- •Дисципліна «Охорона праці та безпека життєдіяльності»
- •Тема 12 Виробнича санітарія та гігієна праці.
- •1. Види шкідливих виробничих факторів.
- •2. Поняття виробничої санітарії. Складові частини.
- •3. Поняття гігієни праці. Предмет гігієни праці. Особиста гігієна.
- •4. Гігієнічний і санітарний нормативи. Визначення гдк, гдр і гдд.
- •5. Мікроклімат виробничих приміщень. Класифікація робіт за категоріями важкості. Нормування параметрів мікроклімату.
- •Оптимальні норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень (гост 12.1.005—76)
- •6. Визначення поняття шкідлива речовина. Класифікація шкідливих речовин за ступенем дії на організм людини.
- •7. Джерела запиленості виробничих приміщень. Класифікація пилу за дією на організм людини, розміром часток, пожежовибухонебезпечності.
- •8. Виробнича вентиляція. Види вентиляції. Принципи визначення необхідної кількості повітря для забезпечення нормальних умов праці в робочій зоні.
- •9. Інфрачервоне та ультрафіолетове випромінювання. Небезпечна дія. Захист.
- •12. Загальні вимоги до територій, виробничих приміщень і робочих місць сільськогосподарських об’єктів.
- •13. Санітарно-побутове забезпечення працюючих.
8. Виробнича вентиляція. Види вентиляції. Принципи визначення необхідної кількості повітря для забезпечення нормальних умов праці в робочій зоні.
Вентиляцією називають регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.
Залежно від призначення виробничих приміщень влаштовують припливну, витяжну або припливно-витяжну вентиляцію.
За способом переміщення повітря вентиляційні установки бувають з природним збудженням, коли повітрообмін здійснюється за рахунок різниці температури, питомої маси холодного і теплого повітря, а також під впливом вітру (аерація), і з механічним збудженням, коли повітрообмін підтримується засобами з механічним приводом (вентилятори). Тобто природну і штучну.
Природну вентиляцію забезпечують за допомогою кватирок, фрамуг і вікон, загальна площа перерізу яких повинна становити 2—4 % площі підлоги. Для посилення природної вентиляції у виробничих приміщеннях встановлюють витяжні труби з дефлекторами.
Дефлектори встановлюють на 1,5—2,0 м вище гребеня даху.
Вітер, обтікаючи обичайку дефлектора, створює понижений (в порівнянні з атмосферним) тиск, внаслідок чого по витяжній трубі вгору рухається повітря з приміщення і видаляється у навколишнє середовище.
За принципом дії вентиляцію приміщень поділяють на загальнообмінну і місцеву (витяжну і припливну). Місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у місцях шкідливих виділень газу, пари, пилу, тепла тощо. Для відсмоктування шкідливих речовин від місць виділень влаштовують бортові відсмоктувачі, козирки, які підключають до всмоктувальної мережі — повітропроводу, а потім вони за допомогою вентилятора спрямовуються до очисного пристрою (циклона або фільтра). Назовні повинно викидатися очищене від шкідливих речовин повітря. У приміщення надходить чисте повітря ззовні через прорізи, що відчиняються.
Припливна вентиляція застосовується для створення повітряних душів, спрямованих на робоче місце. Крім стаціонарних душових установок, бувають також і пересувні, в яких вентилятор, для створення повітряного потоку, закріплюють на штативі пересувної установки.
Часто разом з повітряним потоком подають розпилену воду, а установку називають повітряним душем.
Загальнообмінну механічну припливно-витяжну вентиляцію влаштовують у приміщеннях з великим виділенням шкідливої пари, вологи, газу та пилу.
Припливно-витяжна загальнообмінна вентиляція має дві системи — припливну і витяжну, які одночасно подають у приміщення чисте повітря в нижній частині, а з верхньої видаляють забруднене.
Якщо питома маса шкідливих речовин більше питомої маси повітря і вони нагромаджуються знизу, тоді і витяжні пристрої розміщують в нижній частині приміщення.
Останнім часом широко застосовують кондиціонери, які забезпечують автоматичну подачу повітря і створюють в приміщенні сприятливі параметри повітряного середовища (температуру, вологість, швидкість руху і ступінь очищення) незалежно від пори року.
