7.1. Сутність діяльності як основної форми активності людини

Однією з базових у психології є категорія діяльності. Важ­ливість розгляду діяльності у курсі психології загалом та спе­ціальної психології зокрема визначається тим, що психіка, усі її складові породжуються та виявляються саме в діяльності. Психічне існує для того, щоб найадекватніше регулювати діяль­ність, поведінку, спілкування людини. Інакше ніж через діяль­ність та інші види активності психічні особливості людини не ви­являються. Дослідженнями і практикою доведено, що саме в діяльності психічні явища можна формувати, розвивати та ко­ригувати. Ці основні теоретичні положення становлять суть найважливішого у психології діяльнісного підходу до вивчення психічного явища, його інтерпретації та впливу на нього, а та­кож загальнопсихологічного принципу єдності психіки та діяль­ності.

Діяльність у широкому розумінні — це специфічно людсь­ка форма ставлення до навколишньої дійсності, змістом якої с доцільне її перетворення. У більш вузькому психологічному розумінні діяльність — це внутрішня та зовнішня актив­ність людини, що регулюється усвідомленою метою. Тобто діяльність буває лише у людини і характеризується усвідом-

325

Розділ 7

л еністю, цілеспрямованістю, довільністю, регульованістю. Діяльність визначається свідомо поставленою метою і спрямо­вується на її досягнення, регулюється нею. Крім того, діяль­ність має суспільний характер, вона є продуктом суспільно-історичного розвитку людини. Діяльність характеризується плановістю. Тобто вона не є сумою окремих дій та рухів. Дії, що забезпечують діяльність, становлять певну систему дій, які взаємопов'язані між собою, розташовані та виконуються у пев­ному порядку. Коли йдеться про діяльність людини, мається на увазі її довготривалість, повсякденність, систематичність. Окремі рухи, дії, що виконуються час від часу — це ще не діяльність. Тому підкреслюють таку рису діяльності, як систе­матичність. Діяльність характеризується також суб'єктивні­стю та предметністю. Тобто вона має суб'єктивну значущість і наповненість для кожної людини, спрямована на певний пред­мет, навколишній світ, його перетворення, опанування ним.

Вирізняються такі провідні види діяльності, як гра, учін-ня, праця. їх провідна роль конкретизується відповідно до віко­вих періодів онтогенетичного розвитку. Саме гра для дошкіль­ника, учіння для школяра, а праця на подальших відрізках життя є тією діяльністю, яка називається провідною.

О.М. Лєонтьєв зазначає, що провідна діяльність — це не лише домінантна діяльність серед інших на певному етапі он­тогенезу людини. Найхарактернішим є те, що з її становлен­ням відбуваються найголовніші зміни у психіці людини та формуються психічні процеси, які готують перехід дитини до нової, вищої сходинки її розвитку. Саме провідна діяльність найбільшою мірою визначає психічний розвиток дитини. Це стосується розвитку й розумово відсталої дитини. Кожній про­відній діяльності відповідає певний рівень розвитку психіки; кожна з них характеризується своїм змістом та структурою. Саме через таку діяльність навколишня дійсність найбільшою мірою впливає на дитину, включаючи й доцільний педагогічний вплив (навчання, виховання, корекція) з метою її розвитку.

За О.М. Лєонтьєвим, зміна провідних видів діяльності забез­печує психічний розвиток дитини. Гра, учіння, праця — така послідовна зміна провідних видів діяльності в онтогенезі. Кож-

326

Психологічна характеристика діяльності розумово відсталого учня та її корекція

ному наступному провідному видові діяльності відповідає більш високий рівень психічного розвитку.

Яким чином відбувається зміна провідного виду діяльності й перехід на вищий рівень психічного розвитку? Провідному виду діяльності відповідають певний тип відносин з навколишнім се­редовищем (передусім з оточуючими людьми), певний спосіб жит­тя і певний рівень можливостей дитини (власне рівень психічно­го розвитку). Можливості дитини розширюються (тобто рівень психічного розвитку підвищується), але усталені відносини ди­тини з довкіллям, спосіб життя обмежують реалізацію цих мож­ливостей. Виникає суперечність між можливостями дитини та її усталеними відносинами з середовищем. Дитина намагається розірвати ці відносини, змінити їх. І саме тоді перебудовується діяльність дитини, якій відповідають вже нові відносини, що, у свою чергу, відповідають більшим можливостям дитини. З'яв­ляється новий провідний вид діяльності, з яким пов'язується вже вищий рівень психічного розвитку дитини.

Характеризуючи особливості розумово відсталих школярів, слід сказати про важливість урахування усіх наведених вище теоретичних положень щодо суті діяльності та її значення для психічного розвитку, оскільки ця категорія дітей розвивається за спільними для неї та нормальних однолітків закономірно­стями. Як і у дітей з нормальним інтелектом, розвиток перед­бачає послідовну зміну провідних видів діяльності, хоча спосте­рігаються певні відмінності у темпі та термінах розвитку, пев­ні особливості виконання провідних видів діяльності.

Характеризуючи розумово відсталих дітей шкільного віку, увага зосереджується, насамперед, на їх діяльності учіння. Од­нак слід вказати на значення вивчення і використання корек-ційно-розвивальних можливостей та інших провідних видів діяльності — гри та праці. Поряд з учінням, гра продовжує за­ймати вагоме місце в життєдіяльності та навчанні розумово відсталих дітей, коли вони приходять до школи. Зумовлено це, передусім, недостатнім рівнем сформованості основних видів гри — предметної та рольової, у процесі яких засвоюється пред­метний світ, його функціональне призначення та світ люд­ських стосунків. Зберігається і важливість використання в про-

327

Розділ 7

ц есі навчання дітей, особливо на перших його етапах, ігрової форми проведення занять, пояснення інструкцій тощо.

