Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства.

Найефективніше забезпечити захист земель від водної й вітрової ерозій та їх раціональне використання й охорону, оптимізувати структуру сільськогосподарських ландшафтів дає можливість введення контурно-смугової системи землекористування. На землях сільськогосподарського призначення цим вимогам відповідає ґрунтозахисна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території.

Така система землеробства була розроблена в Інституті землеробства у співдружності з іншими науковими установами в 1975–1985 роках і вперше реалізована у практиці на території одного з базових господарств (площа 3,5 тис. гектарів) Обухівського району Київської області. В умовах складного рельєфу та високої потенційної небезпеки прояву ерозійних процесів і високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва вперше в Україні було здійснено системний підхід до розв’язання проблеми формування екологічно стійких агроландшафтів, запобігання водноерозійним процесам, зарегулювання поверхневого стоку, підвищення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, створення сприятливих умов для відтворення дикої флори та фауни. Ця наукова розробка в 1991 році одержала Державну премію України в галузі науки і техніки.

· Ресурси води України. Кругообіг води в агроекосистемі.

Кругоо́біг води́ — безперервний процес обертання води на земній кулі, що відбувається під впливом сонячної радіації і дії сили тяжіння. Розрізняють декілька видів вологообігу в природі.

Великий, або світовий, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океанів, переноситься вітрами на материки, випадає там у вигляді атмосферних опадів і повертається в океан у вигляді стоку. У процесі вологообігу змінюється якість води: при випаровуванні солона морська вода перетворюється в прісну, а забруднена — очищається.

Малий, або океанічний, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океану, сконденсується і випадає у вигляді опадів знову в океан.

Внутрішньоконтинентальний кругообіг — вода, що випарувалась над поверхнею суходолу, знову випадає на суходіл у вигляді атмосферних опадів.

Зрештою, опади в процесі руху знову досягають Світового океану. Основные источники пресной воды на территории Украины - стоки рек Днепра, Днестра, Южного Буга, Северского Донца, Дуная с притоками, а также малых рек северного побережья Черного и Азовского морей. Нарушение норм качеств воды достигло уровней, которые ведут к деградации водных экосистем, снижения производительности водоемов. Значительная часть населения Украины использует для своих жизненных потребностей недоброкачественную воду, что угрожает здоровью нации.

Суммарная величина стоков рек Украины без Дуная в средний за водностью год составляет 87,1 млрд. куб. метров, снижаясь в маловодный год до 55,9 млрд. куб. метров. Непосредственно на территории государства формируется соответственно 52,4 и 29,7 млрд. куб. метров воды, остальные поступают из смежных территорий. Водные ресурсы Дуная составляют в средних 123 млрд. куб. метров воды на год.

Прогнозные ресурсы подземных вод питьевых качеств распределены на территории Украины крайне неравномерно и составляют 22,5 млрд. куб. метров на год (61,7 млн. куб. метров на сутки), из которых 8,9 млрд. куб. метров (24,4 млн. куб. метров на сутки) гидравлически не связанные с поверхностным стоком и составляют дополнительную составляющую к поверхностному стоку. Водозабор подземных вод в составе прогнозных ресурсов составляет 21 процент, что свидетельствует о возможности более широкого использования их во многих областях.

С целью обеспечения населения и народного хозяйства необходимым количеством воды в Украине построено 1087 водохранилищ общим объемом свыше 55 млрд. куб. метров, 7 больших каналов длиной около 2000 километров с подачей на них свыше 1000 кубометров воды за секунду, 10 больших водоводов большого диаметра, по которым вода поступает в маловодные регионы Украины.

Расходы свежей воды в Украине на единицу выработанной продукции значительно превышают такие показатели в развитых странах Европы: Франции - в 2,5 раза, ФРГ - в 4,3, Великобритании и Швеции - в 4,2 раза.

Обеспечение водой населения Украины в полном объеме осложняется через неудовлетворительные качества воды водных объектов.

• Ґрунтозахисні властивості рослин.

Протиерозійне значення рослинних решток. На орних землях залишення на поверхні поля рослинних решток є ефективним заходом захисту ґрунтів від ерозії в осінньо-весняний період, коли поверхня поля залишається відкритою після збирання врожаю попередника до сівби наступної культури.

Рослинні рештки захищають поверхню ґрунту від водної ерозії при сніготаненні та під час зимових пилових бур, при випаданні дощів вони амортизують кінетичну енергію крапель і відокремлення частинок ґрунту. Наявність рослинних решток запобігає замулюванню ґрунтових капілярів й утворенню кірки на поверхні, завдяки чому зберігається на належному рівні водопроникність ґрунту, зменшується поверхневий стік. Створені з рослинних решток невеликі перешкоди для поверхневого стоку сприяють зниженню швидкості води і втрат ґрунтових часток.

У період вегетації рослин збережені рештки попередника сприяють зменшенню втрат вологи на фізичне випаровування, а взимку затримують додаткову кількість снігу, що в цілому забезпечує поліпшення водного режиму ґрунту. Крім того, взимку рослинні рештки зменшують глибину промерзання ґрунту, а влітку оберігають його від високих температур.

Використання захисної ролі рослинних решток у системі заходів щодо захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозій дає можливість забезпечувати зменшення ерозійних процесів до допустимих параметрів протягом усього року. Залежність втрат ґрунту від ерозії в полях сівозмін від кількості рослинних решток

Ґрунтозахисними можна вважати такі агротехнічні заходи, які забезпечують після сівби збереження на поверхні поля не менше 30% післяжнивних решток. Їхня кількість залежно від культури і способу обробітку може коливатися від 10 до 90%. Кожний прийом з обробітку ґрунту, передбачений технологіями вирощування культур, забезпечує після його проведення залишення на поверхні ґрунту певної кількості післяжнивних решток, яку в полях сівозмін можна збільшити.