49. Перша світова війна і політичні сили України. Ставлення партій і класів до війни. Діяльність Союзу визволення України.

Причини, початок і характер війни.

Війна, яка почалася 19 липня 1914 р. і незабаром переросла у світову, була викликана різким загостренням суперечностей між головними капіталістичними країнами. На 1914 р. склалися два великі угруповання держав: Троїстий союз, до якого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія і Антанта, або Троїста згода, — Англія, Франція й Росія. Саме імперіалісти цих угруповань і, передусім, Троїстого союзу, й розв'язали першу світову війну. Отже війна, що почалася в 1914 p., була війною несправедливою, загарбницькою, імперіалістичною. Ставлення до війни різних класів і партій. Панівні класи Росії — поміщики й буржуазія у війні прагнули шляхом захоплення нових територій, ринків збуту та джерел сировини і вигідних військових поставок забезпечити високі прибутки, а також загасити революційний рух усередині країни. Через це з перших днів вони активно підтримали царський уряд і разом з ним розгорнули широку шовіністичну кампанію, змальовуючи війну як «оборонну. Загальноросійські буржуазні і буржуазно-поміщицькі партії стали на шовіністичні й оборонні позиції. Чорносотенці, октябристи, кадети висунули гасла: захист вітчизни, війна до переможного кінця. Соціалістичні партії Росії вважали світову війну імперіалістичною. Але щодо тактики в ставленні до самодержавства у них не було єдності. Ліва частина соціал-демократів — більшовики зайняли інтернаціоналістську позицію. Вони були проти підтримки царизму у війні і висунули гасло поразки «свого» уряду у війні і перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Серед меншовиків та есерів склалися три напрямки: патріотичний або» оборонський, центристський або пацифістський і революційно-інтернаціоналістський. Українські політичні партії на початку війни.

З початком першої світової війни українські політичні партії опинилися в особливо тяжкому і складному становищі. Крім того, що вони зазнавали переслідувань з боку урядів панівних націй, вони перебували на різних боках державних кордонів — у Росії і Австро-Угорщині. За цих умов серед різних угруповань українців почалися пошуки найбільш раціональної орієнтації

Частина членів Української соціал-демократичної партії на чолі з С. Петлюрою і В. Винниченком, які видавали в Москві журнал «Украинская жизнь», стали на оборонні позиції.

Гострі дискусії про ставлення до війни розгорілися у Раді Товариства українських поступовців (ТУП) у Києві. Нарешті, Рада ТУП вирішила утриматися від звернення як за підтримку війни, так і проти, і стояти на нейтральних позиціях. 4 серпня 1914 р. у Львові, з ініціативи емігрантів-наддніпрянців, зокрема Д. Донцова і В. Дорошенка, було створено «Союз визволення України» (СВУ). До нього ввійшли члени УСДРП (Д. Донцов, А. Жук, В. Дорошенко та ін.), «Спілки» (М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський, П. Бендзя), групи українських есерів (М. Залізняк, Ю. Бачинський), представники інших партій та організацій. Союз розгорнув, передусім, широку видавничу й пропагандистську діяльність. У серпні 1914 р. він опублікував відозву «До українського народу в Росії», в якій австрійці та німці змальовувались як визволителі, які допоможуть «розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя». Тоді ж було опубліковано звернення «До громадської думки Європи», в якій Союз намагався довести, що самостійна Україна стане твердинею для Європи проти експансії Росії. З наближенням російських військ до Львова Союз переїхав до Відня. 5 жовтня 1914 р. Союз почав видавати «Вісник Союза визволення України», в першому номері якого було опубліковано «Платформу» Союзу. У платформі Союз заявляв, що українці «голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність», а «реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв'язують з розбиттям Росії у війні». Самостійна Україна мала стати конституційною монархією під протекторатом Австрії з демократичним ладом, однопалатною системою законодавства, громадськими, мовними і релігійними свободами для всіх національностей і віросповідань, із самостійною українською церквою. Сам Союз вважав себе представником інтересів Великої України перед центральними державами та перед усім європейським світом і розглядав себе як зародок майбутнього українського уряду.