Тема іі релігія як соціальне явище і складова частина духовної культури План

1. Класифікація релігій.

2. Структура сучасних релігій.

3. Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні.

1. Класифікація релігій

Оскільки протягом людської історії існували тисячі релігій, виникає потреба їх упорядкування – типологізації.

Поділ релігій на мертві та живі (сучасні) спирається на історію.

Мертві релігії – це ті, що колись існували, але згодом зникли. Деякі з них залишили по собі пам’ять у вигляді руїн святинь, гробниць, інших пам’яток, іноді у формі релігійної літератури, легенд, міфів тощо.

Живі релігії – це релігії, що існують нині, впливають на свідомість і поведінку певних груп людей, у тому числі й нові релігійні рухи, що з’явилися в останні десятиліття.

Поділ на природні релігії і релігії одкровення спирається на генетичний принцип (принцип походження).

Під природними релігіями маються на увазі ті з них, що виникли стихійно на конкретному суспільно-історичному підґрунті у процесі розвитку первісних вірувань та культів.

Зовсім інший характер мають релігії одкровення. Вони пов’язані з особою засновника і фактом надприродного одкровення («осяяння»). Коли говорять про засновників релігії, не мають на увазі, що окрема людина буквально заснувала ту або іншу релігію. Вважають, що вона зіграла визначальну роль у консолідації вже існуючих у певній групі вірувань і культів. Серед релігій одкровення найвідоміші – це зороастризм, буддизм, християнство, іслам.

Інші критерії для класифікації релігій:

–  кількість віруючих та їх питома вага в загальній чисельності населення (статистичний);

–  ареал поширення (картографічний);

–  форми поширення: існують дискретні релігії, тобто розкидані по всьому світі (іудаїзм, кришнаїзм), і континуальні, тобто поширені компактно по країнах і континентах (християнство, іслам);

–  правовий статус (релігії, що підтримуються державою; релігії, що не підтримуються державою; релігії, до яких держава ставиться нейтрально);

–  державний статус (релігії, що мають статус державних; релігії, статус яких не закріплений державними документами; релігії національних меншин);

–  рівень організації (жорстко централізовані, нежорстко централізовані, децентралізовані релігії).

Релігії також можуть бути:

–  політеїстичними (великий пантеон богів) і монотеїстичними (єдинобожжя);

–  урбаністичними (міськими) і рустикальними (сільськими).

Найпоширеніша і загальновизнана схема, що охоплює розвиток релігій з найдавніших часів до сьогодення, побудована на географічному й етнографічному принципах:

–  ранні (родоплемінні, первісні) форми релігії (фетишизм, тотемізм, анімізм, магія, шаманізм тощо);

–  етнічні та регіональні (національно-державні) релігії, поширені у межах певної держави або у певних народів (іудаїзм, індуїзм, зороастризм тощо);

–  світові релігії (буддизм, християнство, іслам);

–  нові релігійні рухи (нетрадиційні релігії).

Якщо релігія функціонує в межах одного роду або племені, позначена примітивізмом віровчення і культу, відсутністю релігійної організації та особливого прошарку служителів культу – це рання (первісна) релігія. Ранні релігії були поширені у первісному суспільстві. У вкрай незначних масштабах вони збереглися і в сучасному світі.

Більш поширеними є релігії етнічні та регіональні (національно-державні), пов’язані з існуванням якої-небудь нації чи держави. Ступінь зрілості віровчення, культу, розвиненість релігійної організації відображає рівень розвитку того суспільства, в якому релігія існує.

Світові релігії не обмежуються ні етнічними групами, ні територією. Послідовники світових релігій спираються на віру в єдиного Бога.

Нові релігійні рухи, що з’явились у великій кількості останнім часом, дуже часто генетично походять від котроїсь із традиційних релігій або їхньої суміші, але вже не пов’язують себе з першоджерелами, претендуючи на власну унікальність й універсальність.