Починаючи з молодшого шкільного віку, для розвитку розу­мово відсталих школярів та його корекції особливе значення відводиться виконанню дітьми трудової діяльності, тобто праці. Саме при виконанні трудових завдань завдяки їх предметно-практичному змісту виникають сприятливі умови для форму­вання діяльності та корекції недоліків розвитку учнів. У про­цесі праці діти діють у системі розгорнутих і зовні фіксованих вимог. Відповідно до теорії поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна та інших, це дає можливість переходити від наочно-практичних дій шляхом зовнішнього проговорюван­ня до дій у внутрішньому плані, розвивати розумову сферу та діяльність у цілому (Г.М. Дульнєв, Є.О. Білевич, В.Ю. Карвяліс, С.Л. Мирський, Г.М. Мерсіянова, Б.І. Пінський, В.М. Синьов, О.П. Хохліна та ін.).

У зв'язку з зазначеним характеристика діяльності розумово відсталих школярів здійснюватиметься з урахуванням її уза­гальненої структури.

Діяльність характеризується мотиваційною, змістовою, операційною та організаційною ознаками. Мотиваційний ас­пект торкається питань енергетичної основи здійснення діяль­ності й пов'язується з розглядом таких утворень, як позитивне ставлення до діяльності, мотиви, потреби, мета. Змістовий — це знання, необхідні для виконання діяльності. Операційний — власне процес виконання діяльності, який забезпечується інте­лектуальними та практичними діями, що складаються з рухів, способами їх виконання, специфічними навичками та вміння­ми, послідовністю їх реалізації.

Організаційний аспект — це процес виконання діяльності відповідно до етапів виконання завдання як одиниці діяль­ності: аналіз, планування, організація, контроль, власне ви­конання, контроль та регуляція діяльності.

"Утворювальними" діяльності, за Б.Ф. Ломовим, є мотив, мета, планування діяльності, переробка інформації, опера­тивний образ, прийняття рішення, дії, перевірка та корек­ція результатів. Провідним регулятором діяльності, що ви­значає будову та динаміку всіх її складових, є вектор "мотив —

328

Психологічна характеристика діяльності розумово відсталого учня та її корекція

мета". Мета — це ідеальне уявлення майбутнього результату, обов'язкова передумова діяльності як системи дій, що зміню­ють одна одну.

Зв'язок підпорядкованих єдиній меті дій забезпечується пла­ном діяльності, який організовує її в часі та просторі. На відміну від мети, що відображає майбутній продукт діяльності, у плані відображаються стратегія і тактика її досягнення з урахуван­ням об'єктивних та суб'єктивних умов.

Створення продукту діяльності потребує від суб'єкта здат­ності сприймати і використовувати (переробляти) інформацію про поточний стан предмета. На основі цієї інформації створю­ється оперативний образ, завдяки якому забезпечується орга­нізація рухів у дію, її адекватність меті, предмету, засобам та умовам діяльності.

Розходження між оперативним образом та образом-метою, виникнення ситуації, за якої є декілька можливих рішень або невизначеність, потребують прийняття рішення та вибору того варіанта дії, котрий забезпечив би досягнення необхідного ре­зультату. Сигнали зворотного зв'язку про результати дії, діяль­ності, їх зіставлення з образом-метою, тобто перевірка резуль­татів (якщо це потрібно), дають змогу завершити діяльність і перейти до нової.

Потрібно враховувати, що відповідно до умов здійснення діяльність завжди провадить людина-суб'єкт, яка виконує дію з конкретним предметом у певних умовах завдяки знаряддям (засобам), що використовуються у процесі одержання результа­ту, відповідно до потреби, опредмеченої в меті. Тобто діяльність передбачає наявність суб'єкта, потреби та мети, предмета, умов, знарядь, процесу діяльності та результату.

Розглядаючи сутність діяльності, слід сказати про її від­мінність від інших форм активності людини, а саме від спілку­вання та поведінки.

Спілкування — це специфічна форма активності людини, ре­зультатом якої є не перетворений предмет — матеріальний чи ідеальний (як у діяльності), — а відносини, стосунки з іншою людиною чи людьми. Якщо при характеристиці діяльності йдеться про аналіз відносин у системі "суб'єкт — об'єкт", то при характеристиці спілкування — про аналіз відносин у си-

329

Розділ 7

с темі "суб'єкт — суб'єкт". При аналізі суб'єкт — суб'єктних відносин розкриваються не просто дії тієї або іншої людини чи впливи однієї на іншу, а процес взаємодії, в якому виявляються сприяння (чи протидія), згода (чи суперечності), співпереживан­ня та ін. Спілкування — це не складання діяльностей окремих суб'єктів, а сама взаємодія суб'єктів, які виступають як партне­ри. Відповідно і результат спілкування — спільний. Водночас слід враховувати, що і спілкування є умовою психічного розвит­ку, в ньому, як і в діяльності, виявляється психіка людини.

Поведінка — поняття, що відображає зовнішній вияв фізич­ної та психічної активності суб'єкта. Поняття поведінки вико­ристовується стосовно активності як людини, так і тварини. Але стосовно людини це поняття охоплює зовнішній бік як діяльності, так і спілкування. При цьому людська поведінка оці­нюється за послідовністю, логічністю, моральністю тощо. Саме останній з наведених показників є провідним щодо оцінюван­ня поведінки, яка складається з вчинків — морально забарвле­них дій, спрямованих на інших людей. Поведінка людини як носія соціальних відносин детермінується матеріальними умо­вами життя, видом діяльності, який вона виконує, статусом та ролями у суспільстві, її спрямованістю, характером, темпера­ментом та ін.