Під час влаштування вентиляції необхідно звертати увагу, щоб вона не призводила до переохолодження працівників і не створювала надмірного шуму.
При проектуванні вентиляції повинні виконуватися вимоги СНиП ІІ-ЗЗ-75* «Отопление, вентиляция й кондиционирование воздуха. Норми проек-тирования» і ГОСТ 12.4.021—75 «ССБТ. Системи вентиляционньїе. Общие требования».
При видаленні повітря, до складу якого входять вибухонебезпечні речовини (гази, які виділяються під час зарядки акумуляторних батарей) або речовини, що неприємно пахнуть, його слід спрямовувати в атмосферу вище рівня аеродинамічної тіні, яку створює будівля. Цього досягають за допомогою високих труб або високошвидкісними струминами («факельні» викиди).
Повітря, яке видаляють витяжною загальнообмінною системою вентиляції з приміщень фарбувальних, фарбоприготувальних, газогенераторних дільниць та дільниць для зарядки акумуляторних батарей, регенерації масла, роботи з ацетиленом, складів паливо-мастильних матеріалів, повинно викидатись в атмосферу на висоті, що перевищує найвищу точку покрівлі будови не менш як на 1 м. При цьому відстань від приймальних пристроїв зовнішнього повітря систем припливної вентиляції повинна бути не менше 20м по горизонталі. Якщо ця відстань менша 20м, то повітря необхідно викидати на 6м вище приймальних пристроїв.
Подавати припливне повітря слід так, щоб його потоки не порушували роботи місцевої витяжної вентиляції і щоб струмини повітря після відбивання від перешкод не створювали рух повітря із швидкістю понад допустиму в робочій зоні. Видаляти повітря необхідно з тих місць, де виділяються шкідливі речовини або із зон найбільшого забруднення повітря в приміщенні.
Повітрообмін — це часткова або повна заміна забрудненого повітря в приміщенні свіжим і чистим зовнішнім.
Повітрообмін (м3/год) обумовлює потужність вентиляційної системи приміщення і є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи і вибору необхідного вентиляційного обладнання.
Розраховується повітрообмін відповідно до вимог і нормативів ГОСТ 12.1.005—76, СН 245-71 і СНиП Н-33-75* «Отопление, вентиляция й кондиционирование воздуха».
Принципи визначення необхідної кількісті повітря для забезпечення нормальних умов праці в робочій зоні.
Для забезпечення нормальних умов праці в робочій зоні необхідну кількість повітря визначають відповідно до наявних шкідливих факторів, характерних для кожного приміщення:
а) в приміщеннях з тепловиділенням — за надмірністю наявної теплоти;
б) в приміщеннях з тепло- та вологовиділенням — за надмірністю наявних та прихованих теплоти і вологи в робочій зоні, з перевіркою при необхідності по верхній зоні;
в) в приміщеннях з газовиділенням — за кількістю шкідливостей, які надходять у робочу зону, при умові розбавлення їх до допустимих концентрацій відповідно до ГОСТ 12.1.005—76 «ССБТ. Воздух рабочей зони. Общие санитарно-гигиенические требования».
Проектування вентиляції за кратністю повітрообміну, як правило, не допускається.
Якщо у виробництві при виконанні технологічного процесу утворюються пил, газ або пара, то робочі місця слід розміщувати в ізольованих приміщеннях, обладнаних примусовою припливно-витяжною вентиляцією. В місцях нагромадження шкідливих речовин необхідно влаштовувати місцеву витяжну вентиляцію. Працювати на цих виробничих ділянках без влаштування вентиляції забороняється.
Забороняється розміщувати вентилятори (крім віконних) у виробничих приміщеннях. Інші вентиляційні установки слід встановлювати у спеціальних приміщеннях і на кожну з них складати інструкцію з техніки безпеки. В інструкції зазначають строки очищення повітроводів, вентиляторів, пилогазоочисних пристроїв, а також строки проведення планово-запобіжних ремонтів.
Кожна вентиляційна установка повинна мати паспорт, до якого заносять всі зміни в установках, а також результати наступних технічних випробувань. Крім паспорта, на кожну вентиляційну установку слід заводити журнал експлуатації, який повинен зберігатися у начальника цеху.
