• Екологічні фактори екосистеми.

Екологі́чні фа́ктори, екологічні чинники або фа́ктори середо́вища — сукупність усіх чинників  що діють на живий організм або надорганізмову. Не всі вони однакові за своїм значенням, вплив окремих компонентів взагалі незначний. Всю різноманітність екологічних факторів ділять за походженням і характером дії на три великі групи — абіотичні (гр. а — заперечна частка і bios — життя), біотичні та антропогенні. До абіотичних відносять фактори неорганічної, або неживої, природи, до біотичних — вплив живої природи, а також людини. Антропогенні фактори зумовлені діяльністю людини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Такий поділ певною мірою є умовним, бо кожен з факторів існує і проявляється лише як результат загальної дії середовища. Розрізняють такі види екологічних факторів:

1. Абіотичні екологічні фактори - фактори неживої природи. Вони поділяються на: хімічні - хімічний склад повітря, води, ґрунтів; фізичні - температура, освітленість, вологість, тиск, рівень радіації і ін.

2. Біотичні екологічні фактори - фактори живої природи, пов'язані з діяльністю тварин, рослин, мікроорганізмів.

3. Антропогенні екологічні фактори - фактори прямо або побічно пов'язані своїм походженням з діяльністю людини і зав-чують їй своїм походженням. Стосовно екосистеми розрізняють зовнішні і внутрішні екологічні фактор и:

Зовнішні (екзогенні) екологічні фактори - фактори, що діють на екосистему через зовнішнє середовище, але самі практично не відчувають зворотної дії (потоки Сонячної енергії, швидкість вітру, розмір атмосферних опадів і ін.).

Внутрішні екологічні фактори - фактори якості екосистеми. До них відносять:

а) мікрометеорологічні - освітленість, температура, вологість приземного прошарку повітря, утримання в ньому кисню, вуглекислого газу тощо;

б) ґрунтові - температура, вологість і склад ґрунтів, утримання гумусу, доступність мінерального харчування, окисновідновний потенціал;

в) біотичні - щільність популяції різноманітних видів, їх віковий склад, морфологічні, фізіологічні і поведінкові характеристики тощо.

Ерозія грунту і стійкість агроекосистеми

Руйнування і створення органічної речовини становлять сутність грунтоутворення. З цього загальновідомого положення випливає принципово важливий наслідок - співвідношення між процесами мінералізації і гуміфікації обумовлює екологічну рівновагу в грунті. Збалансованість названих процесів відображає суть екологічної стійкості грунтового блоку, а отже, і агроекосистеми в цілому. Визначення кількісних параметрів, відповідних стану екологічної рівноваги в грунті, розкриття його природи та розробка на цій основі методів цілеспрямованого відтворення грунтової родючості - важлива науково-практична завдання, що вимагає комплексних рішень, в тому числі з урахуванням і агроекологічних аспектів проблеми. Досить значимим кількісним показником інтенсивності процесів мінералізації органічної речовини грунту може служити відчуження (винос) азоту з урожаєм сільськогосподарських культур. Процеси гумусообразованія, навпаки, пов'язані безпосередньо з накопиченням азоту в грунті, тому величину акумуляції його в прирості запасів гумусу можна прийняти за об'єктивний показник гуміфікації. Виходячи з даних передумов, оцінку збалансованості процесів гуміфікації та мінералізації в грунтовому блоці агроекосистеми реально проводити, грунтуючись на визначенні агроекологічного параметра - коефіцієнта біологічної утилізації азоту добрив (До N ут). Названий показник підраховують як суми коефіцієнтів засвоєння оброблюваних рослин елемента з добрива (До N усв) та акумуляції його в прирості гумусу за ротацію сівозміни по відношенню до кількості, що визначається перед закладкою досвіду (КN ак). Відношення коефіцієнта засвоєння азоту добрив до коефіцієнта його акумуляції (До N усв / К N ак) відображає ступінь збалансованості в грунті процесів мінералізації і гуміфікації, а значить, і спрямованість процесу грунтоутворення за ротацію сівозміни. Очевидно, що це ставлення поряд з іншими показниками може служити об'єктивним екологічним критерієм оцінки стійкості високопродуктивної агроекосистеми. Ступінь стійкості грунтового блоку агроекосистеми визначають за формулою:

Еуст = К N усв / К N ак

Де Еуст - інтегральний показник екологічної стійкості грунтового блоку агроекосистеми;

До N усв - коефіцієнт засвоєння азоту культурами за ротацію сівозміни,%;

До N ак - коефіцієнт акумуляції азоту в прирості гумусу за ротацію сівозміни,%.

Величина біологічної утилізації азоту безпосередньо пов'язана з особливостями їх впливу на ефективне та потенційну родючість грунту, а також на врожайність і винос азоту оброблюваний на полях сівозміни культурами. Багаторічними польовими дослідами встановлено, що більше азоту добрив утилізують рослини за ротацію, тим менше його акумулюється в ноогумусе і тим вище частка коефіцієнта засвоєння (К N усв) в коефіцієнті біоутілізаціі (До N ут). Це особливо наочно простежується, наприклад, при закладенні в грунт зеленого добрива, багатого легко мінералізуюча речовинами (білки, вуглеводи і т.д.). зворотна залежність спостерігається при запашке в грунт інертного органічної речовини - соломи, азот до торою в гумусних речовинах мінералізуєтся повільно. Тому в коефіцієнті біоутілізаціі азоту соломи основна частка припадає на коефіцієнт його акумуляції в прирості гумусу за ротацію сівозміни.