компонентів (потребнісно-мотиваційного, інформаційно-пізнавального, цілеутворюючого, результативного, емоційно-почут­тєвого) та рівнів розвитку (задатки, властивості, здібності) в ме­жах основних параметрів.

Четвертий умовний рівень конкретизації аналізу і синтезу пси­хологічної структури особистості утворюють психічні властивості, функції і процеси. Елементи підструктур і компонентів перших двох вимірів — соціально-психолого-індивідуального та діяльнісного, а третій, генетичний, лише окреслений без диференціації на задатки, здібності та рівні розвитку.

На п'ятому умовному рівні конкретизації аналізу і синтезу пси­хологічної структури особистості стає можливою класифікація кон­кретних властивостей і власне здібностей особистості до певних видів діяльності.

Наступним кроком у розробці системного психологічного уяв­лення про особистість має стати дослідження взаємодії між підструк-турами, компонентами і рівнями розвитку психологічної структури. Принагідне застосовувати ті дані, що вже існують у психологічній науці — у працях Б.Г. Ананьєва, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, Ф. «Перша, С.Л. Рубінштейна та ін. Так, на думку Б.Г. Ананьєва, структурно-функціональні взаємозв'язки між елементами психоло­гічної структури особистості будуються одночасно за двома прин­ципами: координаційним, за яким взаємодія здійснюється на пари­тетних засадах, що допускає певну свободу, тобто відносну авто­номність кожної з них..

Особистості властива самосвідомість, тому їй притаманний і третій тип взаємовідносин. Цей тип можна назвати егоординацій-ним — він виявляється в самопізнанні, самоорганізації та самовдос­коналенні особистості в процесі діяльності та поведінки на основі -Я-підструктури особистості.

Запитання для перевірки

Максимальна сума балів письмової відповіді на одне за­питання — 3 з.о.

1) Проаналізуйте поняття "індивід", "людина".

2) Охарактеризуйте поняття "особистість", "індивідуальність".

3) Проаналізуйте психологічну структуру особистості.

ДИСКУСІЯ;

"Чому професор вище за студента ?"

Максимальна оцінка — 30 з.о.

Запитання до дискусії

1) Хто пам'ятає дослідження австралійського психолога Паула -Р.Уілсона?

2) Чому зріст людини в очах сторонніх не завжди дорівнює фак­тичному?

3) Який взаємозв 'язок між знаннями, титулами людини та її уяв­леним зростом?

4) Чому "зріст" професора значно більший, ніж "зріст" асистента?

5) Чим відрізняється структура особистості професора і особис­тості студента?

ДИСКУСІЯ:

"Проблематика вивчення за СЛ. Рубінштейном"

1) Як ви розумієте вислів: "людина бажає, що може, що вона є"?

2) Чи можна, на вашу думку, особистістю вважати людину без таланту?

3) Як Ви вважаєте, чи часто ідеал спонукає особистість до дій?

4) Чи завжди особистості притаманні лише позитивні інтереси?

Теми рефератів

1. Дослідження Близнюковим методом.

2. Спрямованість особистості.

Максимальна оцінка — 15 з.о.

Література

1. Рубинштейн С.Л. Направленность личности: Хрестоматия по психологии / Под ред .А.В. Петровского.— М.:Педагогика, 1987.—С. 152-154.

2. Тальїзина Н.Ф. й др. Природа индивидуальньїх отличий: опьіт исследования Близнецовьім методом.— М.: Педагогіка, 1991— С. 3-8.

Психологічна задача

Максимальна оцінка — 9 з.о.

В оповіданні Л. Пантелєєва "Чесне слово" йдеться про хлоп­чика, який брав участь у військовій грі старших дітей. Його поста­вили "вартовим", взявши слово, що він не піде з "поста. Хлопчик залишився "на варті", а діти пішли, забувши, напевно, про нього. Минуло доволі часу, почало сутеніти, хлопчикові було страшно, на нього чекали і, мабуть, хвилювалися батьки. Проте, вірний слову, він не міг самовільно залишити "пост" і пішов додому лише після того, як передав свої "обов'язки" перехожому — військовому.

Запитання: Як можна пояснити поведінку цього хлопчи­ка? Що має стати вихідним пунктом такого пояснення?